Що трапилось в цій кімнаті?

9
0
Ромейн Брукс. Перетин (Мертва жінка). 1911 р.

Ромейн Брукс. Перетин (Мертва жінка). 1911 р.

Що трапилось у цій кімнаті?

Ми бачимо велику спальню. В ній нікого. Розглянути все нам допомагає єдина настінна лампа, яка скупо освітлює простір. Важкі штори щільно закриті. Темно-червона тканина не пропускає й променя світла ззовні. День чи ніч? Як довго лампа вже горить?

У кутку – велика овальна рама. Колись вона була дзеркалом. Зараз же на підлозі лежать лише холодні рештки. Уламки байдуже і небезпечно розкидані на дерев’яному паркеті. Їх ніхто не зібрав, об них не бояться поранитися. Це вже сталося.

Кров. Липка і слизька, мов страх і недовіра. Річ, що підтримує в нас життя і готова покинути тіло за першої-ліпшої нагоди. Бризки і струмки темної, легко впізнаваної рідини повідали причину смерті старого дзеркала. Удар різкий, нервовий і безцеремонний. Тільки такий максимально розкриває страх і невпевненість. Чий він? Чоловічий чи жіночий?

Ми все ще шукаємо. Нам усе ще цікаво. Розбите дзеркало егоїстично приковує нашу увагу. Але воно лише частина дії, не основний результат. Що ми бачимо ще?

Розстелене ліжко. Двоспальне. Тут спить подружня пара, яка давно перебуває у виснажливому шлюбі. Дві вм’ятини від тіл на холодній відстані один від одного видають їх ночі – чужі й апатичні. Постіль пафосно атласна. Така ж темна і червона, як завіси.

Господиня вимоглива до співвідношення кольору та стилю. Вона закувала найінтимнішу частину оселі у відтінок пристрасті, негативу і напруження. Чи думала вона про це, коли не могла заснути і обмацувала поглядом кожен сантиметр стін?

А безсоння її катувало. Майже порожня пляшечка зі снодійними краплями між засобами для шкіри не брехатиме. Вона не спала і не хотіла, щоб про це знали.

Судячи з ідеального порядку в шкатулках і шухлядах, жінка та ще чистюля. Темні тони помад і суворий стиль в одязі – любить контроль. Над собою чи над іншими?

Це перше враження. Воно формується з загального, але похибки, як завжди, на поверхні. Попри показну акуратність, постіль залишено розстеленою. Флакон з парфумами не закритий. Забутий на туалетному столику, хоч його місце на поличці. Поряд з іншими дорогими родичами, ідеально вишикуваними в ряд. Помітні збої у відчайдушно системній кімнаті.

26551582_570688749946002_1578771670_n

Уламки байдуже і небезпечно розкидані на дерев’яному паркеті. Їх ніхто не зібрав, об них не бояться поранитися. Це вже сталося.

Біля подушки знайдемо довгу чорну волосину, вочевидь жіночу. Але її щітка для волосся повідає нам, що не так давно її хазяйка була блондинкою і рудою. Непостійність. Сумніви. Невпевненість. Намагання мінятися частіше, ніж необхідно.

Можливо інші волосини не її? Її. Щітка – річ домашня, занадто вишукана і масивна, щоб покласти в сумочку і носити з собою. В сумці цієї жінки ми неодмінно знайшли б іще одну розчіску. Маленьку. Простішу. Можливо, складну.

Біля ніжки пуфа помічаємо зіжмаканий шматок картону. Він кольоровий і брудний. Піднімемо його, щоб розглянути краще в слабкому світлі лампи, яка знає більше, ніж ми. Їй відомо, що трапилося з подружжям.

Це візитка. Перукаря. Ім’я зараз не має значення. Для людини, яка часто експериментує з волоссям, цей номер телефону важливий, а працівник давно став добрим знайомим. На візитці сліди крові. Вони вже не червоного кольору, але ні на що більше не схожі. Цей зім’ятий папір, як і дзеркало, як і ліжко, є однією з дрібниць, які показують, що одного вечора стабільне життя пари дало тріщину.

Що ще цікавого ми бачимо ще? Можливо, тапочки? Так.

З одного боку акуратно залишені тапки. Вони пухнасті, малого розміру, м’ятного кольору. Очевидно, жіночі. Чоловічої пари з іншої сторони не виявилося. Господар зараз у них? Можливо, він на кухні, готує каву. Або ж покинув їх біля виходу, вирушаючи на роботу? Напевне, він дома.

Покидаючи дім, він не залишив би увімкненим світло в спальні.

Контроль любить він, а не вона. Вона залишає речі не на своїх місцях і часто перефарбовує волосся. Лише підлаштовується. Підкоряється його владі в побуті та напоказ. Старається відповідати його вподобанням від помади до кольору штор. А сама не спить від постійного стресу. Відсутність комфорту та відчуття безпеки? Сумніви щодо себе чи щодо нього? Ховає все це в своїй голові.

А що ж він в цій кімнаті?

Його тут багато, хоча й здається відсутнім. Він – це акуратно складені галстуки, розставлені за тонами. Він – це медичні довідники і книги з анатомії на книжковій полиці, чітко за алфавітом. Він – це тільки білі сорочки і завжди нові чорні шкарпетки. Контрол-фрік. Саме тому ми не дивуємося, знайшовши маленький поліетиленовий пакетик з різнобарвними таблетками в тумбі з його речами. Манія нерідко потребує наркотичного сп’яніння.

Важкий чоловічий годинник із золота висить на підставці для аксесуарів. Річ, яку він носить завжди. Це видає розхитана застібка. Зазвичай, він слідкує за часом. Чому ж тоді стало важливо забути про нього зараз? Що його змусило це зробити?

На підлозі, біля приліжкової тумби дружини лежить ще один важливий предмет, ми просто не могли його пропустити. Невеликий, блискучий, металевий. Ножиці. Випущені з рук чи кинуті додолу? А поруч гора чорних пасм. Ми опускаємося, щоб краще оглянути волосся. Наша людська цікавість тягне нас далі, де темно і віє неприємним холодом, ще нерозкритою таємницею.

Відкинемо покривало, щоб не заважало, і зазираємо під ліжко. Спочатку наші погляди натикаються на сірувату шкіру і сині губи, викривлені передсмертним жахом. Далі широко розплющені скляні очі, що боялися і не вірили. На голові криво обскубане волосся. Хаотично, наче тупими ножицями. При слабкому світлі лампи мертва жінка виглядає ще моторошніше.

Тіло вже заціпеніло. Отже вона тут довше, ніж п’ять годин, але менше трьох діб. Свіжа смерть. По спині ковзає мороз, а пальці не здатні не тремтіти. Але ми продовжуємо оглядати тіло.

На трупі довга нічна сорочка блакитного кольору, не червона. Хоча цей колір теж був на ній. Шия. Багряні відбитки чужих пальців обплітають її, мов дешеве намисто. А під ними темні плями від сильних долонь, що вичавили з неї життя. Сухі сліди крові на підборідді та лівому зап’ястку. Але жодної рани на самій жертві. Задушення. Який спосіб убивства може бути інтимнішим? Який краще підходив би подружжю, аніж цей? Який жах…

А де ж він? Деінде. Але коли повернеться вона все ще буде тут. Німа і точно вірна. Ідеальна дружина. Поки не почне гнити. Якщо він повернеться… А поки на паркеті лежать мертві жінка і дзеркало.

То ж що трапилось в цій кімнаті?

Христина Мельник

Христина Мельник – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається