«Історія завжди пхалася в наше життя у вікна й двері, Мамо, а я йду без каски, я ось саме тепер перестала боронитися від історії»
Львів – це те надзвичайне місто, де хочеться загубитися, сховатися у «товаристві австрійських будівель шляхетного походження», скуштувати ароматної кави , відчути бруківку, яка століттями створює неймовірну атмосферу епохи середньовіччя.
Вітраж 1912 року народження – символ незнищенності, сили, кольорового різноманіття життя.
Тоталітарний режим – кривава пляма в історії України, невимовний біль у серці, репресії, переслідування та, звичайно, гріхи проти людства.
4 покоління жінок: прабабуся, бабуся, мама і донька. Їхні долі, погляди, переживання, любовні історії, перемоги, падіння, труднощі, поразки… Прагнення, бажання.
Чоловіки, які наскрізь проймають головних героїнь; чоловіки, які приходять та йдуть, покидають та залишаються, кохають та нищать.
Україна, яка є і буде, яка жила і буде жити. Україна, яка не вмирає. Україна, яка народжується.
Усе це ви знайдете у романі польської письменниці, яка народилася та жила у Львові, Жанни Слоньовської «Дім з вітражем». Інтимна розповідь письменниці про Львів, його слабинки та сильні сторони. Це подорож часом та містом, у яку ви поринете з головою та не зможете виринути. Про те, як людина здатна боротися з режимом всеосяжного тоталітаризму та про те, яка людина беззахисна проти нього. Про те, що таке щастя та чи існує воно взагалі? Надзвичайно захоплює здатність Жанни Слоньовської вплинути на читача заглибленнями в історію. Вона робить це з такою легкістю, ніби кожен з нас у душі історик і просто пригадує раніше відомі факти.
Вітраж у книзі – це щось особливе. Він – неповторний. Одинадцятиметровий отвір у конструкції будинку. Цей вітраж – алегорія життєвої мандрівки. Він супроводжує кожного,хто піднімається чи спускається крученими сходами. І йдеться явно не лише про сходи у будинку… Цікаво, що цей головний «персонаж» – реальний. Він проживає на вулиці Герцена, 6 у Львові.
Тут події минулого тісно поєднані з сучасністю. Польсько-українська війна – Майдан. Дисиденти – Борці на Грушевського.
«Ми немов матрьошки: одна сидить в животі іншої, не зовсім відомо, котра в котрій, відомо лише, котра жива, а котра вже нежива, ми мов матрьошки прострелені навиліт одним пострілом…»
«Коли прийшли по тата, я не спала. Він поцілував мене на прощання, сказав, що це помилка, що він скоро повернеться, двоє чоловіків чекали на нього у дверях. Я більше ніколи його не бачила.»
«Я втратила мотивацію до того, що було моєю єдиною метою. Чому? Бо коли я дізналася правду про радянську систему, для мене все завалилося…»
Чому я раджу саме цю книгу? Вразило те, як автор змогла поєднати старовинний, ніжний Львів з брутальним комунізмом, при цьому зображаючи долі сильних, незалежних жінок. А ще відвертість письменниці з читачем, коли розмова відбувається на рівних, тет-а-тет. Те, як людина здатна любити Україну, віддати за неї своє життя. Померти за неї. Повірте, це варте уваги.