0
0

Більше двох тисяч років тому, над убогою вифлеємською стаєнкою яскравим світлом спалахнула зоря, ознаменувавши прихід на землю Месії. Саме її сяйво привело до убогого вертепу трьох мудреців, які прийшли зі Сходу, щоб поклонитися та піднести новонародженому Ісусикові свої дари: ладан, золото та смирну…

Чимало часу пройшло від цієї знаменної події, проте відблиск Вифлеємської зорі і донині запалює в оселях різдвяні свічі, а в серцях — віру, надію, добро та любов… Знову і знову рано-вранці, 7 січня, урочистий церковний дзвін голосить нам про народження Ісуса Христа, і в чистому голосі молитви, найтоншою струною бринить щирість віри та полум’я любові і надії…

Різдво Христове стало символом духовного піднесення, морального відродження, знаменом родинного тепла, єдності духу, радості та світла.

Наш народ завжди любив та з трепетом очікував на це свято. Напевно, саме тому з ним пов’язано стільки цікавих, колоритних звичаїв. На жаль, історично склалось так, що традиції святкування Різдва більшою мірою збереглися лише на Заході України, та й тут з кожним роком вони все більше занедбуються, забуваються.

Більшість із нас радше святкує різдвяні свята вдома, перед голубим екраном, аніж на вулиці з живою колядою та вертепом. Завжди активні, товариські, комунікабельні українці перетворюються на німих прихильників телевізії.

Мабуть, варто замислитися над цим, бо, якщо іще кілька десятків років тому люди ретельно дотримувалися віковічних народних традицій, і на Різдво повсюди звучала коляда і ходив вертеп, то сьогодні для більшості сіл і міст України Різдво перетворюється на звичайний вихідний день, а давні звичаї стають предметом вивчення етнології.

Нині дуже гарний приклад святкування різдвяних свят подає нам західноукраїнське село, що наразі є справж­нім хранителем народних традицій та обрядів, — Силець. Отож, поговоримо саме про нього.

У Пилипівку (передріздвяний піст, що триває від 28 листопада до 7 січня) забороняються будь-які гучні забави (дискотеки, весілля і т. ін.), люди стараються не вживати м’ясних та молочних продуктів. Уже з 28 листопада дітлахи розучують колядки.

Тепер щодо матеріальної підготовки. До Різдва кожен хазяйновитий господар, в якого ще водяться такі свійські тварини, як свині, коле кабанчика, щоб на свята можна було б добре поласувати м’ясними стравами. А господині, своєю чергою, ретельно наводять порядок та чистоту в домі. До речі, подекуди ще збереглась традиція вбирати образи вишитими рушниками, що підкреслює особливу атмосферу урочистості свята. Цікавим є і те, що, незалежно від статків, кожна ґаздиня, намагається підготувати на різдвяні свята багатий та ситий стіл, навіть якщо потім і доведеться віддавати борги…

Дітям залишається найприємніше — прикрашати різдвяну ялинку. Чого на ній тільки немає! Різноманітні іграшки, горіхи, цукерки (останні дуже часто кудись безслідно зникають).

Ну ось, не встигли й оком змигнути, як настав ранок 6 січня. Господарі прокинулися ще вдосвіта. Чоловік порається надворі по господарству, а жінка на кухні. У цей день важливо дотримуватися суворого посту, винятком можуть бути лише діти та хворі члени сім’ї.

Отож, господиня починає готувати святкову вечерю, яка складається з дванадцяти пісних страв, що символізують дванадцять апостолів Ісуса Христа. Найголовнішою з них є кутя. До речі, продукти, з яких вона готується, мають своє значення.

Пшеничне зерно є символом життя, мак — багатства, мед — здоров’я та добробуту. Вважається, що чим смачнішою й ситнішою є кутя, тим багатшою буде сім’я, тому до куті ще додають родзинки, горіхи та інші ласощі.

Традиційними стравами на Святвечір є також вареники з картоплею та капустою, смажена риба, капуста смажена, грибна підлива, оселедець, пампухи та узвар.

Існує звичай під святковий стіл та скатертину, якою він застеляється, класти сіно, що начебто нагадує про народження Ісуса в убогій вифлеємській стаєнці.

У деяких сім’ях також збереглася традиція перед вечерею заносити до хати Дідуха (немолочений житній сніп, який зв’язали останнім на жнивах), що символізує безперервність роду і урожай.

Тільки-но на небі засяяла перша зірка, родина сідає вечеряти. Спочатку всі дружньо стають до молитви, а вже опісля приступають до трапези. Скуш­тувати усі страви — обов’язок кожного члена сім’ї.

У той момент коли, господиня несе до столу найголовнішу страву — кутю, діти залазять під стіл і починають квоктати, квичати, мукати, щоб добре велися в господарстві кури, свині, худоба та інші тварини.

Добре наївшись, усі дружно колядують. Свята вечеря завершується спільною молитвою. Після цього господиня збирає усі виделки та ложки, і міцно зв’язує їх сіном докупи, щоб уся сім’я благополучно дочекалася до наступного Різдва. На столі ж залишається тільки ложка та макітра з головною стравою, що залишається для душ померлих родичів, які начебто обов’язково прийдуть вночі покуштувати куті.

Наступного дня, рано-вранці, ще затемна, люди поспішають до церкви, щоб у щирій молитві порадіти за новонародженого Ісусика. А на Різдво у храмі особлива атмосфера… Чепурно прибрані ялинки, гірлянди, вишивка — усе говорить про урочистість свята.

Убога стаєнка, осяяна яскравою зорею, де в яслах «поміж бидляти та ягняти лежить на сіні Бог необ’ятий», а поряд з ним стоїть Пречиста Діва Марія, три царі, що принесли дари, ангелики, маленькі пастушки, які прийшли поклонитися новонародженому спасителеві світу, — все це зворушує найтонші струни душі…

Вже після Богослужіння, вдома, сім’я накриває ситий, багатий стіл — піст завершився.

А по обіді люди йдуть один до одного в гості. Всюди чути коляду, ходить вертеп, луною ллється дитячий сміх, в холодному зимовому повітрі вирує щастя та радість.

Різдво — це прекрасне, величне свято, яке несе в кожну домівку мир, щастя, дружбу та любов. Воно об’єднує людей, духовно збагачує, дарує гармонію душі та тіла, а глибока віра в Бога, поєднана з віковічними народними традиціями створює неповторну урочисту атмосферу свята. Тоді хочеться радіти, любити, дарувати тепло і від щирого серця привітати весь світ: «Христос народився!» — «Славімо його!»

Тож нехай новонароджений Ісусик дарує нам здоров’я, мудрість, світлий розум та щасливу долю, і серце кожного з нас наповниться неповторною радістю та спокоєм. Хай давні різдвяні звичаї не губ­ляться в часі, а відроджуються нашими зусиллями та зусиллями прийдешніх поколінь!

Мар’яна МАРКОВИЧ

Фото Романа БАЛУКА

Різдвяні повір’я та прикмети

☼ Якщо на Святвечір чи Різдво хтось посвариться чи заговорить недобрим тоном — буде у родині колотнеча цілий рік.

☼ Не позичається нікому нічого в різдвяні дні, бо буде удача з хати витікати, як за водою.

☼ Якщо до Різдва хтось не повернув тобі боргу, його опісля вже не можна брати, а то будуть тебе злидні їсти.

☼ Впаде крихта під стіл — хтось з роду твого на тім світі страждає.

☼ Сів за Святу вечерю з образою на когось — будуть нещасливі твої діти.

А як святкують Різдво у вас?

Олена, 20 років, смт Компаніївка, Кіровоградська обл. Різдво завжди святкуємо вдома. Свята вечеря в нас складається з багатьох страв, як такого посту немає. Сідаємо до столу, коли на небі зійде перша зірка. Потім діти несуть вечерю до дідуся, бабусі, а також хрещених, за що одержують подарунки. Наступного дня йдемо до церкви. Різдво — це сімейне свято, тому його проводять разом з родиною.

Євген, 18 років, м. Луганськ. Зранку, на Різдво, в церкві правиться Богослужіння. Потім прийнято ходити в гості до знайомих чи близьких. Діти колядують дуже рідко…

Максим, 21 рік, м. Вознесенськ, Миколаївська обл.Святкуємо Різдво вдома. На Святвечір у нас готують 12 пісних страв. Після вечері хрещений несе кутю до хресного батька, хресний батько дарує йому подарунок і забирає кутю, потім дає йому свою кутю, і хрещений вже з нею йде до хресної матері, хресна теж дарує йому подарунок і забирає принесену кутю… Зранку на Різдво правиться в церкві. А після обіду діти ходять колядувати, здебільшого до родини та знайомих сім’ї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *