1
0
Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки
Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки

Львівський драматичний театр імені Лесі Українки часто порушує на сцені злободенні проблеми українців. Режисер Олексій Кравчук, уперше схвилювавши пуб­ліку у виставі «Баба Пріся», робить це знову – тепер у «Славі Героям». Про єдність українців, корумпованість лікарів та навіть сімейні стосунки говорили актори.

Війна ідеологій

Найбільш вираженою проблемою є розбіжність між ветеранами радянської армії та УПА, а також неготовність до пошуку примирення. Ветерани однієї війни «допомагають одне одному наблизитися до цвинтаря», як каже лікарка.

Поділ українців на «своїх» та «чужих» у сучасному суспільстві, вочевидь, болить автору. Тому він звертається до теми минулої війни і показує, що нинішній російсько-український конфлікт, як і будь-який, починається в головах. І там же завершується.

Тим часом влада, здається, не робить нічого задля вирішення цієї проблеми. З кожною зміною «нагорі» народжується нова історична правда. Тому народ живе знову, як на війні: одна влада, інша… і в усіх різні пріоритети. Тому в пошані різні ідоли, різні герої, ветерани.

І немає серед воєн якоїсь «правильної», усі жорстокі. Як і люди, що воюють чи воювали, є або скривдженими ворогами, або жорстокими героями. Бо «людина людині вовк», як звучить зі сцени.

Вовк у шкурі лікаря

Помістивши героїв у лікарняну палату (що легко уявити, зважаючи на вік ветеранів), Павло Ар’є, автор п’єси, порушив ще одну важливу проблему — (не)безкоштовну українську державну медицину.

Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки
Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки

Хірургиня в білому халаті поверх чорного вбрання ховає чорноту своєї корумпованості за добротою лікаря, який рятує своїх пацієнтів. Вона «списує» ліки, заднім числом призначаючи препарати вже мертвим людям, препарати, що їх ніколи не отримували хворі. Адже доньку за кордоном за щось учити треба.

Заради життя близької людини й найбідніші знайдуть гроші на хабар. Тому по-людськи ставитися ні до кого, окрім рідних, головному лікарю не потрібно. У таких умовах вона, здається, уже й розівчилася це робити. Усі підлеглі для неї — ніщо інше, як прислуга.

«Бог колись був, а потім пішов…»

Через непросте життя Остап Ількович, ветеран УПА, перестає насправді вірити в Бога. Оскільки в УПА таке заборонено, то він вірить тільки «формально». Фінансові труднощі змушують українців змінювати погляди на життя.

Наскільки тематично насиченою не була б вистава, автор не намагається її обмежити: Друга світова закінчилася, але безпечно українці не жили жодного дня з моменту здобуття незалежності. І власна українська держава про її ж патріотів не думає.

Повернення на село в більшості випадків означає бідність та неможливість з неї видряпатися. І майбутнього в селі батьки своїм дітям нізащо не бажають.

Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки
Фото із сайту Львівського драматичного театру ім. Лесі Українки

Умістити так багато сенсу у дві години вистави допомагають п’ять ящиків, на які проектуються зображення очей чи кардіограми, сніг, дощ, пара… І гола дівчина спочатку та наприкінці твору. Тому й постановка має вікові обмеження – 18+. Актори вживають ненормативну лексику, а в сценічний простір часом врізаються постріли та сцени з війни.

Однак розказати все до кінця, повідомити глядачеві про долю всіх персонажів автор не вважає за потрібне. Тому мені бракувало розв’язки. Але окреслити проблеми вистава зуміла точно добре, а як ми їх розв’яжемо – питання часу, тому на нього історія поки що не написала відповідь.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *