0
0

«2011 год — в результате выпадения радиоактивных осадков в Северном полушарии не останется ни животных, ни растительности. Затем мусульмане начнут химическую войну против европейцев.…»

Якщо увірувати словам болгарської провидиці Ванги, або ж тим, хто їх тлумачив, то жити у мирі й злагоді нам залишилося на макове зерно — або ж лічені дні… Достатньо, аби зробити нову зачіску, вийти заміж, отримати закордонний паспорт та почитати яку-небудь книженцію, що припадає пилом на бібліотечних полицях. Все ж бракне часу, аби виносити здорову дитину, здобути якісну освіту, сплатити чималий кредит, а іноді й вчинити добру справу.

Часова катастрофа спіткала людство з розвитком технологій. Сучасна людина вічно поспішає, крутиться мов муха в окропі… і, зазвичай, не помічає плодів своєї праці. Здавалося б, дебелі роботи гнули спину на покращення наших з вами умов праці, побуту та розваг. Усю брудну роботу виконувала машина. Ми ж спокійно могли лежати на печі і правити звідти світом за допомогою однієї клавіші. Як результат — з’явилася залежність, яка поїдає більше часу, ніж побутова рутина. Нікотин, морфій, амфетамін, героїн… Ні, Інтернет.

Заплутавшись у мережній павутині, людина часом не проводить штрих-пунктиру між реальністю та віртуальним світом. Відомий британський філософ Карл Поппер свого часу писав, що «телебачення в сучасному суспільстві замінило голос Бога». З огляду на глобалізацію і неминучість гуманітарної катастрофи, Інтернет для багатьох замінив не лише голос Божий, а й самого Бога. Це стосується майже усіх сфер виробництва, зокрема і журналістики. Прогностично і водночас реалістично звучать слова професора Бориса Потятиника: «Тільки з появою всесвітньої комп’ютерної мережі журналістика отримує шанс стати повноцінною».

Не те щоб мій консерватизм намагався завадити прогресу, але ж варто згадати, що Інтернет — це не тільки примітивне порно, а й електронні бібліотеки врешті-решт.

Хоча нелогічно звинувачувати в усіх гріхах житейських бездушну систему. Риба гниє з голови, а отже, біда у людській особистості, якщо цим терміном ще можна закріпити її існування в цьому світі.

Здолавши могутніх суперників ХХ століття, в числі яких нацизм і комунізм, людина наче відчула втому і зупинилася на стежині лібералізму, точніше — неолібералізму — сучасної доктрини.

Принцип саморегулювання, вільна конкуренція, дрейф думок та поглядів начебто й розкрили перед світом фантастичні можливості. Проте не обійшлось без спотворення. Отримавши дозвіл на максимальну самореалізацію, чи так звану свободу, людина не знайшла гідного способу її використання. Тому ж своєрідним пейзажем сучасної картини світу виступить анархізм — збочене бачення лібералізму.

На початку дев’яностих впливовий американський філософ Френсіс Фукуяма пророкував кінець історії, оскільки ліберальна демократія охопила практично увесь світ: «Те, чому ми, ймовірно, свідки, — не просто кінець холодної війни,.. а кінець історії як такої, завершення ідеологічної еволюції людства, універсалізація західної ліберальної демократії як остаточної форми правління». Якщо такий спотворений лібералізм і надалі керуватиме планетою, то настане не лише кінець історії, а й крах людської особистості.

До прикладу, на Прикарпатті 5% чоловіків — люди нетрадиційної орієнтації. Цифра ця зростає, і сексменшини усе частіше борються за проведення гей-парадів. Скажімо, в недалекому минулому активісти виборювали таке право в Івано-Франківську. «Дозволу на проведення гей-параду в Івано-Франківську ми ще не маємо. Але про цей дозвіл буде турбуватися не одна громадська організація в місті», — запевняє один з керівників «Гей-альянсу України». Що ж, такий лібералізм виховуватиме наших дітей.

Що насправді ховається за кулісами мудрих понять і термінів, на кшталт інтеграції, глобалізації чи тієї ж вестернифікації?

Світ об’єднується завдяки розвитку технологій, торгівлі, обміну думок. Як результат, з’являється масовість, а з нею і так звана масова культура — плід комерції та пожива для регресивного інтелекту. Сьогодні такі маси формує Захід. Американізація — ще одна особливість сучасності. І не лише російська «попса», як нам здається, калічить музичні смаки підлітків. «Покоління пепсі» активно впроваджує в традиції інших держав примітивні англіцизми, вестерни, бейсболки, фастфуд, реп, Хелоуін тощо. Таким чином, стираються межі, ламаються стереотипи, відбувається взаємодія між народами. Буває, що така взаємодія посилює самосвідомість і людина усвідомлює унікальність своєї нації. Тоді, якщо вірити Семюелу Гангтінгтону, найближчим часом нас чекає зіткнення цивілізацій.

Так чи інакше, а сучасна людина неначе заповнює собою певні проміжки. Проміжний час, проміжні дії, проміжні ідеї — так, наче усе вичерпано. І всі тексти написані, і пісні проспівані…

Вже не дивує, що найпопулярнішим запитом на пошукових системах Google та Yandex є запитання «як стати мільйонером?» Що англійське «love» росіяни на жаргоні читають як «лавэ», тобто гроші, а атеїзм — невід’ємний аксесуар сучасної моди. Сучасність презентує людину в блискучій обгортці гламуру, проте всередині — лише пустка.

Картина сучасного світу — неякісна підробка оригіналу, з дешевою аквареллю та недбалим полотном. Тут ще пустує місце для деяких коректив — зміни державного управління, покращення екологічної ситуації, збереження народних традицій. Та важко перемалювати серця людей, такі егоїстичні та жорстокі. Фарба добряче «в’їлася» в полотно. І це пригнічує…

Ірина ВАНЬО

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *