Про КВК, «Зефір» і журналістів

Вперше в історії «Креденсу» таке солодке інтерв’ю з командою, що має не менш солодку назву − «Зефір». Цей чудовий колектив виступає у Клубі веселих та кмітливих (КВН) і представляє факультет журналістики. Мабуть, всі вже здогадалися, про кого йтиме мова, а якщо ні – то не зізнавайтесь. Просто гортайте вниз і знайте своїх.

− Хлопці, ви не так давно на сцені, але вже широко відомі, зокрема на своєму факультеті. Розкажіть, як формувалася ваша команда? Із чого все почалось?

Вадим: Все почалося ще минулого року, коли я був на першому курсі, а Роман − на другому. У нас тоді була, відверто кажучи, жахлива команда. І от ми посіли останнє місце на «Університетській осені». Щоправда, тепер у нас оновлений склад. Команда «Зефір» існує від вересня 2016 року. Тут вже видно працю і над собою, і над гумором. Почало щось виходити, і в результаті на черговій «Університетській осені» ми посіли третє місце. А у Студентській лізі будемо грати у фіналі, приходьте обов’язково.

Роман:  6 червня, палац Хоткевича, сьома вечора. Чекаємо на вас.

− Який теперішній склад?

Вадим: Нас у команді п’ятеро: Таня Дубас, Юра Андріїв, Роман Щербан, Андрій Костюк і я − Вадим Дзюнько, капітан.

Роман: Нашу Танечку, квіточку, вишеньку на нашому зефірчику, напиши обов’язково першою!

− Завжди цікавило, чому ви обрали саме таку назву?

Юра: Так зорі склалися (жартує).

Роман: Ми були п’яні (сміються), і якось так вийшло, що багато з нас взагалі не сперечались.

Вадим: …І я теж хотів «Зефір». Роман записав це на листочку, так воно і залишилось.

− Охарактеризуйте кожного з вас декількома словами. Які ви?

Вадим: Роман – він такий собі ледар, може писати багато смішного матеріалу, в житті він смішний… Але коли справа стосується написання матеріалу на гру, то він трошки «морозиться».

Костюк взагалі рідко ходить на репетиції, в нього завжди багато інших справ. Але вже безпосередньо на репетиції плідно працює, він молодець.

Юра – то душа команди (ну він так вважає), а я завжди йому кажу: «Ходи на репетиції!».

Таня – така, що не скаже, що їй не подобається довга репетиція, вона не вередує, як то буває у більшості команд з дівчатами. Вона слухає. Ми дали їй роль – вона не оскаржує.

Роман: Так, як в сім’ї. Жінка слухає чоловіка (жартує).

Вадим:В неї була роль, де вона грала на сцені 2 секунди і сказала: «Ух, я награлася, хлопці, сьогодні», без жодного докору. Ми за це її дуже цінуємо.

− У житті ви такі ж, як і на сцені?

Андрій: Стовідсотково на сцені ми такі, як і в житті: намагаємось не брати близько до серця побутові проблеми, а все ж відчувати життя на повну, з усіма його смішними і не дуже моментами.

Вадим: Мені здається, що я не відрізняюсь.

Юра: Але ще відчувається брак досвіду у кожного з нас. У кімнаті, коли ми збираємось на репетицію, все виходить добре. На сцені ж не завжди так.

− Бувало таке, що на виступах аудиторія вас не сприймала?

Роман: В нас єдиний випадок такий був, не беручи до уваги наші найперші виступи, коли про позитивну реакцію глядача й говорити важко.  А от на півфіналі «Університетської осені» ми класно виступили, думали «порвемо» зал, з упевненістю на перемогу чекали результат, але, як то кажуть, «не зайшли в гумористичному плані».

«Не можна сказати «не зайшли», − втрутився капітан. − Просто так сталося, що аудиторія не була готова до нашого гумору, бо ми підтримували стиль саме журналістів (мініатюри про журфак, нашу професію і т.д.). А глядачам на той момент це було не близьке, через це в залі було майже тихо».

Юра: Треба зазначити те, що, коли ми робимо мініатюру, нам здається вона сумнівною, ну може не дуже дотепною, а виходить так, що усій аудиторії подобається, глядачі сміються. Або навпаки, коли ми абсолютно впевнені в матеріалі, він виступає «болтом», і публіка не сприймає це.

Також хлопці неодноразово наголосили на тому, що мало хто із наших студентів приходить підтримати «Зефір». І це дуже прикро.

Як каже Роман, «не так багато чогось цікавого в університеті відбувається, тож хоча б на КВН прийдіть, подивіться. Ви ж нас усіх знаєте. Це цікаво!».

− Сорока на хвості принесла, що напередодні свят ви любите щось організовувати від своєї команди у гуртожитку. Як це відбувається?

(Усміхаються)

Вадим: Так, влаштували свято на Миколая. Ми дуже хотіли подарувати настрій, зробили листівки, гостинці…

Роман: Та-ак. Я був тоді на роботі і дуже затримався, довелося їхати автостопом 19 грудня з далекобійником до Львова. Привіз костюми десь о 12-їй годині ночі, і Миколай почав ходити вже фактично 20 грудня, проте це не завадило подарувати усім радість, щастя і хороший настрій на цілий місяць, а то й на рік. Бо всі і досі згадують про це та хочуть помацати Миколая за бороду.

– Так, життя для наших студентів у шостому гуртожитку ви урізноманітнюєте. Це плюс. А що ви можете розказати про свої досягнення у КВК? Де ви вже брали участь?

Вадим: Поки що нічого масштабного не відбулося. Зараз в Україні КВНу як такого серйозного немає, окрім Ліги Сміху, звісно. Та ми ще про це не думаємо, зараз зосереджені на Студентській лізі. Цей рік ми вдало почали, було б класно на мажорній ноті його завершити, з гучною перемогою. Ми дуже хочемо і сподіваємось на вашу підтримку.

Юра: А якщо говорити про досягнення, то ми пройшли у півфінал Галицької ліги, чому були дуже раді.

− Питання до Тані, першої леді свого колективу: як ти почуваєшся серед хлопців і взагалі, як складаються у вас стосунки?

Таня: Наспраді все добре, стосунки міцні і хороші. Мені комфортно з цими хлопчиками. А як інакше? Високі, гарні  і веселі. Все чудово.

«Ми тебе не бісимо?» − сміються хлопці. Тут панує домашня атмосфера, все на хвилі, хвилі гумору.

− Звідки ви берете ідеї? Як шукаєте натхнення?

Вадим: Ну, як гумор пишеться? Один щось придумує, другий розвиває тему. І дуже смішно виходить, особливо коли це якась життєва ситуація і всім вона відома. Переважно − це правда, і вона завжди буває смішною.

Роман: Або ми доводимо це до абсурду, щоб було так, як треба нам.

− Які питання найчастіше порушуєте у своїх виступах?

Роман: Найчастіше мимоволі порушується проблема алкоголю. Всі персонажі чомусь п’яні (сміються). А якщо серйозно, то стараємося писати на побутові теми, бо чим ближчий гумор до людей, тим краще.

− Які ваші плани на майбутнє?

Вадим: Дуже хочеться, ну мені точно хочеться, щоб наша команда потрапила на Лігу сміху, хоча б регіональну. Щоб ми попрацювали із вимогливішими редакторами, щоб ми всі вчилися, вдосконалювалися, потрапляли в екстремальні ситуації, загартовувалися у процесі.

− А як щодо телевізійних шоу?

Вадим: І знову ж таки дуже хочеться потрапити на якесь радіо і створити там свою програму. «Зефір-шоу», наприклад, або просто «Зефір», або просто «Шоу» (сміється).

− Чи є у вас талісман?

Роман: У нас є МаксІм-білорус (сміються) − це хлопець, що марить Білоруссю. Він і на вихідні завжди туди їде. Навіть на Великдень. Мама чекала його вдома, а син поїхав святити Паску у Брест (жартують).

Таня: Насправді існує гасло, яке звучить так: «Нам все одно!», можна навіть хештегом. Таким чином всі беруться за руки і налаштовують командний дух перед виходом на сцену.

Рецепт успішної команди:

Дисципліна, без неї ніяк.

Гроші, щоб мати презентабельний вигляд.

Дружність.

− Продовжіть фразу: «Якби не КВН, то…»

Вадим: Я не знаю, що робив би взагалі.

«Вмер би, − жартує Роман. − Він би вже працював на роботі, був успішним журналістом, мав двох дітей, зробив ремонт вдома. Та ви що, Вадим народився із стрічкою КВН. Він навіть на першому причасті жартував».

Таня: Я би, мабуть, пішла геть з журфаку.

Приголомшила нас наша ж героїня і пояснила це просто: їй подобається виступати, сидіти з командою, думати над жартами.

Роман: Якби не КВН – то армія. 23 роки вже (знову жартує). Та насправді, був би інший гумор. Щось би вигадали і в будь-якому випадку жартували.

Андрій: Якби не КВН, то пішов би до друзів, в тюрму.

− І на останок, які будуть ваші побажання читачам?

− Шановні читачі, бажаємо вам гарного настрою, такого ж гумору, не розчаровуйтесь у КВН. Якщо ви бачили якусь несмішну команду, то не обов’язково одразу засмучуватись, дослухайте все до кінця. Люди стараються, витрачають на це свій час і сили. Тож ви обов’язково підтримуйте, то не є важко прийти, послухати. Можливо, посміятись. Ми впевнені, що вам цікаво читати цю статтю. Обов’язково приходьте на наші виступи. 6 червня ми вас всіх чекаємо і любимо. Щиро ваші.

От такі вони – наші гумористи. Приходьте на виступи і вам обов’язково буде солодко 🙂