За що радянські вожді любили Івана Франка?

9
0

cqf5rhalun4

Бували на вулиці з символічною назвою «імені Івана Франка», що поблизу Стрийського парку? Особливим серед десятків будинків тут є один, під номером 152. У 2016 році – це Літературно-меморіальний музей, а у 1902 – помешкання славнозвісного Каменяра. Ви будете здивовані, але саме радянська влада посприяла відкриттю цієї культурної пам’ятки.

Що ж стало поштовхом для вождів-окупантів вшанувати пам’ять геніального українця?

Червоний радянський прапор здійнявся над Львовом 22 вересня 1939 року. Жорстокі репресії, ідеологічний контроль, влада партії та повна відсутність свободи – все це яскраво характеризує тогочасну ситуацію. Нова влада не лише безсоромно втручалась у життя галичан, а й взагалі прагнула викорінити все українське з людської свідомості. У результаті: тисячі розстріляних людей, сотні тисяч арештованих, розбиті долі й невиправно зіпсуті життя. Не обходили стороною радянські окупанти і культурний світ львів’ян. Десятки музеїв розгромили, театральні трупи, де ставили українські вистави, закрили, не кажучи вже про трагічну долю «Просвіт» і наукових товариств.

На фоні чорних сторінок репресій, терору та культурного вандалізму важко не помітити одну білу пляму в політиці комуністичної партії. У жовтні 1940 року у Львові відкривають літературно-меморіальний музей імені Івана Франка. Радянська влада не лише не додала його до списку тих, що мають бути стерті з істричної пам’яті поколінь, а, навпаки, видала постанову про організацію роботи музею і навіть призначила керівником сина Каменяра Петра. Що це? Повага керівництва партії до української культури чи чергова маніпуляція українцями?

Перегорнемо кілька сторінок з історії Львова і повернемось у той час, коли повз Стрийський парк прогулювався Іван Якович. За заощадження дружини Олени Хоружинської та невелику іпотеку родина придбала ділянку землі на вулиці Понинського (з 1950 року – вулиця Івана Франка). Розпочалось будівництво вілли за проектом львівського муляра Мартина Заходнього.

Іван Франко з дружиною

Іван Франко з дружиною Ольгою Федорівною, дочкою Ганною, синами Андрієм, Тарасом, Петром

Сім’я оселилась тут 1902 року. Облаштування будинку було вкрай скромним: холодні стіни, відсутність опалення, комини, які диміли на кімнати, і дах, що постійно протікав. Іван Якович замість того, щоб хоч якось покращити добробут сім’ї, усі свої гроші та сили вкладав у власну бібліотеку. Вчені підрахували: якби продати всі книги, зібрані поетом, то можна було б погасити кредит у розмірі 5 тисяч рублів, який після смерті Франка виплачували його сини. Байдужість це чи фанатична любов до літератури – судити не нам. Не зважаючи на усі побутові труднощі, творче життя українського генія було вкрай продуктивним. За тринадцять років мешкання в цьому будинку вийшли сотні його робіт, зокрема відома поема «Мойсей».

Останні роки Франка виявились особливо важкими. Напевно, не варто розказувати про його невиліковну хворобу – параліч рук. Скрутний стан здоров’я віщував наближення смерті письменника. Саме в стінах будинку номер 152 зупинилося серце Каменяра. Стрілка годинника, що пробила четверту, залишилась непорушною досі.

Минуло 34 роки. На українських землях зародився культ постаті Франка, зумовлений політичною ситуацією. Заборонити цю тему радянська влада просто не змогла – поет був надто популярний в Україні та світі. Але й підтримувати таку проукраїнську активність комуністи також не вважали за потрібне. Рішення не змусило на себе чекати. Окупанти обрали хитрий хід, вони продемонстрували, що ніби також підтримують талановитого галичанина і тому радо згодились на відкриття музею.

Але не обійшлося без деяких коректив у біографії поета. Його зробили фанатичним прихильником соціалістичних поглядів. Участь Каменяра у політичному житті Галичини трактували як підтримку радянської партії. У його творах вишукували соціалістичні ідеї, а те, що знаходили, перефразовували на свою користь. Хоча насправді Франко гостро критикує «Маніфест Комуністичної партії 1848 року». Більше тогоі, Іван Якович заявляє, що «оброблена ними програма державного соціалізму аж надто пахне деспотизмом та уніформізмом, що проведений в життя міг би статися великою загальною гальмою в розвою».

Попрацювали «поціновувачі культури» і над релігійними поглядами поета. Вони зробили із Франка – християнина Франка – атеїста. Влада стверджувала, що Іван Якович у своїх творах критикує християнство, вважає його вразливістю українського народу. Вірити в це безглуздо, адже існує метрика хрещення його сина Петра. Численні ікони на стінах будинку також пам’ятають, як перед ними навколішки молилася сім’я Франків. Звичайно, у деяких працях письменника, зокрема в творі «Сотворення Світу», присутня критика кліру, але ніякого відношення до віри вона не має. Щоб зрозуміти ідеї письменника, його твори потрібно справді читати, а не безпідставно чіплятись до слів.

Висновок один: вожді робили чергову спробу внести свої правки в українську історію. Вдалось це чи ні? Не можна дати однозначної відповіді. Адже й досі серед справжніх «знатоків» побутують різноманітні міфи. Веселого у цьому мало: така неосвіченість – джерело національних проблем.

Підступ у дозволі на відкриття Музею імені Івана Франка очевидний. Навіть у благородних намірах синів поета зберегти пам’ять про геніального батька радянська влада знайшла спосіб для просування власних ідей, і знову «закрутила українцям мізки».

На цьому драматична історія музею Івана Франка не закінчується. Перед приходом на територію Західної України німецьких військ, 28 червня 1941 року музей закрили, а сина Петра, якраз у день його народження, забрали війська НКВС. Подальша його доля невідома.

Під час німецької окупації тут проживав директор фабрики мила. Він дещо переробив дім, але мешкав тут зовсім недовго. Виселився чоловік одразу після того, як на подвір’я впала бомба. Будинок залишився без догляду на тривалий час, і його обікрали. Вдруге музей Івана Франка відкрили 1945 року, але не всі експонати вдалося повернути.

Нове дихання культурна пам’ятка отримала після Указу Президента України від 23 серпня 2011 року «Про надання Львівському літературно-меморіальному музею імені Івана Франка статусу національного».

Нині тут радо зустрічають жителів та гостей міста. Будинок з ромбовим орнаментом під дахом з черепиці став справжньою національною святинею. На подвір’ї встановлене бронзове погруддя Івана Франка, яке виконав 1949 року скульптор Григорій Пивоваров. Гордість історичної пам’ятки – 4000 експонатів, серед яких є багато особистих речей родини (рибальська сітка, сплетена поетом власноруч, чорнильниця з ручкою, гуцульський ніж, підсвічник, скринька для рукописів).

Інтер’єр повністю відтворює тодішню атмосферу, антикварні меблі надають можливість зануритись в епоху минулого століття. Цей будинок – саме з таких, який краще один раз побачити, ніж сто разів про нього почути.

Катерина Паньків

Катерина Паньків – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

1 Відповідь

  1. Юлія сказав:

    Хороший матеріал

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається