Кінець «Празької весни» 1968-го

5
0
Алегорія радянського вторгнення

Алегорія радянського вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року. Фото з сайту Інституту сучасної історії Академії наук ЧР

Радянська машина залишила свій кривавий слід по цілому світі. Багатьом колишнім країнам-сателітам доводиться дотепер пожинати плоди тоталітарної системи. Здеформована економіка, зомбована свідомість, знищений автентичний світоустрій, зламані тисячі людських доль – результат нещадного багаторічного вбивчого режиму під назвою «комунізм». Гірким досвідом, болючими втратами, великою несправедливістю та загальною брехнею озиваються у серцях чехів події серпня 1968 року. «Ніколи знову!» – закликають вони у медіа.

Передумови Празької весни

З провідних європейських країн – Франції, Великої Британії, Німеччини та Австрії – лунали гучні повідомлення про успішний розвиток їхніх економік, про громадянські права і свободи, тобто про можливості кращого життя. Тож не дивно, що і в Чехословаччині – спочатку в середовищі комуністичної партії, а пізніше й поза нею – почала формуватися платформа специфічного чехословацького шляху до соціалізму з дієвою економікою та демократичною політичною системою.

У 1960-х роках у політичній системі Чехословаччини спостерігався чіткий поділ на два табори: консервативний на чолі з президентом країни, головою КПЧС Антоніном Новотним, та реформаторський, який представляв перший секретар КП Словаччини Александр Дубчек.

У січні 1968 року до влади прийшла Комуністична партія Чехословаччини А. Дубчека. Відтоді країна почала демонструвати дедалі більшу незалежність від СРСР.

Прага, серпень 1968 р.

Прага, серпень 1968 року, за кілька днів до радянського вторгнення. Ліворуч у першому ряду – ідеолог «празької весни» і перший секретар Компартії Чехословаччини Александер Дубчек. Посередині – президент Чехословаччини, герой Другої світової Людвіг Свобода. Праворуч – генеральний секретар компартії Румунії Ніколае Чаушеску з візитом солідарності. Румунія, хоч і була членом Варшавського договору, засудила вторгнення. © istpravda.com.ua

Перебіг подій 1968 року

Перш за все значного послаблення зазнала цензура, усюди відбувалися вільні дискусії, почалося створення багатопартійної системи. Також було зроблено заяву про намір забезпечити повну свободу слова, зібрань та пересування, встановити суворий контроль над діяльністю органів безпеки. Крім того, планувалася федералізація держави та розширення повноважень органів влади суб’єктів ЧССР – Чехії та Словаччини.

Коли 18 липня 1968 року А. Дубчек виступав по телебаченню, пропагуючи свою програму, то активно закликав проводити таку політику, щоб «соціалізм не втратив свого демократичного обличчя». Вона полягала у «демократичному оновленні соціалізму» та мінімальних економічних перетвореннях. До того ж було дозволене створення політичних клубів – зі скасуванням цензури з’явилися нові органи преси та громадські об’єднання, зокрема широко відомий КАН – Клуб ангажованих безпартійних (чеськ. Klub angažovaných nestraníků).

Радянська реакція

Хоча політичні реформи А. Дубчека та його соратників, що були налаштовані на створення «соціалізму з людським обличчям» (чеськ. Socialismus s lidskou tváří), не були повним відходом від попереднього політичного вектору, все ж радянська влада вбачала в них серйозну загрозу для цілого «совєтського блоку».

Як наслідок, радянські сталіністи, помітивши, що Чехословаччина швидко займає антирадянські позиції, ввели танки на територію цієї країни і негайно ж поставили хрест на всіх реформах ЧССР, мотивуючи це тим, що такі зміни можуть призвести до загальнодержавної катастрофи – обуренню радянського народу проти усієї тоталітарної системи.

Полетів коктейль молотова

Армія Чехословаччини отримала наказ не чинити опір вторгненню. Але з самого ранку 21 серпня 1968 року населення почало знищувати і замальовувати вуличні знаки. Дезорієнтовані радянські війська не одразу змогли захопити радіо, вокзал і редакції газет. Біля радіостанції ще вранці зібрався великий натовп, який забарикадував вулицю. Полетів «коктейль молотова», у відповідь – кулі. За весь час вторгнення загинуло 108 мирних жителів. З них у перший день – 58. Більшість із них – тут, біля будівлі радіо. © AFP

Операція «Дунай» була однією з наймасштабніших військових операцій з часів Другої світової війни. Однак вона стала початком кінця для Радянського Союзу. Мова про реформи з того часу вже не йшла; почався глибокий період «застою». Імідж СССР був повністю анульований. З прекрасної країни світлих людей, які перемогли нацизм і запустили людину в космос, Союз знову став тюрмою народів.

28 березня 1969 року

День, коли чеський хокей почав писати свою історію. Для чехословаків – рік, коли все ще існує надія, що хоча б деякі реформи буде можливо зберегти. Зрештою, це дні, коли люди не бояться демонструвати власні погляди. Кожному зрозуміло, що ворог значно сильніший. Рядянські війська залишаються на чехословацькій землі як головний порядкуючий чинник і, на жаль, залишаться тут до 1991 року. Московська влада довела, що Чехословаччину вона зовсім не збирається розглядати як самостійний елемент, який має право на власний розвиток та шлях до зміцнення економічного та суспільного ладу.

Але існує сфера, де навіть така мала країна може продемонструвати свою силу. Цією сферою є спорт, у випадку Чехословаччини – хокей. 15 березня в Швеції починається Чемпіонат світу з хокею. Турнір, який спочатку мав відбуватися у ЧССР, але після радянського вторгнення було вирішено змінити країну проведення змагань. На 6-й день чемпіонату підходить час для боротьби, на яку чекає цілий світ. Вперше після серпневих подій Чехословаччина і Радянський Союз зустрінуться на великому турнірі. Для чехословаків це більше, ніж спорт. Перемога є питанням честі, народної гордості, непокори окупантам. І не існує нікого, хто б не розділяв цієї думки.

Хокейний матч між командами СРСР і Чехословаччини

Хокейний матч між командами СРСР і Чехословаччини нерідко нагадував справжню битву. © bbc.co.uk

Перше коло змагань закінчилося перемогою чехословацької команди (2:0). Через тиждень (28 березня) вона знову розбиває радянську збірну (4:3). В Празі та інших містах почалися масові святкування. Радше не тому, що ЧССР увійшла в трійку найкращих і здобула шанс стати чемпіоном світу. У той момент це нікого особливо не цікавило. Головне – перемогти Радянський Союз. Двічі за один турнір, що досі ще нікому не вдавалося. Солодке відчуття. Аж занадто, як швидко виявиться…

У деяких містах гучні святкування змінились пізніше на дещо радикальні демонстрації проти окупантів. Це просто мусило статись. Шок, стрес та розпач із серпня 1968 року все ще нуртують у серцях чехословаків. У місті Млада Болеслав демонстранти напали на радянський екіпаж, усередині «совєтського» штабу. Москва та КПЧС отримали, що хотіли. Почалися численні розслідування, відкривались карні справи, саджали невинних. Москва метушилась, аби «вберегти» себе від повстанських акцій та вимагала відшкодування збитків.

Млада Болеслав

Радянські солдати патрулюють вулиці міста Млада Болеслав (1969 рік). © gettyimages.com

Як наслідок, на зміну «соціалізму з людським обличчям» прийшов режим, який назвали «соціалізмом з гусячою шкірою» (чеськ. Socialismus s husí kůží). Але що важливо – починається процес, котрий м’яко нарекли «нормалізацією». Насправді ж під цією назвою приховані численні чистки по всій країні та, звичайно ж, скасування всіх демократичних свобод, яких досягла чехословацька спільнота впродовж Празької весни. В державі почалася найсумніша сторінка її історії:

  • Протягом нормалізації з роботи було звільнено 350 000 людей, багато із них – з керівних посад.
  • Більшості молоді було заборонено навчатись.
  • Введена жорстка цензура.
  • Тисячі мешканців добровільно-примусово покинули республіку.
  • Відбулось жорстоке посилення могутності Служби безпеки. Тисячі людей були кинуті в «розробку», значну частину з них потім ув’язнили.
  • З країни було усунуто 327 000 людей, у тому числі Александра Дубчека та активістів Празької весни.

А хокейна боротьба з Радянським Союзом залишилась тією єдиною сферою, де був шанс перемогти тоталітарний режим…

Проте завдяки саме Празькій весні до влади в ЧССР у 1989 році все ж прийшли активісти революції. Поступово ментальна і суспільна відмінності між країнами посилювалася, що у 1993 році призвело до розділення Чехословаччини на дві окремі республіки, Чехію та Словаччину, які зараз є членами Європейського Союзу та розвивають свою економіку за європейським зразком.

Дубчек і майбутній перший президент Чехії Вацлав Гавел

1989 рік, «Оксамитова революція» у Празі. Дубчек і майбутній перший президент Чехії Вацлав Гавел вітають натовп демонстрантів. Через півтора роки радянські війська залишать Чехословаччину. «Празька весна» переможе. © Corbis

Голоси молоді

Безперечно, провідну верству будь-якого суспільства складає молодь, яка здатна творити майбутнє своєї держави. Хоча сучасне чеське особисто юнацтво не пережило тих жорстоких подій, але з болем сприймає період, який змінив хід історії їхньої країни. Досвід, який вони будуть завжди пам’ятати, допоможе побудувати гідну державу, яка не повторюватиме помилок предків та унеможливить запуск тоталітарної машини.

mikaela-ostravaСтудентка 5 курсу Остравського університету Міхаела роздумує на цю тему так: «Празьку весну я сприймаю як зусилля людей вийти хоча б частково з-під комуністичної влади, що доводить документ «2000 слів» Л.Вацуліка, де описується щонайшвидший перехід до демократії. Цей крок я особисто сприймаю як досить відважний, і для подальшого розвитку Чехії він би був дуже корисним. На жаль, комуністи злякалися, що можуть втратити свою силу, тому й послали на нашу територію радянські війська. Звичайно, ця подія мала негативні результати для Чехії, оскільки надалі ми були під пильним оком СРСР».

micha-brnoСтудент 5 курсу Масарикового університету в Брно Міша переконаний, що події серпня 1968-го важко назвати хорошим досвідом: «З’явилась надія, що вдасться знайти певний компроміс між соціалізмом, малим бізнесом та хоча б якимось волевиявленням. Але – раптова зрада від «братів» із Союзу. Знаю з почутого, що ті вояки, які прийшли сюди, по дорозі дуже голодували і не мали особливого вибору, тому на них ми гніватись не повинні. Але факт залишається фактом – тут були танки, деякі з них покинули нашу територію аж після Оксамитової революції. Тому нам залишалося просто бути слухняними і знову здатись без бою. Думаю, що це залишило шрами на народній самодовірі. Для мене дуже сильним моментом малої перемоги та повстання було, коли Радянський Союз як фаворит програв нам на Чемпіонаті світу з хокею».

romana-ostravaСвоїми міркуваннями про радянську окупацію ділиться 24-річна студентка Остравської консерваторії Романа: «Про події 1968 року знаю лише з розповідей моїх прабабусь та дідусів, уроків історії, громадянського виховання у початковій школі та з документальних фільмів. У 1968 році чеська та словацька держави були одним цілим, на території якого керувала комуністична влада за зразками російської політики. Празька весна була результатом бажання й надії чехословацьких громадян на вільне прийняття рішень та вільнодумство, які були досить різко заперечені тодішньою владою. Реформний процес Празької весни зупинив прихід військ 5 країн Варшавського договору, а вторгнення призвело до більш ніж 70 невинних людських жертв. Цей факт не можна зневажати, навпаки – він має постійно служити своєрідним нагадуванням, щоб і наше покоління було в змозі цінувати сучасні можливості, які пропонує демократія, за яку тодішні люди були готові покласти своє життя».

 

Олеся Паук

Олеся Паук – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка і філософського факультету Університету Палацького в Оломоуці (Чехія)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається