Наталія Войтович: як перетворити глянець на успішне видання мудрих людей

4
0

Фото Олени Боянівської

Наталія Войтович – асистентка кафедри теорії та практики журналістики, журналістка зі стажем більше, ніж 20 років. Творчу діяльність розпочала з червня 1994 року позаштатною кореспонденткою газети «Молода Галичина». Протягом років своєї кар’єри працювала у львівському виданні «Експрес», де обіймала посаду редакторки відділу «Культура». Була позаштатною працівницею газети «Франкова криниця» у місті Трускавець. Працювала відповідальною секретаркою газети «Іскра-Інформ» та здобула посаду фахівчині зв’язків з громадськістю та пресою ВАТ «Іскра». Також працювала у газеті «Наш Вулик» на посаді головної редакторки. Дописувала у видання «Високий замок», «Міліцейський кур’єр», «Міст», «Твій захисник», «Універсум», «Медіакритика». На цьому практичний досвід не закінчується…

З червня 2017 року Наталія Войтович працює за контрактом на посаді випускової редакторки журналу «РІА-Львів» і сподівається, що це надовго. Також зізнається, що, коли закінчується робота над випуском, то складається таке враження, що минуло цілих півроку.

– Наталю Олегівно, зважаючи на Ваш досвід, розкажіть, наскільки Вам комфортно у новій ролі?

– По-перше, практична журналістика завжди цікава, вона просто-напросто не може бути не цікавою. Чи є для мене це чимось новим? Ну, 50/ В ролі випускового редактора журналу – так. До цього я працювала більше в пресі: редактором відділу, редактором газети. Журнал – це трішечки інша специфіка. Інформація не повинна бути оперативною, але водночас вона має бути актуальною. Тут має місце своя особливість подачі інформації, ілюстрації, які є невід’ємною частиною журналу. Чи комфортно мені? Так, дуже! Адже команда зібралась чудова і працювати легко.

Які особливості роботи у журналі у порівнянні з роботою у газеті?

– Мабуть, трохи менший темп. Газета відрізняється тим, що обов’язково повинна бути оперативність, постійне відстежування подій і постійна потреба писати із них щось. Там не можна затягувати. Наприклад, журналісти несли б фотографії не тиждень, а дві години, не 500 фото, з яких ми вибрали б 8-10 штук, а всього лиш 8 фото, з яких потрібне одне.

В журналі до якоїсь події ми можемо дати цілий розворот, щоб проілюструвати текст красиво, щоб це було гарно і щоб люди бачили не лише текст, але й зображені.

Якби це була газета, то я була б змушена прийти додому і в межах двох годин відписатись та підібрати фото. В журналі я можу розтягнути роботу на тиждень, зосередитись. Також газетна площа є набагато меншою – потрібно економити місце, ми не можемо робити там розвороти з суцільними фотографіями.

У попередньому номері «РІА-Львів», який ми випустили, є фотозвіт з фестивалю «LvivMozart». Тексту там, приблизно, на півтори тисячі знаків, але він містить дуже багато фотографій. І розворот вдався дійсно дуже цікавим та інформаційно наповненим, але не текстом, а візуально, картинкою. Навряд, було б цікаво читати про опери, які там прозвучали, а картинку варто подивитись – емоційні обличчя, диригентку, яка організувала цей фестиваль. Цікаво побачити всю масштабність, скільки було людей, цікаво просто подивитись як люди зараз реагують на оперу. Наскільки це було б вдало, якби ми подали інформацію в тексті? Я думаю, що не дуже. Ось яка різниця між газетним і журнальним варіантом. Ми можемо взяти картинкою. Ну й оперативність та відбір новин. Ми не пишемо про повсякденні події. Про те, що десь прорвало трубу, грубо кажучи. Поки ми це напишемо і випустимо, то ту трубу вже давно полагодять, я так сподіваюсь, і це вже буде не актуально. Це основні відмінності журналу від газети.

У журналі ми помітили велику кількість коментарів та інтерв’ю. Це було редакційним рішенням робити акцент на персоналіях чи то просто випадковий збіг?

– Якщо ви помітили, ми долучаємо до матеріалів людей вагомих, впливових та відомих. І це є позиція. Я думаю, що читати про те, що баба бабі сказала буде не цікаво, а те, що формує думку, має бути вагомим, це не може бути переливання з пустого у порожнє. Це мають бути хороші та якісні експерти, люди, чия думка важлива у суспільстві, які обов’язково знають те, про що говорять. Чому саме інтерв’ю та коментарі? Вони легше сприймаються для читання.

Зараз основним продуктом «РІА-Львів» є журнал, а сайт і соціальні мережі не є досить активними. Як надалі буде розвиватися сайт та соцмережі?

Зараз ми активно працюємо над SMM, тому що, якщо говорити про рекламу та просування бренду, то майбутнє за SMM-ом. Адже соцмережі займають дуже активну позицію. Особливо серед молоді. Якщо ми хочемо зачепити саме цей прошарок людей, то SMM – це перше, що ми маємо робити.

– Що спонукало редакцію оновити політику журналу?

– Ми довго думали що таке глянець і з чим він асоціюється. З чимось таким легким, розважальним. Це те, що не напружує мізки, те, над чим не треба думати. Але ж кільки можна бути тими, хто ні про що не думає? Ми вирішили, що наш журнал має бути для розумних людей. Для тих, які готові мислити, готові сприймати інформацію, аналізувати її, цікавитись не лише fashion, але і читати аналітичні матеріали. Я вважаю, що іноді в журналах справді захопливо почитати і про криптовалюту, а не лише про тенденції моди.

Знову ж таки будь-який глянець, в основному, чітко асоціюється з жінкою. Чому ми наших жінок перетворюємо (вибачте, не хочу нікого образити) на тупих домогосподарок, яких має цікавити тільки зачіска, манікюр, виховання дітей і кухня? Сучасна жінка інтелектуальна, розвинена, вона має широкий кругозір, який потрібно підтримувати та формувати. Ось ми й вирішили, що мусимо щось змінити й стати журналом для мудрих людей, тож і намагаємось підтримувати політику на цьому рівні.

Як така зміна вектора вплинула на тираж журналу?

– Чесно, це зовсім не вплинуло на тираж. Наш журнал трохи більше почали скуповувати. Попит на журнал зріс, але тираж ми не збільшували. Це дуже приємно, коли приносиш журнал і ставиш в розкладку в закладах Львова, а потім відходиш і бачиш, що вже хтось бере журнал і сідає читати за столик. А ще приємніше, коли спостерігаєш, як після того поклали собі в сумку і пішли. Це означає, що їх зачепило і вони хочуть показати це ще комусь.

– Ви змінили позиціювання журналу через зміну аудиторії чи усе відбулось навпаки змінилась аудиторія у наслідок зміни позиціювання?

– Ми не хочемо, щоб наша аудиторія змінювалась, ми хочемо підтягнути нашу аудиторію. Я на парах розповідаю, що є рамка преси і є населення. У випадку, коли населенню набридає продукт, рамка падає і журнал теж скочується вниз. Якщо ми опустимо рамку, то левова частина ЗМІ перетвориться на бульварну жовту пресу, бо людям це цікаво, як то кажуть, «people хаває». Якщо ж ми підніматимемо рамку, ми зможемо витягнути суспільство на вищий рівень. Потрібно давати інтелектуальний продукт. Таким медіапродуктом ми піднімаємо рамку населення, суспільства.

Валентина Рущак

Валентина Рущак – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається