1
0

 «Я маю золоту медаль, червоний диплом і купу грамот, я розумію вас, редакторе «Нью-Йорк Таймс», ну годі, досить мене вмовляти, почекайте поки я завершу навчання на магістратурі в Львівському національному університеті імені Івана Франка. Так, всі хочуть, аби я в них працювала, ось лише вчора до мене телефонували з головного офісу «BBC». Ви будете тримати місце для мене? Куди ж ви подінетесь! Де ж ще ви знайдете особу, яка навіть зрізи знань писала лише на п’ятірки. Ви вражені? Відкрию вам ще один секрет: я навіть не маю досвіду роботи. Так, взагалі! Чому ви мовчите? Зомліли від щастя, що будете моїм першим редактором?»* (Примітка: цей діалог відбувався в далекій-далекій паралельній реальності, в той час як насправді мені не телефонували навіть з Уманської зорі).

Насправді було так: тривав 5 рік навчання на факультеті журналістики, колишні однокурсники публікували дописи про свої фантастичні кар’єрні успіхи, а я вже кілька місяців обдумувала, як зацікавити роботодавця університетською добіркою есе. І ось мені випадково впала у вічі стаття Отара Довженка «Як зрозуміти, що цей журналіст – ваш?» Тож якщо ви теж безробітній-випускник престижного університету й не знаєте, чим зацікавити роботодавця, або ж  ви лише першокурсник і не встигли скоїти моїх помилок, прошу до читання.

 У першому підрозділі статті Отар Довженко акцентує увагу на тих пунктах, які не є надважливими для роботодавця і абсолютно не гарантують якісне виконання роботи. До цієї категорії належить резюме, диплом бакалавра чи магістра з журналістики (навіть червоний), кількість вищих освіт, стоси сертифікатів з тренінгів (не підтверджені реальними вміннями), стажування без публікацій або ж  одноразові публікації в топових виданнях. Так, це нормально для початківця мати незначний досвід роботи у медіа або ж не мати його взагалі. Журналіст радить: замість того аби надсилати формальне резюме з купою шаблонних фраз про стресостійкість та вміння працювати в команді, підготувати коротку розповідь про себе і принаймні 5 матеріалів, якими ви найбільше пишаєтесь.

Поліруючи золоту медаль перед співбесідою, ви можете знехтувати дрібницями, які для редактора вашого омріяного видання можуть виявитися суттєвими. Медіаексперт зазначає, що часто роботодавців в сфері ЗМІ цікавить, чи маєте ви досвід співпраці з редактором або професійним наставником, а якщо так, то як довго ви затримувались на певному місці роботи. Очевидно, що хаотична зміна місць праці та величезна кількість проектів за короткий час, може викликати в редактора сумніви у вашій надійності.

Будьте певні, редактор обов’язково поцікавиться вашими знаннями про його медіа, тож попередньо підготуйтесь: дослідіть аудиторію видання, основні формати та тематику матеріалів, замисліться, чим обране ЗМІ відрізняється від конкурентів, і за що його цінує аудиторія. Також варто звернути увагу на ваші сторінки в соцмережах, часто вони є більш промовистими, ніж резюме і можуть зіграти не на вашу користь. Зрештою, перед тим як подаватися на співбесіди подумайте, які формати, жанри та теми вам даються краще, а які гірше, та чого ви мрієте досягнути в конкретній компанії та професії загалом.

Наступний підпункт охоплює вже безпосередньо співбесіду. Отар Довженко аналізує в ньому ті речі, які варто обговорити під час розмови між роботодавцем та кандидатом на вакантне місце. Які теми чи формати для вас табу? Чи погоджуєтесь ви на умови праці, запропоновані редактором? Чи влаштовує вас заробітна плата? Ваше бачення ситуації та побажання до майбутньої роботи можуть суттєво різнитися з вимогами редакції. Тому якщо ви, до прикладу, не готові працювати понаднормово, обговоріть це ще під час першої зустрічі. Якщо є серйозні розбіжності, навіщо витрачати час один одного?

Журналіст зазначає, що варто бути готовим до того, що вам можуть запропонувати кілька тестових завдань. До прикладу, написати текст з визначеним дедлайном або ж текст у форматі конкретного видання, запропонувати кілька тем та обґрунтувати доцільність їх висвітлення. Якщо це передбачають ваші робочі обов’язки, вас можуть попросити сфотографувати, відзняти чи змонтувати матеріал. Не прикрашайте резюме, компетентна людина все одно помітить, що ваші вміння та навички не відповідають вигаданим. Це лише змусить вас червоніти.

А для того, щоб зрозуміти, на чому варто спеціалізуватись, аби отримати роботу в конкретному ЗМІ, корисним буде матеріал Софії Колодницької на «Medialab» під назвою «Яких журналістів бракує українським ЗМІ». Поспілкувавшись з низкою найвідоміших українських редакторів, авторка приходить до висновку, що незважаючи на усталений міф про універсальність журналістів, майже кожне видання потребує журналіста з конкретною спеціалізацією. Наприклад, «Радіо Свобода» тривалий час шукає журналіста, який би міг якісно писати серйозні тексти на економічну тематику. Журналісти-економісти також дуже затребувані в онлайн-виданні «Главком» та «Бізнес Цензор». Редактор видання «liga.net» зазначає, що їм бракує цікавих політичних оглядачів. Онлайн-видання «Opinion» прагне залучити до співпраці журналіста, який би був компетентним в агросфері. Чимало видань не можуть знайти журналістів, які би системно та захопливо писали про освіту, охорону здоров’я, науку, культуру. Фактично всі опитані редактори наголосили на тому, що неважливо, чи має людина профільну освіту, подекуди легше навчити писати людину без досвіду, яка має потужне бажання вчитися та розвиватися в обраній сфері, ніж перевчати досвідчених гравців.

Ольга Чмелик. Автор фото – Вікторія Вередіна.

Також додаю 3 поради від рекрутера Ольги Чмелик, які теж можуть стати вам у нагоді:

  1. Не відправляйте одне й те саме резюме на всі вакансії одного роботодавця.
  2. Не варто нічого вигадувати. Ми живемо у час, коли інформацію перевірити так само легко, як увімкнути телевізор: варто просто натиснути на пару кнопочок. «Колись мені довелося розглядати резюме одного парубка на посаду бармена, – розповідає Ольга. – Так-от, він вказав попереднім місцем роботи якусь дивну, невідому мені кав’ярню. Я ввела її назву в Інтернеті і… виявилось, що такого закладу не існує! А хлопець «пропрацював» там цілий рік!» Не варто вигадувати щось, аби додати до резюме ще один пункт. Вашу брехню виявлять, а хто захоче працевлаштувати у себе людину, яка обманює вже на таких ранніх етапах співпраці?
  3. Ніколи не забувайте вказувати в темі електронного листа, що саме ви надсилаєте. В компанії надходить щоденно до 1000 повідомлень. Їх сортують за темами, вказаними у листах. Якщо ви забули уточнити, що це ваше резюме, воно може й не потрапити до папки, де його розглянуть. Також надсилайте резюме винятково як вкладений файл, а не в самому «тілі» листа. Адже вашому ректутеру потім доведеться його оформляти самотужки. І от ви ще не почали працювати, а вже завдали зайвого клопоту і створили про себе перше негативне враження. Вітаю!

Тож відтепер відмовкам дороги немає. Ви маєте всі шанси в журналістиці, навіть якщо у вас жахливе резюме або «синдром відмінниці». Неважливо, чи ви цікавитесь питаннями клімату, чи пишете хороші рецензії на фільми, ви можете знайти свою нішу і реалізувати в ній свій потенціал, а якщо її навіть ще не існує…ви знаєте що робити!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *