«Життя непередбачуване…»

0
0

Тетяна Федчук

Кожна людина будує плани на майбутнє та робить усе ,аби їх реалізувати. Герой же нашого інтервю переконував мене, що життя непередбачуване, тому не варто планувати, бо може статись що завгодно…

З кожним роком Україна стає щораз популярнішою для молодих людей  іноземців, які хочуть тут навчатись. Який же секрет такої популярності та чим стає Україна для них?

Знайомимось: студент 3 курсу факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. І. Франка  Німбі Янн, родом із Камеруну. В Україні живе більше трьох років. Тож ми пропонуємо читачам «Креденсу» дізнатись про цього талановитого хлопця побільше.

– Яне, ось рівняння Україна-Львів-українська освіта, яким є твій власний ключ до вирішення? Чому ти обрав саме таку послідовність?

Я не знаю (сміється). Відверто кажучи, усе розігралось долею випадку. А щодо вибору міста, то тут не було сумнівів. У Львові я побачив частину Тернополя, де я прожив близько восьми місяців. Окрім того, у Тернополі не має факультету міжнародних відносин, а для мене було принциповим навчатися саме на цьому факультеті.

Новий етап життя – завжди нові труднощі, якими вони були у тебе?

Першою перешкодою стала мова, у Тернополі я вчив її впродовж восьми місяців, було важко. Додались і труднощі з українським кліматом та новими умовами життя, які були для мене дещо не звичними. Та найбільшим випробуванням став для мене український менталітет, адже він дуже відрізняється від камерунського.  І до сьогодні певні переконання та погляди українців видаються мені дивними та незрозумілими. Я не розумію, як можна так себе поводити, мене це обурює. Щодо трактування іноземців інших рас, то у Львові подібних негативних реакцій мінімум. Кажу це напевно, адже побував на сході вашої країни, там подібних характерних виявів міжрасової неприязні було набагато більше, я відчував їх на собі.

– Отож, після того, як ти визначився із категорією вибору, довелось йти по обраному шляху, куди це привело тебе сьогодні?

Наразі, я учасник музичного львівського гурту «Шоколадка». Хоч це звучатиме дивно, але я ніколи не планував бути співаком. Сьогодні спів для мене – це швидше захоплення, аніж спосіб життя, яким я займають професійно.  Звичайно я отримую за це певні гроші, але маю надію, що життя своєю непередбачуваністю відкриє для мене нові горизонти і не важливо, чи будуть вони пов’язані із музикою. Я щасливий, що отримую кайф від того, чим займаюсь, а це – головне.

–  Які зміни в Україні ти помітив, за час твого проживання у ній?

–  Перше, що я хотів би відзначити, то це те, що в Україну прийшла економічна криза. Та це, на жаль, відчув не тільки я. Також змінилася влада, але я не маю однозначного ставлення до неї, та можу сказати те, що бачив. А помітив я те, що життя в Україні подорожчало, а влада нічого не робить для того, щоб нормалізувати цей процес.

– Наступне запитання класичне у розмові з іноземцем, чим стала для тебе Україна?

– Я люблю вашу країну. Увесь мій досвід самостійного життя я отримав, живучи саме тут. Наступна відповідь у стилі гурмана – мені дуже подобаються українські страви : вареники, борщ, котлети та, звичайно, сало(сміється). А щодо українських красунь, то у майбутньому розглядаю (можливо) одну з них у статусі своєї дружини, хоча і характер у них із «перцем», але це мені подобається. Україна – це дуже важливий етап у моєму житті, все, чого я тут навчився – безцінне.

– Кажуть, що це буває небезпечним, але спробуємо заглянути у твоє майбутнє?

Після завершення 4 курсу я б хотів виїхати з України, для продовження навчання за кордом. Мій український етап уже наближається до завершення. Що буде далі? На щастя, я про це нічого не знаю.

Фото надані героєм інтерв`ю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається