Дві освіти – одне покликання

4
0

Фото зі сторінки у Facebook

Чи підтверджує сьогодні диплом наявність знань і як стати універсальним журналістом? Про це та більше з життєвого досвіду розповідає Туркевич Катерина, асистент кафедри теорії і практики журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.

Після успішного закінчення школи з золотою медаллю, Катерина Туркевич у 1999 році вступила до Львівського національного університету, де отримала диплом магістра з відзнакою (спеціальність – міжнародна журналістика). Працювала журналістом у Львівській газеті, ТРК «Люкс», журналі «Аптека Галицька» та багатьох спеціалізованих Інтернет-видань, спеціалістом зі зв’язків з громадськістю ТЗОВ «Маркет Універсал» (мережа аптек «DS») тощо. У 2012 році отримала другу вищу освіту також з відзнакою. Спеціальність – фармація.

«Справа не в роботі – справа у покликанні»

Щоб ви розуміли, я народилася в родині медиків. Більше того, мої корені сягають 3 поколінь лікарів. Сьогодні з медичною сферою пов’язана уся родина: сестра, дідусь, батько, його брати і навіть їхні дружини – ціла родина виключно лікарів. Мама, яка за першою освітою філолог іноземних мов, згодом, відкривши сімейний бізнес, почала вчитись вдруге і в 48 років вступила на фармацію. Тому цілком зрозуміло, що батьки теж хотіли одягнути на мене медичний халат. Проте у 8 класі я визначилася з професією: бути мені журналістом.

Змалку моїм улюбленим заняттям було читати книжки. Я це робила скрізь: за сніданком, в маршрутці, на вулиці тощо. Книжки поглинали мою увагу настільки, що я могла не чути як до мене звертаються люди. Скажу відверто: сьогодні вдома маю дуже велику бібліотеку. Можливо саме з книжок в мене «заклався» романтичний образ журналістики. До 10 класу я вмовила батьків подавати документи власне на цю освіту і вони мене підтримали. Адже справа не в роботі, а в покликанні.

Спочатку я не думала де саме себе реалізувати: в газеті, на радіо чи на телебаченні. Мені був цікавий процес збору інформації, спілкування з людьми і власне створення проаналізованого матеріалу. Здебільшого весь мій журналістський доробок був так чи інакше пов’язаний з медичною сферою. Ще з 2 курсу під час навчання на факультеті журналістики я працювала у Львівській газеті, в якій щовівторка виходив медичний додаток. Це була інформаційна вкладка на медичну тематику, в якій ми публікували поради спеціалістів – лікарів. Мабуть, це стало поштовхом, який переконав мене в тому, що друга освіта мені необхідна.

На Євромайдані. фото зі сторінки у Facebook

«Оцінки не мають значення»

Оцінки не мають значення, бо оцінювати творче есе рівносильне оцінюванні зовнішньої краси – справа в індивідуальності. Я намагаюся ставити позитивні бали, адже творчі люди досить чуттєві і болісно реагують на критику. Утім я завжди бачу коли стараються, а коли роблять «для галочки». Після здачі великої кількості дисциплін у двох вузах, я зрозуміла систему. Наприклад, тестову систему я не вважаю досконалою в нашій країні, адже вона скоріше змушує абітурієнта/студента «зазубрювати» інформацію, аніж її вчити. Успіх складання тестів полягає в тому, що якщо ти маєш базу усіх минулих тестів і якщо ти її вивчиш, тоді 99% успіху в добрій здачі іспитів. Проте це не гарантує знань з даного предмету та аналітичних здібностей. Тести не можна вважати мірилом знань, розуму і інтелекту людини.

Чи підтверджує диплом наявність знань? Я думаю, що ні. Наша система освіти ще настільки не досконала, що диплом в наш час можна купити і це не є секретом. Цього ніхто не приховує, адже навіть у найвищих ешелонах влади є колізія з купленими дипломами. Для того аби якісно робити свою роботу, людина все ж таки повинна бути професіоналом в обраній сфері, а не тільки володіти червоним дипломом. Професіоналу важливо мати базовий запас знань і постійно їх поглиблювати, адже світ динамічний, він не стоїть на місці і кожного ранку з’являється щось нове.

Лідерами стають ті, які постійно навчаються, тримають руку на пульсі того, що відбувається в їхній професії. Якщо брати журналістику, потрібно певним чином розмежовувати галузевих журналістів – тих, які чітко окреслили себе в певній галузі і є спеціалістами в цій галузі, і тих, які є журналістами загального профілю, без, скажімо, економічної освіти. Журналіст – це перш за все людина ерудована, яка має сформований світогляд, вона розуміється на всіх процесах: політичних, економічних, соціальних, які відбуваються як локально, так і масштабно.

«Знання з космосу не приходять: потрібно працювати»

Якщо людина хоче бути журналістом в певній галузі, то я думаю, що спеціалізована освіта точно необхідна. Знання потрібно підтверджувати. Ви можете бути ерудованим, дуже обізнаним, проте коли ви приходите на співбесіду до роботодавця, усі свої плюси можете й не вкласти в ті 15 хвилин співбесіди. Так, звичайно за розмовою буде зрозуміло, що ви людина інтелігентна, проте, немає нічого більш переконливого коли ви ставите на стіл, до прикладу, два червоних диплома.

Студенти, яких вчать на факультеті журналістики, мають набагато більше можливостей бути універсальними журналістами і спробувати себе будь-де, обрати той напрямок, який їм найбільше до душі і вже опісля працювати над здобуттям знань. Це може бути, власне, та сама економіка. Для цього також потрібно мати освіту. Не обов’язково диплом, я кажу про освіченість, ерудицію та знання. Певний запас останнього допоможе добре не лише орієнтуватись в якомусь питанні з даної сфери, а й написати якісний матеріал за усіма журналістськими канонами.

Чи буде людина займатись самоосвітою, чи буде відвідувати якісь тренінги чи вступить в університет – це вже справа особиста кожного. Однак знання з космосу не прийдуть і просто так в голову нікому не потраплять – потрібно працювати.

Сьогодні у студентів є можливість вступати до інших університетів, завдяки перехресному навчанню. Якщо є можливість здобувати ще якусь освіту потрібно її використовувати, адже життя одне і потрібно знайти себе в ньому. Потрібно розвиватися динамічно. Ми ж не їмо одну страву кожного дня, хочеться спробувати щось нове, часом хочеться відвідати іншу країну. Тобто динамічність і зміни не несуть в собі нічого поганого.

На факультеті журналістики можна спостерігати певний відсоток студентів, які під час навчання відсіюються з факультету. І в цьому я не бачу нічого негативного. Головне, щоб людина відчувала себе комфортно, на своєму місці. Людині повинно подобатись те, що вона робить, а не те що вона змушена робити, бо її зобов’язує отриманий диплом. Я вважаю, що успіх – це правильно розставлені пріоритети, успіх – це та мета, яку обирає людина і впродовж життя працює над собою, щоб потім досягнути своєї мети.

Тетяна ЖИДАК та Роксолана АРТИМ

Тетяна Жидак

Тетяна Жидак – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається