Українці за кордоном: з чим чи по що?

2
0

What-can-you-do-with-an-international-business-degree

Українці за кордоном…Дуже часто ми читаємо про них у газетах, спостерігаємо за їхніми важкими долями у різноманітних сюжетах в теленовинах, дізнаємося про них із розповідей батьків чи знайомих. Ситуація із заробітчанами завжди була болючою темою для нашої країни. Ледь не кожного дня ми чуємо про те, що за кордоном живуть і працюють мільйони українців.

Довготривала криза, війна та безробіття змушують наших людей покидати рідні домівки в пошуках кращих можливостей по ту сторону кордону. І як наголосив в одному інтерв’ю Олександр Охріменко, президент Українського аналітичного центру: «Українці виїжджатимуть за кордон ще років 10. Переважно на сезонні роботи. Бо в нашій країні складно заробити».

Але чи так важко заробити грошей нашій людині за кордоном, як нам кажуть? Чи так легко збудувати іноземцю в чужій країні власний бізнес, який би приносив йому гори прибутку? Які перспективи розвитку бізнесу там? І чи завжди це буває вигідно?

Що кажуть цифри?

Можна впевнено стверджувати, що – нічого хорошого. Якщо вірити директору консульського департаменту МЗС України, Андрію Сибізі, за кордоном легально працює приблизно 5 мільйонів українців.

За даними недавнього дослідження Expat Inside, у Польщі працює 1,2 мільйони українців. 940 тисяч проживає у США, а 230 тисяч – у Німеччині. Найбільша кількість трудових емігрантів за тою ж статистикою спостерігається (як це не дивно) в Росії, а саме – 4 мільйонів осіб.

Результати ці (як завжди) не точні та відрізняються від інших проведених опитувань. Та, незважаючи на це, ні для кого не секрет, що найпопулярнішими країнами і досі являються Польща, Угорщина, Канада та останнім часом Німеччина.

Владисkав Данко. Фото зі сторінки у Facebook.

Владислав Данко. Фото зі сторінки у Facebook.

Роздивлятися під лупою причини – безглуздо. Не треба шукати експерта, який би пояснив вам усю ситуацію. Запитайте простого пересічного українця.

«Причина – безробіття, – каже Владислав Данко, студент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, батько якого часто їде на заробітки, – тому люди змушені їхати за кордон. Перевага у заробітній платі. В основному, за кордоном наші люди заробляють від 600-800 доларів на місяць. Працевлаштуватися не так важко, головне мати робочу візу».

З великим і малим бізнесом ситуація дещо складніша. Зазвичай українці бояться засновувати свій бізнес за кордоном. Виною всьому не завжди виправданий ризик та складність самої справи. Їхати за кордон, брати кредити і все заради компанії, яка найімовірніше не окупиться? «Ні, дякую», – каже українець, який радий і зарплатні доглядача чи офіціанта. І лише малий відсоток сміливців (приблизно 17-20 %)намагаються «зробити неможливе». З вуст цих же сміливців ми і можемо визначити переваги і недоліки ведення власної справи за кордоном.

Які переваги?

У сфері великого й малого бізнесу наші люди шукають кращих перспектив, які неможливо (як усі помилково вважають) знайти тут. Ми тримаємо в голові той образ чесної та цивілізованої Європи без кумівства, хабарів та остогидлої і повільної бюрократії. Тому багатьох підприємців так ваблять Польща чи та сама Іспанія, де бюрократія є, але не в такій збоченій формі, як у нас.

Є просто безліч історій, які доводять, що іноземець може розвивати свій бізнес за кордоном. І є безліч прикладів, які й показують ті численні переваги, яких (на превеликий жаль) не зустрінеш тут.

Ганна Хімчук. Фото із сайту Радіо Свобода.

Ганна Хімчук. Фото із сайту Радіо Свобода.

Ганна Хімчук, засновниця приватного дитячого садочку у Варшаві, в інтерв’ю з Радіо Свобода, чудово окреслила ті плюси, з якими майже неможливо стикнутися в Україні.

«Зробити свій бізнес – це дорога справа, дорожче, ніж в України, але, з іншого боку, ти отримуєш спокій, – каже Ганна. – Якщо ти робиш усе згідно з правилами Польщі, все так, згідно із законом, то ти можеш не боятися, що до тебе завтра прийдуть і щось будуть хотіти, я думаю, що ми розуміємо, про що я зараз говорю».

Максим Янкович, черговий український підприємець у Польщі, що став співзасновником компанії «Ленточка» у 2007 році, теж у свій час поділився досвідом із журналом Forbes Україна:

 «Одна з головних відмінностей закордонного ринку від українського: «західна» економіка ґрунтується на підтримці будь-якого бізнесу, здатного зробити внесок у її розвиток, тоді як у вітчизняному бізнес-секторі донині пріоритетними залишаються, на жаль, особисті інтереси».

Максим Янкович та Андрій Бичковський - засновники Ленточка. Фото із сайту Village.

Максим Янкович та Андрій Бичковський – засновники Ленточка. Фото із сайту The Village.

А які складнощі?

Як би не хотілось, але складнощі теж є. Їх досить багато, і проблеми ці найрізноманітніші, починаючи від національного фактору, закінчуючи фінансами.

Чудово знайомий з цими складнощами й Андрій, який не наважується відкрито говорити про свій бізнес у Німеччині.

«Загалом, існує декілька вагомих перешкод, які постають перед розширенням українського бізнесу за кордоном. Перша – це сам кордон. Склалась певна владна ієрархія, що панує на митному кордоні нашої держави. Це стає вагомою причиною обмеження експорту. Без належних звязків розширення бізнесу стає неможливим».

Згадайте всі скандали, пов’язані з нашим кордоном. Важко й перерахувати. У цих реаліях розширювати бізнес за кордоном справді важко й навіть ризиковано. Андрій не раз згадував проблеми у легалізації бізнесу за кордоном. Звідти і необхідна анонімність.

«Друга проблема – реклама плюс конкуренція. Реклама стає вирішальною на етапі продажу товарів. Іноземний покупець найімовірніше не буде й чути про ваше підприємство, якщо воно діє не в межах його кола проживання. Вирішенням є сайти, утримання яких несе на собі фінансове навантаження, порядком 1-2 тисячі доларів на місяць».

Одна із робіт Андрія.

Одна із робіт Андрія.

Андрій займається у Німеччині авторськими меблями з використанням епоксидної смоли. Товар, як він зізнається, досить оригінальний, але потребує реклами. Зараз Андрій намагається запустити для цього сайт, в який, за його розрахунками, потрібно вкласти більше тисячі євро.

«Національний фактор. Так, потенційний покупець може вибрати товаровиробника за національним фактором. Підтримка свого виробника є досить поширеним явищем, наприклад, у Скандинавії чи в Японії. Ну і конкуренція. Перед українським виробником постає вибір – дешевий пострадянський верстат, або ж дорогий європейський. Технологічна різниця часто позначається і на якості самого продукту».

У висновку зробити неможливе – можливо. Для українського бізнесу в Європі існує чудова платформа розвитку. Так, є певні складнощі та ризики. Але, як показують усі приклади вище, справа може стати вартісною.

Черговий плюс – бізнесу не обов’язково діяти на території певної країни. Успішно розвинена справа в Польщі чи у Німеччині може так само успішно вестися і в Україні. Європа – майданчик, Україна – місце для змін.

Головне – цей бізнес заохочувати. І тоді наші підприємці не тікатимуть за кордон та наважаться заснувати щось і тут, в Україні.

Петро Козак

Петро Козак – студент факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається