Повернення

2
0

Кадр із фільму.

«Коли тобі було 3 роки, у тебе був великий… соковитий… фруктовий… помаранчевий автомобіль, на який ти сідав і відштовхувався ногами. Ти ніколи не міг впоратися з ним самотужки, тому мені доводилось постійно підштовхувати тебе. Зараз я сам як той хлопчик з помаранчевого автомобіля…»

Домашнє відео. Чоловік і дружина танцюють сальсу. Жартують, щедро пригощають один одного компліментами та іноді виноградом з плетеної корзини. «Нащо ти знімаєш це відео?» – запитує жінка у сина. А справді, звичайна сцена з сімейного життя, розтягнені джинси на колінах, музика з магнітофону. Та інколи буденність може набувати обрисів утраченого раю.

Ви йдете у своїх справах, на роботу чи в коледж і раптом до вас підходить чоловік: «Ви моя дружина?»  І ви пришвидшите ходу, крикнете, що він несповна розуму і викинете з голови його слова та по-страшному порожній погляд. А куди він піде далі? Скільки ще людей пройдуть повз його питання?

Між Аланом та Трішею досі та хімія, яка завжди буває між закоханими, але майже ніколи серед людей, які прожили разом більше десятиліття.  Вони молоді, успішні, здається, що фортуна їм усміхається всюди: улюблена робота, двійко дітей, просторий світлий будинок. Аж раптом момент. Автомобіль. І… зелена стрічка пульсу на екрані, лікарі, які схилилися над пацієнтом. Кома. Історія щасливої сімейної пари на цьому моменті обірвалась. Тому, любителі зефірних, легких фільмів, для вас цей фільм закінчився. Вимикайте. Негайно! А для інших це лише початок.  Наприклад, для дружини, яка кожного разу перед відвідинами чоловіка в лікарні парфумиться його улюбленим ароматом, для дітей, які передають татові малюнки, для Алана, боротьба якого лише почнеться, тільки-но він розплющить очі.

Він пам’ятає інженерні плани, які йому треба доробити, епізоди з дитинства дітей, але не розуміє, як приготувати чай, одягнути светр чи ввімкнути душ. З Алана одна за одною сповзають соціальні ролі: чоловіка, батька, керівника проекту. А навзаєм народжується щось нове, чуже дружині, друзям і його ж спогадам. Залишається Алан-дитина з минулим та інстинктами дорослого чоловіка. Його реакції змінюються з блискавичною швидкістю: від сентиментальності до тваринності, від агресії до розпачу. Він прагне повернутися до себе колишнього, але суспільство сприймає його як поламану спицю від колеса і не випускає за межі сімейного побуту, де вже немає місця сальсі та винограду.

Кадр із фільму.

Тріша була впевнена, що найстрашніше, що може статися після звістки про аварію, – смерть чоловіка.  Однак попереду було не менш складне випробування – реабілітація. Щоранку біля неї прокидався абсолютно чужий чоловік в тілі її Алена. Був байдужим до сліз, не бачив межі між грою і жорстокістю, коханням і насильством. І вона стомилася. Можливо, варто почати життя з чистої сторінки?

Це та історія, де у ролі злодія – життя. Той фільм, де не грають, а живуть. Де немає штучної трагічності, заламування рук та гарних пустих фраз. І саме ця достовірність і чесність лякає, адже це не той випадок, коли можна вимкнути ноутбук, сказавши: «Це лише фільм», повернутися на бік і заснути. Ця картина має сильний післясмак, який неможливо нейтралізувати менш ніж за добу. «Повернення» навряд чи зацікавить любителів екшенів із спецефектами чи легких мелодрам. Франц Кафка казав, що хороші книги повинні жалити і кусати, вражати як найгірше з нещасть, бути сокирою, яка розрубує замерзле озеро всередині нас. Якби він жив у наші дні, можливо, так би він почав свою рецензію на «Повернення», замінивши слово «книги» на «фільми».

Наталія Карнаух

Наталія Карнаух – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається