Сучукрліт: картина безіменного автора

0
0

…Cлово «письменник» завж­ди асоціювалось мені з людиною, якої вже немає у цьому світі. Мій «письменник» в думках поставав спокійним дідусем, схожим на Конана Дой­ла. Він тихо курив біля каміна й писав новели. А «письменницею» уявлялась екстравагантна жі­ночка-без-віку, ледь усміхнена і флегматична. Можливо, зовнішності Вів’єн Вествуд, яка обов’язково повинна вигадувати історії для дітей, такі ж прості і добрі, як вона сама. Колись я відверто здивувалась, що читаю твір живого автора! Щоправда, це була Астрід Ліндгрен і на той час їй уже випов­нився 91 рік, та й книжка, на мою дитячу думку, видавалась надто нереальною, — «Пеппі Дов­гапанчоха».

Як згодом з’ясувалося, письменники бувають різними, і в більшості випадків їхній вік визначався за формулою «Астрід Ліндгрен»/3±10 років. Але одним із меншості став Любко Дереш. Перша його книжка вийшла 2002 року, коли авторові ледь випов­нилось вісімнадцять. От цікаво, про що можна писати «книжки» у вісімнадцять і щоб тебе ще й «письменником» називали? Звичайно, світ контрастує геніями і невдахами, справжніми талантами і гордовитими графоманами. Можливо, саме Дереш — це, Господи прости, Моцарт сучасної української літератури? Перші твори австрієць написав у 5-річному віці, хоча порівнювати оперу вісімнадцятирічного Моцарта «La finta giardiniera» і «Культ» Любка Дереша — це вже поклонятись ящірці… чи… динозавру, о ні — патріарху Юрію! Справжні бурлеск, балаган і буфонада!

На початку осені Львів дихає книжковими сторінками. Недавно мій товариш у гарній вересневій розмові зітхнув: «Ну… хотів спробувати почитати Андруховича. Потім переглянув його останні інтерв’ю і — якось перехотів…» Мимоволі згадую «Московіаду», книжку, яка аж вислизає з рук, наче риба. О, і «Сьомгою» пахне, теж автор — Андрухович. Тільки Софія. Мабуть, вона більше претендує на «Моцарта». Батько допоможе. «Старих людей» Софії Юріївни я читала довго, тяжко і домучила тільки для того, аби із чистим серцем вигукнути: «Суч­укрліт!» — і закрити очі долонею. Аби темно стало. І не бачити. Так, «Трохи пітьми» — за Дерешем.

Заплющивши очі, я бачу свою гарну дитячу ілюзію письменниці — Вів’єн Вествуд і згадую ще одну «мисткиню» — в минулому офіціантку, шпрехшталмейстра, снігуроньку — Ірен Роздобудько. Окрім «Ескорту в смерть», ця письменниця запам’яталась мені неабияким знанням стародавньої літератури. Закінчивши факультет журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, в одному з інтерв’ю Ірен Віталіївна щиро здивувалась і не знала, що це за такий твір-то літературний — «Епос про Гільгамеша». Однак до класики все ж доторкнулась, і написала книжку «Життя видатних дітей». Це короткі історії про юні роки Паскаля, Андерсена, Білокур, Чапліна. Про Моцарта теж не забула. Назвала його Вольфі. Зворушливо — Вольфі Моцарт. Гм, тепер навіть не знаю, хто до генія більше наблизився. З одного боку — Софія, з іншого — Ірен.

Та не одна Ірен на ниві сучукр­літу. Проте інша, Ірена Карпа, виглядає на фоні «мистців» а ля «шахмати для дебілів» справжньою, незалежною людиною, а головне — з короною, що ніколи не впаде. На початку 2009-го її книжку «Добло і Зло» за рейтингом «ЛітАкцент року» визнали книжкою-невдахою року. «Доб­ло…» отримало приз «Золота булька». Однак, за рейтингом журналу «Кореспондент», твір увійшов до десятки найкращих українських книг того року.

Карпа завжди в темі, про що б не була мова — музика, література, політика чи мандри. Вільно поводиться на публіці й без гламурного пафосу розповість, що вона придбала в модному бутику, а що — на секонд-генді й не переймається, на відміну від колеги по сучукрлітівському цеху, істинного «шахматіста», дістанеться їй безкоштовна торебка з равликом чи ні. Михайло Бриних і «Шахмати для дибілів». Емоційна назва, зважаючи на те, што афтар сєго праізвідєнія кагда-то занял 96-є мєсто на турнірє с какіх-то шахмат. Гарно, правда ж? Главноє — общєпанятна. Такий час — кожен автор має змогу видаватись на неіснуючих мовах, в неіснуючих реальностях. Михайло Бриних, той що «шахматіст», називає літературних критиків порожнім місцем. Погоджуюсь. Як нема літератури, то й нема що критикувати. Говорить, що «сьогодні кожен, чи то тракторист, чи дитина, — всі, хто вміє написати два речення, можуть знайти середовище, яке високо оцінить написане ними». Залишилось визначити: єтат афтар шахматіст-трактаріст ілі шахматіст-рібйонок?

На мою думку, найкраще визначення дала журналістка, літературний критик, Віра Балдинюк, назвавши сучукрліт міським дурнем, що розмовляє сам із собою і страждає на синдром Туррета. Амінь.

Бути названим «найвідомішим», «сучасним», перекладеним у Європі й друкованим великими накладами зовсім не означає бути справжнім письменником, тим, хто курить біля каміна й пише про життя так, як Конан Дойл чи захоп­лює дитячі душі казковим світом книжок, дає натхнення читати й читати, як Астрід Ліндгрен. Можна бути звичайним сучукрлітом, від зміни імен тексти часто залишатимуться однотипними, примітивними і подібно до виробів целюлозно-паперової продукції метрами виходитимуть у світ.

P.S. Мій комп’ютер виявився, як і сучасні письменники, теж неабияким графоманом. Двічі допомагав — виправив слова «Пеппі» на «Пепсі» й «Роздобудько» на «Роздобудьмо». Та, зрештою, хто зна?

Христина ГОРОБЕЦЬ

Вікіпедія

Синдром Туретта — спадковий нейро­психічний розлад, який розпочинається у дитинстві й характеризується численними фізичними (моторними) тиками та хоча б одним вокальним (голосовим) тиком: вони характерно посилюються та спадають. Синдром Туретта був описаний як один із тикових розладів, включаючи короткочасні та хронічні тики.

Спочатку синдром Туретта вважався рідкісним та дивним синдромом, найчастіше пов’язаним із вигуком непристойних слів чи соціально недоречних та принижуючих зауважень (копролалія). Проте симптом у цьому варіанті притаманний меншості людей із синдромом Туретта. Він більше не вважається рідкісним станом, і може бути неправильно ідентифікований, оскільки більшість випадків незначні. Із тисячі від одного до 10 людей мають цей синдром; із тисячі 10 людей мають тикові розлади, серед яких найпоширенішими є кліпання очима, кашель, чищення горла, хропіння та лицьові рухи.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається