0
0
ГОЛОД — катастрофічна нестача їжі, що спричиняє виснаження та смерть населення певного регіону або країни. Голод був причиною страждань у всіх країнах в усі часи. На жаль, не зважаючи на те, що сьогодення мало б бути доволі розвинуте, щоб цього уникнути, все ж є держави, які масово страждають від недоїдання та «повноцінного» голоду взагалі. Одним із найпроблемніших у цьому аспекті є Африканський континент.

Протягом ХХ століття голод неодноразово вражав деякі частини Африки. І, хоч висвітлення у пресі випадків голоду на цьому континенті, починаючи із 1970-х років, сприяло міжнародному розумінню проблеми, це не допомогло знайти пояснення, чому, з яких причин голодомори виникають і досі, як вони відрізняються від не менш серйозної проблеми хронічного голоду.

Хоча голод на цих теренах важко назвати новим явищем, нині він може з’явитися навіть у тій частині континенту, яка має їжі більш ніж достатньо, щоб прогодувати усіх своїх жителів. Більше того, незважаючи на те, що населення Африки швидко зростає, там і досі є значні запаси плодючої землі для вирощування їжі. Тому голод відображає не абсолютний дефіцит їжі, а швидше недостатній доступ людей до ресурсів, які потрібні для того, щоб виробити або купити потрібну кількість продовольства.

Під поняттям «голод» часто розуміють гостре голодування, пов’язане з різким підвищенням смертності. Однак це прямолінійне визначення не пояснює, чому люди голодують. Дослідження цієї проблеми показують, що зазвичай причини шукали у кількох факторах… Але ж ми знаємо, що деякі з причин його виникнення докорінно змінилися у минулому столітті.

По-перше, дитячих смертей — найбільше, чоловіки у цьому сумному рейтингу посідають друге місце; найкраще переживають періоди нестачі їжі жінки (завдяки більшій біологічній витривалості). По-друге, головною причиною смерті є не голод, а такі хвороби, як інфекція шлунку і малярія. По-третє, голод не тільки збільшує смертність, але й знижує рівень народжуваності. По-четверте, голод — явище переважно сільське, тому що для лідерів Африки завжди було більш важливим забезпечити їжею політично-впливові міста, аніж сільську місцевість. По-п’яте, офіційний рівень смертності явно хибує, частково через труднощі у збиранні такої інформації, а також через те, що міжнародні агенції схильні перебільшувати кількість померлих, щоб акцентувати на потребі безкоштовної допомоги. 

Підтримання дружніх відносин є також однією з освячених часом «стратегій подолання». Коли з’являється загроза голоду, селяни часто прохають міських родичів дати їм грошей, знайти роботу чи тимчасово попіклуватися про дітей. Можливі міграції цілих сімей до міст, прикордонних країн або, у разі потреби, переїзд до таборів допомоги. Однак коли селяни залишають свої помешкання та поля, це найчастіше стає «блокадною стратегією» (вони дедалі частіше опиняються у такому становищі, коли їм доводиться економити їжу).

У ХХ столітті чи не найбільше від голоду постраждали африканські пастухи. У минулому їм вдавалося виживати в суворих умовах, кочуючи між випасами та встановлюючи комерційні і протекційні відносини з селами, мешканці яких займалися фермерством. Але останніми десятиліттями цим щосезонним мандрівкам все частіше ставали на перешкоді новоутворені національні кордони, огороджені ділянки землі і сільськогосподарські поселення, що поступово збільшувалися у розмірі. Це своєю чергою викликало конфлікти кочівників з населенням, а також з центральними урядами, які контролюють допомогу продуктами харчування. Зменшення опадів, починаючи з 60-х років минулого століття, у засушливих регіонах теж обмежило пересування кочівників.

Іншою значною причиною є війни. Одні випадки голоду, — наприклад, голод у Зімбабве в 1991–1992 рр. під час посухи, — трапилися внаслідок того, що уряд не зміг зреагувати на попереджувальні фактори; інші — внаслідок драконівських намагань урядів контролювати і вилучати у населення прибутки. У 1996–2001 роках кількість людей, що живуть за межею бідності в Замбії збільшилася з 69% до 86%. У Малаві за той же період збільшилася з 60% до 65%. Незважаючи на економічне зростання, в Мозамбіку 69% населення все ще живе за межею бідності.

В Анголі півмільйона людей страждає від голоду. За даними Всесвітньої продовольчої програми (СПП) виживання, людина повністю залежить від продовольчої допомоги. В останні кілька місяців, тисячі людей померли від браку їжі. Чимало помирає щодня.

До міста Мавінга на південному сході Анголи приходить тисяча голодуючих людей з надією знайти їжу і медичну допомогу. Вони згруповані в малих лікарнях поблизу аеродрому. Молоді і старі, абсолютно незабезпечені, опухлі від голоду чи страшенно схудлі.

В Анголі цілу чверть століття, з моменту здобуття незалежності у 1975 році, триває війна, в тому числі за доступ до родовищ алмазів і нафти (Ангола експортує більше нафти в США, ніж Кувейт), між ворогуючими угрупованнями за підтримки транснаціональних корпорацій та іноземних держав (наприклад, Куби). У квітні 2002 року було припинено вогонь, але більша частина Анголи зруйнована. Голод є прямим наслідком цієї війни. З 1989 року там померло півмільйона людей і близько 3 млн. були змушені залишити домівки у пошуках їжі, оскільки їхні поля навмисно знищені з метою збереження контролю над населенням. Військових перемогли повстанці УНІТА, а члени їхніх сімей стікалися до демобілізаційних таборів, де їжі практично не було. Там помирала від голоду кожна п’ята людина щоденно. Деякі люди скоювали злочини, щоб врятувати життя.

В Анголі люди борються з голодом як лише можуть — вони їдять все, що можна знайти. Організація «Лікарі без кордонів» оцінює, що як мінімум 100 тисяч людей страждає від гострого недоїдання. Гуманітарні організації звинувачують уряд Анголи в кримінальному та хронічному ігноруванні свого народу, який залишено напризволяще.

Голод в Ефіопії у середині 1980-х був викликаний не тільки посухою, але й обтяжливими реквізиціями врожаю і загальними примусовими переселеннями в північних регіонах. Економіст Амартіа Сен зазначила: «Досліджуючи історію голоду у світі, я дійшла висновку: у демократичних країнах із вільною пресою, діючою опозицією проблеми голоду зняті з порядку дня».

У XX столітті випадки голоду в Африці трапилися внаслідок воєнних блокад. Протягом громадянської війни в Нігерії у 1967–1970 роках федеральний уряд країни блокував усі маршрути поставок продуктів до Біафри, що призвело до масового голодування. У 1993 році блокада призвела до голоду в охоплених війною регіонах Анголи. Також під час тривалої громадянської війни в Судані уряд північної частини країни використав свій контроль над поставками продовольства, щоб послабити південні повстанські угрупування.

Незважаючи на те, що діяльність міжнародних агенцій з надання допомоги продуктами харчування здається аполітичною і гуманною, вони постійно ускладнюють політичне становище. Іноді така допомога підтримує репресивні режими. Яскравий приклад — Ефіопія. Наприкінці 1970–80-х років диктатор Хайле Маріам Менгісту отримав величезну кількість продовольства, аби подолати голод (а його спричинив саме цей режим). Однак 90% цієї міжнародної допомоги отримали послідовники Менгісту, і тільки 10% пішло на допомогу голодуючим повстанцям. Таким чином, голод зміцнив владу Менгісту.

З іншого боку, деякі країни, що пережили жахливі голодомори в середині 1980-х, досягли значних успіхів у захисті населення від голоду, незважаючи на постійні загрози посух. Прикладами таких країн слугують Буркіна Фасо та Еритрея. Завдяки вжитим заходам (наприклад, запровадження програми зберігання води та ґрунту), продуктивність сільського господарства підвищилася в засушливих місцевостях. Однак ці місцевості не стали незалежними від допомоги. Питання захисту від голоду набуло надзвичайно високої політичної ваги.

Лідери держав не можуть його так просто ігнорувати. Скажімо, успіх у боротьбі з голодом в Африці врешті-решт залежатиме лише частково від впровадження сучасних технологій, а принципово — від забезпечення стабільного економічного розвитку.

(За матеріалами книги «12 міфів про голод…», Франціска Моор Лаппе, Джозеф Коллінс, Пітер Россет, Луіс Eспарза).

Оксана КОНАНЕЦЬ

2 Comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *