Viva la journalism!

7
0

635898975639098870-576976519_journalism

Вчора, 6 червня, українські медійники святкували День журналіста. Соціальні мережі кишіли привітаннями і спогадами про професійні успіхи. А дехто із теперішніх акул пера вирішив поринути думками в минуле і розповісти про свій журналістський шлях. «Креденс» відібрав для вас декілька таких постів-одкровень із сторінок у Facebook.

 

Богдан Волошин

Український публіцист, письменник-гуморист.

10409265_1691697927736677_6301598093015267666_n«Нині в мене професійне свято. День журналіста. Могла бути й ніч журналіста. Будь-що могло бути. Бо то все дурня. Уявіть професійний день святого, чи доброї людини, чи штучного осімєнітєля… Святкувати свою професійну приналежність якось смішно, нє? Але оскільки дав Бог свято – належиться святкувати.

Я понад 30 літ гарую на цій ниві. Не тому що то мені надто подобається (так направду ще зі школи хтів би мʼ бути пенсіонером :), просто ніц іншого робити не вмію. І можу сказати, що фах цей дуже невдячний. Бо люди, навіть ті, кому допомагаєш, за природою своєю, є невдячними. Тому усім, хто йде в журналістику за кар’єрою, чи статками – не раджу. Усім решта, хто таки ступив на цю слизьку стезю, можу побажати не черствіти серцем і не втрачати здатності дивуватись. А люди нас ще здивують. Вони то вміють.

Будьмо, писаки!

Мало не забув: особливі мої співчуття тим, хто вірить, що своєю писаниною можуть змінити світ на краще. Панове, у нас навіть Бозя з цим не дуже справляється. Спробуйте змінитись самі, а далі – як піде».

 

Інна Березніцька

Співзасновниця «The Ukrainians», редакторка розділу «Інтерв’ю».

1003602_634564129951861_522258606_n

«Пригадую, як 9 років тому тішилася, що вступила до Львівського університету на факультет журналістики.

Як наша листоноша принесла лист, я його тремтячими руками відкрила, а потім аж підстрибувала від щастя.

Бо не могла повірити, що таки поїду до Львова і стану першою журналісткою у родині. Журналісткою, не вчителем (пробач, мамо).

Добре пам’ятаю довгі родинні дискусії і реакцію бабці (маминої мами): «Та що то за така професія? То, якби економіст, юрист, а то журналіст. Дитино, що ж ти потім будеш робити?»

Бабця зітхала, а я тішилася

Але тоді мене не зміг би переконати жоден аргумент. Я була вперта і рішуча  А далі була практика у «Шепетівському віснику», на Хмельницькому радіо, та врешті практика на ICTV та робота на ZIK.

На останньому я лишилася надовго, на цілих 5 років.

Круті наставники і не менш круті завдання, новини і найліпша в світі програма  І хоча бувало по-різному та цікава робота виправдовувала геть усе.

Бо бути журналістом – це означає бути готовим поїхати на зйомку і о 5 ранку, і о першій ночі; це покращувати дикцію, читаючи книжки вголос на підвіконні гуртожитку; це постійне навчання та самовдосконалення; знайомство з непересічними людьми та поїздки у різні закутки країни.

Журналістика – то моя велика любов.

Відколи я у цій сфері (враховуючи університет), вже минуло 9 років. І хоча моя бабця досі деколи не розуміє, що я роблю, та вона щаслива, бо щаслива я, і так має бути.

Бо кожен має бути там, де може принести найбільшу користь, робити те, у що вірить і в чому вбачає своє покликання.

З днем журналіста, дорогі колеги! Разом ми сила :)».

 

Вахтанг Кіпіані

Головний редактор Інтернет-видання «Історична правда» та однойменного тележурналу на каналі ZIK.

Кипиани«27 років тому вийшла моя перша замітка у нелегальній тоді газеті «Чорноморія». 25 років тому уперше став редактором газети. 23 роки тому почав працювати в журналістиці професійно. Люблю це діло, хоч і не святкую :)».

 

Андріана Стахів

Журналіст, фотограф.

10885058_985271174834865_8337208948368397245_n

«Моя журналістика із самого початку кидалася у крайнощі: то неймовірне мімімі – прекрасні фестивалі, виставки й інші затишні культурні події, то трешачок – перше журналістське розслідування, фотографування вбитого кіллера, Майдан і АТО – останні два пункти теж мають багато моментів зворушення і розчулення.

Словом, журналістсько-репортерське життя – то справжня гойдалка, або ж гірки американські. Але я дуже тішусь, що втрапила у весь цей вир, тому зі святом нас, колеги! Приємних подій :)».

 

Роман Онишкевич

Директор в Інтернет-виданні «Новий погляд», голова організації Центр експертних досліджень «ТЕМА».

182462_202573589753804_318325_n«У кожній редакції, у кожного журналіста є своя колекція перлів, основана на ляпах і курйозах. Оскільки День журналіста вже почався, то дозволю собі у несистемній формі кілька веселощів, які першими вискочили в пам’яті.

Орієнтовно 1991 рік. Львівська журналістика ще не ощасливлена моїм приходом у неї, але вже стогне від перебування в ній юних Лобана, Савельєва, Шалайського. Усі вищеозначені добродії працюють тоді в газеті «Ратуша» під орудою Сергія Германа. Приносять якось в редакцію оголошення про збори Асоціації ПРАВНИКІВ. Слово «правник» тоді мало хто вживав, тож внаслідок удосконалення тексту літредактором і коректором воно зазнало певних змін і оголошення вістило про збори Асоціації ПРАВЕДНИКІВ. Аби зам’яти конфуз, редактор, дуже перепрошуючись, пообіцяв правникам повернути гроші, а наступному номері надрукувати правильне оголошення безкоштовно. «Буває», – подумали правники, погодившись на повтор і шляхетно відмовившись від повернення грошей. Відкривають вони наступний номер і обімлівають. Про них ані слова, зате є оголошення про збори Асоціації ПРАВНУКІВ. Протоптаною стежкою редактор намагається залагодити конфлікт. Але, зателефонувавши, Герман не встиг навіть попросити вибачення. Просили пани правники: «Ми вас дуже просимо, залишіть гроші в себе, але вже більше ніяких оголошень про нас не друкуйте».

Коли мені довелося стати редактором «Ратуші», і в газеті траплялися якісь ляпи, я себе завше заспокоював, що були люди ще й до мене. До речі, про «Ратушу» є багато історій, але люблю згадувати отой трапунок. Коли Любомир Буняк попросив мене з газети за мій лібералізм, на царство прийшов Коля Савельєв (пиятику з приводу відходу і приходу довелося сумістити), з яким Любомир Костянтинович гарантовано сподівався подолати всесвітню змову проти себе. Втім, не склалося, і між двома мужами розгорівся бучний конфлікт. Далі розповідала мені одна добра людина з мерії: «Сидить засмучений Любомир Костянтинович і міркує вголос: «От Романа звільнив… Микола прийшов… Яке їхало, таке здибало… Але Роман хоч добрим був…».

 

Діана Дуцик

Виконавчий директор у ГО «Детектор медіа».

16939697_1225833917508230_9215463332603881844_n«Кілька слів на завершення Дня журналіста. Про часи, про професію, про журналістів і не тільки… Я прийшла в журналістику на початку 90-тих в газету, яка створювалася особливими людьми. Людьми, які не боялися жертвувати своєю свободою заради того, щоб інші могли усвідомити, що означає – свобода і свобода слова у тому числі. Газета почала виходити у той час, коли хоч і почалася перебудова, але КГБ ще пильно стежив за вільнодумцями, і можна було отримати реальний термін і не за таке… А тут – підпільно писали статті, передавали таємно «бєлки» у Прибалтику, там друкували і нелегально переправляли назад в Україну. Писали про те, про що мовчала радянська преса – про білі сторінки історії, наприклад, про Голодомор, про боротьбу за незалежність України, і багато чого іншого.

Пам’ятаю розповідь одного із «посвячених», який виконував інколи і функції кур’єра. Одного разу йому довелося вистрибувати з потяга, коли почалася облава. Чудом вдалося уникнути арешту. Не скажу точно, скільки було видано номерів газети в такий спосіб. Я прийшла в колектив, уже коли газета легалізувалася після проголошення незалежності. Але ці люди показали мені приклад, який в нинішніх умовах надзвичайно цінний і унікальний. Вони ризикували усім: своїм благополуччям, родинним щастям, кар’єрою, свободою. Їм за це НІХТО НЕ ПЛАТИВ. Тоді ще не було донорів, олігархів чи будь-кого, хто міг би давати гроші на таку діяльність. Але вони ЦЕ робили. ПОПРИ ВСЕ. Вони творили історію і закладали основи нашого сьогодні. І я по-юнацьки заздрила, що вони ТАКІ.

І от прийшло сьогодні – і розуміння професії дуже змінилося. Прагматизм (зрозуміло, що є елементарні життєві потреби, сім’я і т.д., це ніхто не заперечує; я маю на увазі зовсім інше) як правило переходить в цинізм. А відтак і довіра до медіа за всі роки – на межі. Але справа навіть не в довірі, а в самоповазі. У тому, як кожен сам себе ідентифікує.

Сьогодні під час прес-конференції до дня журналіста, відповідаючи на запитання молодого журналіста про те, чи можемо ми пишатися нашими журналістами, Oleksa Shalayskiy сказав, що насправді не всі ті журналісти, хто так себе називає. А ті, хто справді журналісти – то ними можна пишатися. Отож, чи варто журналістові шукати додаткову «мотивацію», аби написати важливий текст чи зняти сюжет про те, про що не можна мовчати? Для мене, як і для частини знайомих журналістів мого чи трішки старшого покоління, це питання риторичне. Але, виявляється, не для всіх. Одним словом, ще раз зі святом всіх, хто вважає його святом :)».

 

Андрій Болкун

Журналіст, політолог, заступник голови Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України.

562873_540124889373435_1445427870_n

«Свято поволі завершується. Завтра короткі поправини – і знову в бій! Писати не лише про корупцію, зловживання чиновників, брехню політиків, маніпуляції сильних цього світу, а й про досягнення, нові проекти та будови, мудрих дітей та розумних студентів, амбітних управлінців, які мріють збудувати Європу в Україні, а не потирають руки, коли, користуючись безвізом, сотні тисяч укранських громадян втікають за кордон розбудовувати економіки європейських держав. І тут як ніколи потрібна солідарність та відповідальність журналістів. Бо у них «фронт» – навколо них, а ворог маскується часто під патріота. Лише свобода слова, реагування влади та суспільства на критичні публікації журналістів змінять цю країну. А чиновникам не потрібно лайкати мудрі слова Блаженнішого Любомира Гузара про роль ЗМІ і свободу, а просто тихо їх виконувати. І тоді буде щастя і рай в Україні для усіх людей, а не лише в офшорах та в захищених парканами з краденими особняками та автівками маєтках нових чиновників-поміщиків».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається