Ностальгія в кіно: приємні спогади чи брак ідей?

5
0

22642943_134085784006900_381930311_o

Напевно, в кожного з нас хоча б раз у житті, але виникало таке разюче та набридливе відчуття ностальгії. «Колись було краще!» твердять нам наші улюблені бабусі, відтопирюючи вказівні пальці та поправляючи окуляри. «От колись продукти були якісніші!», «А цукерки! От, як зараз пам’ятаю!  «Ліщину» завжди купували!». Так-так, саме це відчуття називають ностальгією. Відчуття, коли давно і трава була зеленіша, і небо блакитніше, і люди добріші. Воно спрацьовує в різних галузях. Але найприбутковішим  є саме в кіноіндустрії.

Погляньте на кіноринок сьогодні! «Зоряні війни. Сьомий Епізод», «Світ Юрського періоду», «Джейсон Борн», «Бен Гур», «Воно», «Робокоп», «Пірати Карибського моря. Помста Салазара», «Шалений Макс», «Термінатор Генезис»! Це лише короткий список різноманітних перезапусків, сиквелів, приквелів та так званих ремейків, які випускалися в останні роки. І повністю всі фільми побудовані на ностальгії. Усі ці штамповані кінострічки так чи інакше, але складають частину тих культових фільмів, які започатковували жанр у далеких вісімдесятих – дев’яностих. І такі імениті компанії, як Paramount Pictures чи Warner Bros. Entertainment  використовують це, аби зібрати навколо себе якомога більшу аудиторію старих поціновувачів. І, незважаючи на низьку якість та відверту халтуру в деяких таких фільмах, глядачі збираються в кінотеатрах та віддають за це свої гроші. Ми кожного разу наступаємо на граблі ностальгії, і ,напевно, ніколи не перестанемо цього робити. Але чому? Чому люди продовжують піддаватися цьому відчуттю у випадку кіноіндустрії? Цьому є декілька факторів.

Так було в моєму дитинстві!

Як і у випадку з нашими бабусями та дідусями, ми піддаємося ностальгії через наше дитинство. Кожен із нас зберігає свої радісні спогади з цієї чудової пори. З часом людина дорослішає та поступово забуває ці дрібні деталі, які так тішили її ще дитиною. Але після довгого часу ці спогади можуть несподівано виплисти на поверхню та тут же розпалити бажання повернутися до тих часів. Наприклад, хтось ще малим любив дивитися по телебаченню зарубіжні мультфільми 90-х років після школи, які тоді були в новинку. Інший обожнював старі Кіндер Сюрпризи, які йому завжди дарував татко, приходячи з роботи. Ці всі малі деталі асоціюються в нас із дитинством і завжди випливають у нашій пам’яті, коли ми виростаємо.

Такий самий рефлекс, скажемо так, працює і з фільмами. У кожного з нас є своя улюблена стрічка, з якою пов’язані хороші спогади (Наприклад, щорічний перегляд «Сам удома» на зимові свята).  І через багато років ми хочемо повернути це дитинство, повернути ці миті, побачити фільми, які  віднесли б нас назад, у ці безтурботні роки. Знову ж таки імениті компанії це розуміють. І це – один з факторів, чому ремейки та продовження культових фільмів зараз користуються великим попитом, і чому люди йдуть у кінотеатри на їхній перегляд.

Чудовий доказ відео з ютуб каналу FBE, на якому старші, а також молоді люди, переглядали трейлер нової екранізації фільму «Воно» за романом Стівена Кінга. За сюжетом, у маленькому містечку пропадають діти, які перед своїм зникненням бачать жахливого клоуна. Однойменний фільм з такою ж історією був знятий ще давніше, 1990 роre. Багато хто з глядачів трейлеру (серед них молоді люди 25-27 років), побачивши перші його хвилини (а саме хлопчика в жовтому дощовику ) відразу же згадали оригінальний фільм 90-ого року. І помимо страху, який у них викликав клоун старого фільму, вони відчували ностальгію. Червона кулька, яку пускає головне чудовисько в обох фільмах, викликає в людини асоціацію з тими давніми роками, коли вона вперше побачила цей фільм. Усім глядачам без винятку захотілося поглянути на нову екранізацію та «налякатися» так, як у дитинстві.

Клоун з фільму "Воно". Червона, кольору крові, кулька, яка повільно підіймається вгору, показуючи обличчя страшного клоуна!

Кадр з фільму “Воно”. Червона, кольору крові, кулька, яка повільно підіймається вгору, показуючи обличчя страшного клоуна!

Але напевно найкращим прикладом стане продовження культової саги «Зоряні війни». Відразу же після виходу першої частини в далекому 1977 році, фільм став зразком пригодницької фантастики та полюбився глядачам. Знову ж таки виринають різноманітні спогади тих, які вперше побачили цей фільм ще малими дітьми. Хтось під цю кінострічку забував про те, що в нього боліла голова, комусь батько подарував фігурку, яка зображала одного із персонажів фільму.

Сьомий епізод очікували всі поціновувачі «Зоряних війн». Усі хотіли повернення казкової та захоплюючої історії зі своїми знайомими всім персонажами, які так полюбилися в дитинстві. Й історія ця повернулася! Тизер (короткий огляд) сьомого епізоду переглянули близько 70 млн. людей. А повноцінний трейлер на Ютубі зібрав майже мільярд переглядів.

У фільмі було майже все, що подобалося старим фанатам серії. Штурмовики, одягнені у свою форму, зоряні баталії, новий злодій, який був подібним до злодія минулих частин Дарта Вейдера. Сам сюжет та історія, хоч і являлися продовженням шостого епізоду, все ж копіювали старі частини майже у всьому: персонажі, сюжет, постановка та композиція (хто бачив старі частини, той зрозуміє). Але ж такі прийоми спрацювали! Касові збори сьомого епізоду досягли відмітки 2 млрд доларів.

Те саме можна сказати і про «Світ Юрського періоду», який продовжував старі фільми про парк із живими динозаврами. Його прибуток складає мільярд доларів.

Чому? Чому такі великі прибутки? Чому такі великі очікування? Більшість американців бачили всі ці фільми ще малими дітьми. Ці кінострічки викликали у ще несформованих головах справжнє захоплення, яке вони жадають отримати, відновити, скажемо так, зараз.

Дрібні деталі

Черговий прийом, який використовують кіношники для залучення якомога більшого відсотка глядачів – це майже непомітні дрібниці, які розпалили б у глядачів ту саму рокову ностальгію. Як було сказано вище, подекуди наші спогади про дитинство, або ж про радісну юність можуть викликати найменші дрібниці, які ми в цей час запам’ятали. Наприклад, кудлате рожеве ведмежа на полиці дитячого магазину нагадує двадцятирічній Ані про її шостий день народження. А смак смажених котлет, які бабуся готувала семирічному Василькові, відсилав його до дитсадка, з якого його забирала мама. Ці деталі зовсім неважливі для нас і не відіграють визначної ролі в нашому житті. Але, будучи дітьми, ми запам’ятовуємо щасливі миті та те, чим ці миті супроводжувалися, тобто малі деталі.

У фільмах точно так само. Ми пам’ятаємо ту чи іншу стрічку не лише завдяки цікавому сюжету, але й завдяки дрібним деталям, які нам так сподобалися в дитинстві, і які можуть підняти нам настрій через багато років.

Чудовим прикладом слугує «Світ Юрського періоду». За сюжетом на місці старого парку з динозаврами спорудили новий осучаснений атракціон. Але впродовж фільму уважний глядач може помітити й локації, які були присутні в старих фільмах. «О! Це ж той буфет з першої частини! А це…це я бачив у другій частині!». Такі малі деталі завжди викликають певну радість, скажемо так захоплення, яке позитивно впливає на загальні емоції. Людина може не взяти до уваги дірявий сюжет чи безглуздих персонажів, зате запам’ятає те, як творці кінострічки віддали дань старим частинам, і саме це для них стане найважливішим фактором у оцінюванні кінопродукту.

Такі прийоми застосували і в сьомому епізоді «Зоряних війн». Хто пам’ятає, в «Новій надії» була присутня шахова дошка, на якій роль пішаків грали голограми різних чудовиськ. Ця маленька, зовсім непотрібна деталь, була перенесена і в сьомий епізод. Здавалося, творці фільму забули про деякі косяки в сюжеті, не звертали увагу на проблеми постановки, але вставили цю дрібничку. Чому? А тому що саме на таких дрібницях і будується наше сприйняття, адже саме такі дрібниці запам’ятовуються нам у дитинстві.

Докладніше варто розглянути те саме «Воно» Стівена Кінга та відео FBE, на якому люди реагували на трейлер ремейку. Основною деталлю старого фільму був жахливий клоун та його червона кулька, яка попереджує про його присутність. Ця кулька стала символом справжнього жаху, знаком того, що справжнє зло десь поруч. У багатьох дітей 90-х років вона асоціюється з їхнім першим страхом, з їхнім першим переглянутим хорором,  стала таким собі вмикачем, який би нагадував уже дорослим глядачам про їхнє дитинство. Погляньте перший тизер оновленого «Воно», або ж зверніть увагу на всі постери, за допомогою яких просувався фільм. На чому так акцентувалася основна увага? Червона, кольору крові, кулька, яка повільно підіймається вгору, показуючи обличчя страшного клоуна!

"Термінатор - 6"

“Термінатор – 6”

Інший приклад із цього ж фільму, це хлопчик у жовтому дощовику, який ганяється за паперовим човником. У фільмі 90-ого року цей кораблик залітає у стічну каналізацію. Малий розбишака заглядає туди, а звідти несподівано виглядає обличчя клоуна, який тримає паперове човенце в руці. Ця сцена була точно повторена і в новому фільмі. І у всіх трейлерах, у всіх TV-роликах, які рекламували фільм 2017 року, найчастіше була показана ця сцена.

Перегляньте те ж відео FBE з реакцією людей. Це потрібно було побачити! Перша жіночка (якій, на хвилинку, за сорок), лише помітивши паперовий човник, що пливе по дорожній калюжі, відразу ж відгадала, що це за фільм та загорілася бажанням переглянути його. А юнак двадцяти семи років відчув справжні мурашки по тілі, бо ці символи, цей човник та хлопчик у жовтому дощовику асоціювалися в нього з його першим страхом, а отже, із дитинством. Люди, які пам’ятали ці всі дрібні деталі, загоряться бажанням поглянути нову версію фільму, захочуть відчути той страх, цей адреналін, який появився в них у дитинстві, заново пробудити ці емоції! І саме тому такі стрічки, як «Світ Юрського періоду», «Зоряні війни» чи те саме «Воно» настільки часто обговорювалися та збирали навколо себе велику масу людей.

Знайомі герої

І, напевно, останнє, чим послуговуються кіношники, готуючи до виходу свої ностальгічні продовження чи перезапуски – то це знайомі та всіма улюблені старі герої. У цьому випадку також спрацьовує своєрідний рефлекс, який запевняє людину в успіху тієї чи іншої кінострічки. Простий приклад – серія фільмів про таємного шпигуна Джейсона Борна. Виконуючий головну роль, Метт Деймон появлявся на екранах аж у трьох частинах. Продовження серії, під назвою «Еволюція Борна» зовсім не мала успіху серед глядачів. Чому? А через те, що Метт Деймон не лише не грав головну роль, його персонаж узагалі не був задіяний у сюжеті. Саме тому останній фільм чекали з надією, адже за кермо повернувся і старий актор (Метт Деймон), а також  режисер, що поставив перші три фільми (Пол Грінграс). Дебют цих двох являв собою надію на повернення того самого захоплюючого та новаторського шпигунського фільму, який так полюбився у далеких 2000-х роках.

22627682_134086120673533_1751708928_n

Хан Соло та Чубака 1977 та 2017

Чи варто в черговий раз згадувати  «Зоряні війни»? Перегляньте повноцінний трейлер сьомого епізоду. Після численних спецефектів та знайомої до кісток музики, під сам кінець ми бачимо вже старого Гаррісона Форда, у ролі улюбленого всіма фанатами саги контрабандиста Хана Соло, який каже до свого кудлатого друга Чубаки слова: «Чуї! Ми – вдома!». Цей момент монтажники вибрали неспроста. Уявіть собі тих людей, яких захоплювали ці персонажі в їхньому ранньому дитинстві, на яких вони в буквальному сенсі молилися, які хотіли бути подібними до них! Уявіть собі цей потік ностальгії, який викликала ця одна проста фраза! Слова «ми – вдома» для всіх цих глядачів старих частин справді означало повернення додому, до тих дитячих років, коли вони побачили першу частину.

Ну і насамкінець можна пригадати «Термінатора» та чутки про його черговий перезапуск. Новий фільм про пригоди Термінатора, головну роль у якому виконає 70-річний Арнольд Шварценеггер, порадує шанувальників ще одним знайомим персонажем у кадрі.   Компанію «Залізному Арні» на екрані складе його напарниця  Лінда Гамільтон, котра, як відомо, зіграла Сару Гамільтон у найпершому «Термінаторі» 1984-го року, у «Термінатор 2: Судний день», а також її голос глядачі могли почути в частині «Термінатор: спасіння» 2009-го року»,  передає нам The Hollywood Reporter, а з ним і численні видання. Про що це свідчить? Свідчить про той самий прийом, на гачок якого ми потрапляємо найчастіше.

Ера неіснуючих ідей

Є ще багато маневрів та малих секретів, якими користуються кіношники, аби затягувати нас, довірливих глядачів, у кінотеатри. Спрощений, запозичений в оригінальних фільмах, сюжет, покращена графіка та спецефекти.

Ми живемо в епоху ремейків та перезапусків, головна мета яких, на жаль, заробляти гроші. Всі ці штамповані під копірку фільми в більшості своїй не вирізняються якимось новаторством, не мають тої нотки творчості, якою володіли класичні фільми 90-х, 80-х років.

Як не дивно, але винні в цьому не лише режисери, але й ми, глядачі. Ми – діти 90-х років, а також наші батьки – це консерватори, які не можуть приймати щось нове. Старі улюблені фільми для нас, наче сувора укладена форма, будь-яке порушення якої вважається для нас фатальним. Саме тому різноманітні продовження та новинки піддаються критиці. Ми самі просимо повернення старих кінострічок, а коли отримуємо, то жаліємося режисерам, називаємо їх «творчими імпотентами», які не здатні на щось нове. Виходить замкнуте коло, з якого ми навряд чи вирвемося.

Самі компанії чітко розуміють «ціну гри». Вони можуть знімати нові фільми, які мало чим можуть зацікавити глядача та попросту не відбити свій бюджет, або ж штампувати продовження та перезапуски, які зможуть заробити трішки більше.

Все це створюється за рахунок ностальгії. Кіношники граються з нашими дитячими спогадами, граються з нашими емоціями та таким чином виграють. Адже, повірте, як тільки появляться перші кадри «Залізного Арні» у парі з Ліндою Гамільтон, усі «консерватори» побіжать до кас із висунутими руками, які затискають зелені купюри.

Проблема ця присутня не лише в старших, але й у теперішніх поколінь. Усе частіше ми чуємо «Поверніть мій 2007!», «Де ж мій 2012 рік?» та інше.  Пройдуть роки, і кругообіг ностальгії закрутиться з новою силою. Зміняться покоління, з ними на зміну перевіреній класиці прийдуть кінострічки, які зараз ми вважаємо сміттям. Єдине, що не зміниться, то це бажання кіношників заробляти гроші, не ризикуючи створювати щось нове…

Петро Козак

Петро Козак – студент факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається