Вони нам «мешти», а ми їм «тормозок», або як Схід із Заходом асимілювався

5
0

вцйНезважаючи на те, що це все та ж Україна, нас розділяє не тільки сотні кілометрів, а ще й культурна і ментальна прірва. Ти відчуваєш тут себе, наче в іншому світі. Коли немає можливості на власні очі подивитись, як живуть у різних куточках України народжуються всім відомі стереотипи. Захід в очах Сходу – зациклені на шоколаді і каві люди, а Схід – куточок горілки і сала. Варто зізнатись, що я і сама не раз не могла сформулювати для себе, які ж насправді ми є. Але з переїздом в культурну столицю України все стало на свої місця, хоча не одразу. Бо перше, що заважає Сходу і Заходу порозумітись – мова. Бараболя, когут, баняк, мешти, пироги, які тут виявились варениками – все це змушувало мозок кипіти в перші роки життя, напевно, будь-якого східняка. Ми, а саме російськомовні українці, в свою чергу також змушуємо в розмові з нами напружити мізки. Творог (той, що солодкий сир), компот із сухофруктів (ми так по простому називаємо узвар), тормозок (маленький пакуночок зі швидким перекусом), швидкісний трамвай (це особливість Кривого Рогу – трамвай, який їздить під землею), генделик (дешева забігайлівка).

Другою перепоною у взаєморозумінні виступає церква. Не раз мене, ніби жаліли, коли дізнавались, що церкву маю радість відвідати лише на свята. Коли у Західній Україні Храм Господній майже на кожному кроці, то у Східній Україні, а саме у рідному Кривому Розі вона може бути одна на 2 райони. Насправді, нам їх більш, ніж вистачає. Проблема лише в тому, що їх ніхто не визнає. У нашому випадку більшість церков відіграє велику роль у «відмиванні» грошей. Тому українцю зі Східного регіону важко зрозуміти таку відданість церкві.

У завершенні хочу сказати, якщо ви колись зустрінете на своєму шляху східняка у Західній Україні зробіть йому приємно. Запросіть в «генделик», нагодуйте творогом, дайте запити компотом із сухофруктів, а на дорогу додому зберіть тормозок, ось побачите, як йому буде приємно. В свою чергу він привезе вам бараболі, для смачної зупи, помиє всі баняки в хаті, і в неділю піде з вами на службу в церкву. Якою б мовою ми не розмовляли, якби ми не одягались, ми все ті ж гостинні і щирі українці.

Анастасія Пісна

Анастасія Пісна – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається