Як це, бути мультилінгвом?

3
0

Зовсім недавно я зустрілася з цим словом, хоча й не здогадувалася, що воно було невід’ємною частиною мого життя ще з народження. І от я задумалася над ним серйозніше, і захотіла поділитися враженнями з вами.

Мультилінгви – це люди, які володіють двома (білінгви) та більше мовами або ж люди, які розуміють ще якусь мову окрім рідної (умови активного використання у повсякденному житті немає). Основна ідея цього терміну – перетин відомих для розмовника мов у середовищі життя, навіть якщо іноземний говір ми чуємо з телебачення чи радіо. Тому, українці, вітаю! Інтуїтивно знаючи українську та російську мови, ми, як мінімум, – білінгви. Класно звучить, чи не так?

Які стадії вивчення мови цілком природні?

Моя доля заставила мене зіштовхнутися ще з кількома солов’їними: англійською, литовською та німецькою, окрім російської та рідної української. Такі зміни змушували мій мозок колапсувати і змінювати тактику своїх дій у певних ситуаціях. Спробую пояснити. В школі я була поганим знавцем іноземних мов. Я, як то кажуть, не бачила великої потреби й не заморочувалася над вивченням. Спам’яталася я доволі пізно, в 9 класі, коли почала заглиблюватися в англійську, і цей рік став великим Х-ом у автобіографії, адже я пообіцяла ніколи не вивчати англійську у своєму житті (з усього розчарування), і в той же рік порушила свою обіцянку. Оскільки активно заглибитися у мову мені довелося вже у свідомому віці, мій мозок бунтував, як ніколи. Мову потрібно було освоювати у надзвичайно швидкому темпі, але виходило не так швидко, як хотілося. Думки про те, що іноземна – це щось захмарно важке, гальмували мого мовного равлика, пропонуючи йому відпочити через кожні два «потуго-уроки». Були і сльози (мам, дякую, що терпіла), і зневіра у собі, однак прогрес був, і до кінця 11 класу я вже якось, та й говорила.

Оцінюючи цей суперечливий процес вже сьогодні, я розумію, що не так вже й погано справлялася. Моя пристосована до одного типу мислення свідомість проходила важливий етап – пристосування. Це справді важкий період, адже він потребує перебудови звичних конструкцій речень, шаблонів фраз та вивчення великої кількості лексики. Особливо ці процеси зазнають протесту нашим мозком, якщо мова вивчається у дорослому віці. Проблема в тому, що дорослим доводиться не просто вивчати нові структури (як маленьким дітям, наприклад), а ПЕРЕвчати ці ж структури. Тут головне не здатися. Для прикладу, візьмемо два аркуші паперу: на одному вже намальована цілісна картина, а інший – білий. А тепер просте запитання: на якому аркуші намалювати нову картину буде легше? Звісно, що на другому. Малюнок на першому аркуші нам доведеться або стерти, або ж перекрити білою фарбою, щоб підготувати нове місце для роботи. Більше того, якщо ми зітремо вже готовий малюнок, або ж перекриємо його новим фоном, там все ж залишаться сліди від попереднього малювання, які нам потрібно буде опрацьовувати й вдосконалювати в майбутньому, та про це пізніше. Саме тому вивчення іноземних мов у дитячому віці (особливо до 6-7 років) так рекомендується у наші дні. Вводячи дитину в нову іноземну мову, ми робимо їй послугу, яка не просто полегшить майбутнє вивчення інших іноземних мов та неабияк розвиване, а й приємно відіб’ється на кар’єрному потенціалі через років 10 або 15.

Очевидно, після 11 класу моя історія тільки починалася, і тепер вже інша перешкода чекала на мій мовний досвід. Не плануючи того, я отримала грант на навчання в Литві, де всі лекції, та й вся комунікація була виключно англійською мовою (і на який, ви думаєте, факультет я поступила? Правильно – англійська філологія). Тут і заковика: я вже мову, ніби, знала, до її структури вже, ніби, пристосувалася, та й базова лексика вже, ніби, була, але, перш ніж заговорити, мені потрібно було подумати секунд 5, потім сказати собі, що я можу, перестати трястися від страху, і тоді вже я могла щось сказати. Звісно, я трохи перебільшую, але я хочу, щоб ви вловили основну суть. Це був так званий другий етап – практика та помилки. Найважчим на цьому етапі було відчуття недосказаності: у багатьох моментах я мала багато ідей, єдине – я не могла вчасно їх вербалізувати. В живому мовленні люди імпровізують з відповідями, і це все відбувається з шаленою для непристосованого вуха швидкістю. Тому часто я мовчала, боячись сказати щось не те, що було страшенною помилкою. Помилки – це природна річ, яка допомагає здобувати нові знання й вдосконалювати їх. Чесно кажучи, це і є саме та умова, за якої ми успішно можемо пройти даний етап. Не бійтеся помилятися!

А тепер я б хотіла повернутися до прикладу з малюнками. Як я згадувала, перекриваючи малюнок білою фарбою, ми не можемо позбутися штрихів або мазків від попереднього малюнка. Та ж ситуація виникає при вивченні нової мови, і особливо це помітно в когнітивному аспекті (розумових процесах). Знову спробую прояснити. Оскільки деякі фрази або структури рідної солов’їної, так би мовити, закріпляються в нашому мисленні, скільки б ми не зубрили варіант тієї ж фрази іноземною мовою, при живому спілкуванні ми все ж, самі того не помічаючи, інколи будемо допускати помилки. В англійській мові цей процес найчастіше зустрічається при використанні сталих фразових дієслів. Це фрази, які складаються з двох та більше слів (дієслова та прийменників), і можуть мати далеко інше значення, ніж ми інколи очікуємо. Наприклад, фразове дієслово – to print out (видруковувати). Перекладаючи фразу «Я хочу видрукувати цей документ», українці підсвідомо озвучили б її «I want to print this document». Англійське значення цього речення буде таким : «Я хочу видати цей документ» або ж «Я хочу надрукувати (напечатати) цей документ». Я сама неодноразово допускала цю помилку, забуваючи про маленьку часточку «out» («I want to print out this document»). В цьому і полягає українське мислення: ми робимо паралель між двома словами і думаємо, що вони означають одне і те ж, і, як результат, отримаємо веселу фразу на практиці. Звісно, це дуже простий приклад, є значно цікавіші, які є індивідуальними для певних націй та їх діалектів.

Взагалі, описаний процес є частиною всіх етапів, але я б хотіла виділити його, як третій. Саме тоді, коли ми вже знаємо мову, ми починаємо її вдосконалювати і виправляти наше іноземне мислення. Досі я пам’ятаю, як моя вчитель ще в шкільні роки говорила: «Перестань думати українською»; ту ж фразу мені говорила викладачка в Литві: «Your Ukrainian thoughts are just expressed in English. Stop thinking Ukrainian». Тому ще досі я вислідковую своїх «бродячих українців» і намагаюся їх англіказувати.

Чи легше вивчати кожну наступну мову?

Із впевненістю скажу, що так. Вивчення першої іноземної мови завжди проходить найважче, тому що це такий собі шок для мислення. За роки спілкування наш мозок звикає до використання одного способу вираження думок, тобто до однієї мови. Коли ми показуємо йому, що «можна й інакше», що можна «змінити обгортку для цукерки», він починає протестувати, адже це вихід із зони комфорту. Це те ж саме, що для підготованого бігуна бігти марафон, і той же марафон бігти людині, яка лежала на диванчику і їла чипсики. Різниця кардинальна! Вивчаючи кожну наступну мову, ми вже натреновані та підготовані до шоку, тому мислення реагує не так категорично, як це було вперше. Але не забувайте, воно реагує!

У моєму випадку, другою мовою була литовська. Не латиська. Литовська. Від слова Литва (це коротко про те, як литовці пояснюють хто вони і звідки). Якщо коротко про мову, то за звучанням – це щось середнє між польською та німецькою, а за структурою – це мова зі слов’янської групи мов (будова речень і закінчення слів подібні до української). Зараз я на ній говорю не прямо вільно, але якщо мене спровокувати, то порозуміюся я дуже навіть гарно. В основному вона була мені корисною на ресторанних підробітках, та друзі-литовці завжди радіють, якщо я щось пробелькочу.

Я, напевне, вже на другій стадії з вище мною описаних. Звикала я до литовської за півроку. Спочатку далеко не розуміла що відбувається навколо. Це дуже ніякове відчуття, друзі. Згодом найзвичайніші слова вже могли проскакувати через моє вухо. А коли я почала розуміти одне-два слова на вивісках – це захват.

Невеликий відступ, якщо ви раптом захочете поїхати у Литву: литовці дуже привітні у розмові, незважаючи на те, що, як нація, вони трішки холодні у своїй поведінці. Українці з легкістю можуть з ними порозумітися, адже литовська молодь вільно говорить англійською, а старше покоління – російською. А якщо ви привітаєтеся з ними литовською, — фурор! Потішити їх вам вдасться.

«Для чого тобі литовська?»

А чому мені вона не потрібна? Заради поваги до народу (їх всього 3 мільйони), і якщо є можливість спілкуватися з носіями, чому б і ні? А взгалі, ця мова мені просто подобається. Неймовірне відчуття бачити сяючі радістю лиця друзів, які чують декілька литовських речень. Як-не-як, це також розвиток, та й ще одна мова в кишені, я думаю, ніколи не завадить. Як казала моя мама: «Ти ніколи не знаєш, коли тобі знадобиться той чи інший навик». Тому не бійтеся робити те, що не є надто популярним. Колись у майбутньому ви можете бути вже готовим професіоналом у новомодній тенденції.

А що з німецькою?

З німецькою справи веселіші та цікавіші. Все почалося ще зі школи. Моя історія з цією мовою зав’язалася ще в другому класі, але тоді, як то кажуть, в мене з нею не склалося, бо я була лінивою J. Однак усі ми робимо помилки. Саме тому я намагаюся не докоряти собі за минуле, а пробую реалізувати себе у теперішньому, що й вам раджу.

Коли я почала активно вивчати англійську, все німецьке остаточно зникло. Та як завжди, моя доля вирішила погратися з моїми «не хочу» та «не люблю», і я стикнулася з німецькою віч-на-віч. Саме зараз я навчаюся за програмою обміну студентів Erasmus+ в Німеччині (Кельн), і, чесно кажучи, це круто! Я знаю, що деякі українські університети також мають цю програму (ЛНУ ім. І. Франка, КНУ ім. Т.Г. Шевченка, ЧНУ ім. Б. Хмельницького, ЧНУ ім. Ю. Федьковича та ін.), тому якщо ви ще досі думаєте, не думайте, – воно того варте. Ба більше, наприкінці 2018 року Європейський Союз виділив додаткові кошти у розмірі 2,5 млн євро на просування програми Еразмус+ в Україні. Це означає, що українські студенти мають більше шансів поїхати по обміну можливо навіть в університет своєї мрії. Зі свого досвіду скажу, що будь-який досвід виїзду за кордон на тривалий період часу неабияк загартовує, додає впевненості у собі та розвиває. Пошуки житла, спроби розібратися у транспорті міста, нові знайомства на вулицях, нові друзі-еразмусівці в університеті, вечори з вином та теплими розмовами, настільні ігри та нічні походеньки в найближчий цілодобовий супермаркет, – це те, як я можу описати Еразмус. Бажаю усім відчути ці емоції.

Звісно, я шкодую, що мій ентузіазм до вивчення німецької в школі бажав чекати кращого, та водночас я щаслива, що вивчаю її саме зараз. За чотири місяці перебування серед німецького народу я вже багато розумію та трохи говорю. Колись давно вивчені слова дають про себе знати, і я підбадьорюю себе думкою, що була не такою поганою ученицею в школі, як думала. Якщо ж повернутися до мислення, то я відчуваю, що звикати до німецької мені не довелося так, як до литовської. З німецькою я все ж була знайома раніше, тому шоку я взагалі не відчула. Головне зараз – розговоритися, і все вийде.

Тож якщо ви у якійсь з кишень заховали іноземну мову, у якій вже давно не впевнені, – не бійтеся та діставайте її. Знання мають здатність відновлюватися. Це подібно до гри на музичному інструменті: з часом ти боїшся доторкнутися до клавіш або струн, які були частиною повсякденного життя в минулому, та доторкнувшись, руки самі починають грати. Те ж саме з іноземними мовами. Ми думаємо, що нічого не пам’ятаємо, інколи й запевнюємо себе у цьому, та знання нікуди не зникають. Для прикладу, моя мама нещодавно приїздила до мене у Німеччину з візитом. У школі вона вивчала німецьку та з того часу її не використовувала. Для мене був шоком той факт, що за три години спілкування з моєю рентеркою-німкенею вона все прекрасно розуміла й навіть намагалася щось сказати, хоча до того жалілася, що нічого не пам’ятає. Не бійтеся, друзі. Дійте!

Мови та менталітет.

Вище я згадувала, що іноземні мови розвивають людину. Трішки cliché, але фраза правдива. Та хочеться добавити, що, якщо ми ще й знаходимося в середовищі, то ефект неймовірний. Вивчаючи нову мову, ми поринаємо в менталітет її носіїв, а він, звісно, всюди різний. Кожна нація по-своєму особлива, і певні її риси виділяються серед інших. Наприклад, литовці навчили мене бути тихішою та стриманішою, що і є основною рисою їх стилю життя та звучання мови. У німців я помітила зовсім іншу особливість: їх мова є різкою та енергійною, а нація виділяється своєю строгістю, правильністю, пунктуальністю. Таким чином, живучи серед цих двох націй, я почала застосовувати на собі їх стилі поведінки, але водночас комбінувати їх з моїми українськими – відкритістю, приязністю, простотою. Це дуже цікаво! Таке навчання розширює шаблони нашої поведінки, і ми здатні краще контролювати себе та свої емоції у певних ситуаціях.

А тепер ліричне завершення. Перераховані вище етапи та процеси є цілком природні, і не потрібно ненавидіти себе через повільний темп вивчення або за допущені помилки, як це робила я. Дайте собі час, ніколи не здавайтеся, і я впевнено кажу вам – все можливо! А ще хочу згадати, що я просто ділюся своїм досвідом. Я впевнена, що існують й інші думки, і це – прекрасно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається