Вже не заборонений, але ще не відомий

2
0

Нарешті в кінотеатрах з’явився той фільм, на який усі чекали. Той, цілісність, достовірність якого захищали ЗМІ та активісти. Той, який розповідає про шістдесятників не як про поетів, а як про борців. Той, який відкриває для нас найсильнішого і найхаризматичнішого з них – Василя Стуса.

Я чекала від цього фільму багато чого, але найперше – популяризації. Покоління наших батьків не знає про Стуса, бо він був забороненим. Школярі загубили коротке прізвище серед низки талановитих та нещасних творців з підручника української літератури. Так він і залишився невідомим та «одним із» навіть після проголошення Незалежності. Мені ж хотілось, щоб усюди і кожен знав про його винятковість, гостру поезію та міцну волю. Хотілось, щоб знали без пам’яті, як Шевченка: де творив, як відстоював та чому не зламався.

Роман Бровко це зробив і я йому вдячна. Нехай критики дорікають режисеру за схожість кінострічки з Вікіпедією, я ж тільки рада цьому. Бо перед тим, як заглиблюватись у думки, філософію особистості та внутрішню боротьбу Стуса, потрібно дізнатись про головні факти його життя. Цікаво, чи багато хто знав, що поет протестував на презентації «Тіней», що його вигнали з аспірантури, що він дружив з Горською та мав малого сина Дмитра? Думаю, одиниці. А Стус вже майже 30 років, як не заборонений.

Сцена з фільму «Заборонений»

Сцена з фільму «Заборонений»

Я дякую фільму за його побутовий реалізм. Кадри показують недалекому глядачеві, що поети – звичайні люди, які лаються і заробляють гроші фізичною працею. Вони не живуть в окремих казкових світах, а спілкуються між собою, підтримують і заходять один до одного в гості. Дякую «Забороненому» за фотографічну схожість акторів з їхніми прототипами. Завдяки цьому на 100 хвилин переносишся у минуле і не думаєш, хто з цих чоловіків Василь, а хто Іван.

Втім, талант Стуса не виправдовує значних промахів стрічки. Дешева перука Алли Горської привертала більше уваги, ніж харизма героїні. Сцена оголення в лазні і тюремники-геї – це найпримітивніший спосіб донести до глядачів суть гнилої системи СРСР. Передати жахіття тюрми можна більш реалістичними штрихами: побиття в’язнів, миски з мутною водою замість каші, голі металеві нари в карцері (дві подушки і папір, ви серйозно?).

Сцена з фільму «Заборонений»

Сцена з фільму «Заборонений»

Просвітницька місія «Забороненого» не дозволяє мені оцінити цю кінострічку з мистецького погляду. Я не хочу аналізувати побудову кадру чи надто різкі переходи між сценами. Я хочу радіти, що такі фільми знімають і що на них ходять глядачі різного віку. Я тішусь, бо люди дізнаються, хто такий Стус і чому він не боявся смерті. Тепер чекаю нової психологічної драми про внутрішній розвиток і багатогранну особистість, яка покаже поета значно глибшим. Таке знімуть, правда ж?..

Ірина Женчук

Ірина Женчук – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається