0
0

Пробудження Дракона

11 березня світ сколихнула звістка про землетрус у Японії. Сила поштовхів сягала 8,9 балів за шкалою Ріхтера. Таких потужних коливань країна не знала уже давно. Та основних руйнацій завдав не землетрус, а цунамі, висота хвиль якого сягала 10 метрів і змітала все на своєму шляху.

 

Японський народ переживає однин із найважчих моментів власної історії. Та найтрагічніше те, що рани від природних катаклізмів у них ніколи не заживають, вони кровоточать постійно, нагадуючи кожному поколінню про його минущість…

Японці кажуть, що живуть на спині у дракона, який здригається. У їхній свідомості уже закладено елемент, який дає змогу зберігати спокій при землетрусах. Щороку країну трусить декілька десятків разів, проте ці землетруси не завдають значної шкоди. Ще змалечку японців навчають контролювати емоції, урівноваженість вони всмоктують з материнським молоком. Парадокс, але навіть сама природа перебрала на себе властивість японського характеру: пунктуальність і точність — потужні землетруси в країні стаються щовісімдесят років. Останній з них був 2 вересня 1923 року і зруйнував півкраїни. Японці змогли швидко відбудуватися, зрештою, як і після Другої світової війни, а 2 вересня стало днем загальнонаціональних навчань на випадок стихійних лих. Кожен мешканець Японії знає, як поводитися під час надзвичайної ситуації, у кожному домі має бути рюкзак з медикаментами, мінеральною водою, ковдрою та ксерокопіями документів, аби в разі потреби одразу бути готовим до втечі. Періодично спеціальний інспектор перевіряє наявність такого спорядження і штрафує в разі його відсутності. Чомусь одразу пригадується ставлення українців до власної безпеки. Пам’ятаю, у школі якось (до речі, поодинокий випадок за моєї пам’яті) проводили навчання з пожежної безпеки. Єдиним, що спрацювало справно, — був дзвінок. Якби справді сталося лихо, ніхто не знав би навіть, куди бігти. І акордні слова директора: «Під час пожежі потрібно зберігати спокій», — залишилися не менш вартісними, аніж писк комара серед стада буйволів. Навіть аптечка в машинах українців — це особиста трагедія водіїв. Тож ми можемо лише співчувати японцям і захоплюватися їхньою відповідальністю, передовсім, перед самими собою.

Згідно з останніми даними, жертвами стихії в Японії стало більше 8 тисяч людей, 12 тисяч вважають зниклими безвісти. Уже підраховують збитки, які можуть сягнути більше 300 мільярдів доларів. Японці одразу ж почали розбирати уламки, сподіваючись, по-перше, знайти під ними уцілілих людей, а, по-друге, помалу відновити знищене, адже на зруйнованих територіях доведеться з нуля підіймати економіку та відбудовувати міста. Фахівці стверджують, якби не цунамі, руйнування були б значно меншими, але, з іншого боку, якби землетрус стався не в океані, а на земній поверхні, наслідки були б ще трагічнішими.

Землетрус завдав й іншого лиха, невидимого для людського ока, проте його зафіксували науковці, — земна вісь змістилася на 15 сантиметрів, а доба скоротилася на 1,6 мікросекунди. Американці одразу ж висунули свою гіпотезу — незабаром потрібно чекати на новий льодовиковий період, українські вчені оптимістичніші і стверджують, що нічого особливого в кліматичних умовах планети не зміниться. Мовляв, після кожного землетрусу Земля трішки зміщується зі своєї орбіти і в цьому немає нічого дивного.

Передбачити землетруси практично неможливо. Попередити їх — тим паче. Людство безпомічне перед примхами природи. Єдине, що залишається людині і, зокрема, самим японцям, — це протистояти стихії морально і фізично, загартовуючи дух і зводячи сейсмостійкі будівлі, удосконалені до найвищої межі. Японці це й робитимуть. Іншого виходу у них просто немає. Нещодавно один знайомий запитав: «А навіщо їм все відбудовувати, якщо це рано чи пізно буде зруйновано знову?». Питання риторичне, проте, цей народ не здається, що й дає йому упевненість у завтрашньому дні. Та й легко казати українцям, у яких, по-перше, територіальний потенціал набагато більший, а, по-друге, немає діючої сейсмічної зони лиха.

Відплата за мирний атом

Найбільше світ та й саму потерпілу країну лякає загроза повторення другого Чорнобиля. Пожежі на чотирьох реакторах АЕС «Фукусіма» вдалося загасити, та охолодити їх, як виявилося, справа не з найлегших. Вибух водню спричинив викид в атмосферу чималої кількості радіації, дехто навіть називає річну дозу опромінення. І хоча іноземні спеціалісти звинувачують японців у ієрархічній залежності від кабінетного чиновника, який далеко від центру біди і повільно приймає рішення, японські атомники запевняють, що українська трагедія не повториться. Проте у навколишніх провінціях з продажу вилучили молоко і шпинат, рівень радіації яких насторожує. Та й перші жертви опромінення вже є — п’ятеро ліквідаторів пожежі.

 

У столиці Японії зберігають спокій, проте прем’єр-міністр країни Наото Кам закликав громадян зайвий раз не виходити із дому. Група вчених з різних країн уже виїхала до Японії, аби поділитися досвідом боротьби з «мирним атомом». Усі одноголосно заявляють, що Японія — не Україна і викиду в атмосферу нової загрозливої порції радіації не буде. Світові залишається вірити. Проте трагедія сколихнула приспану увагу світової спільноти до атомних електростанцій. Низка країн заявила про закриття деяких старих АЕС (зокрема, з такою ініціативою виступила Ангела Меркель) і про модернізацію інших. Не оминуло обговорення цієї проблеми і Україну. Проте у нас, стверджують фахівці, загроз немає (зрештою, хто б сказав, якби вони й були) і припиняти роботу хоч одного реактора немає потреби.

Незважаючи на те, що Фукусіма — не єдина АЕС, яка страждає від примх природи, людство поки що не може знайти альтернативу цьому виду електроенергії. Зокрема, у безвиході залишаються ті країни, які не можуть собі дозволити утримання ТЕС чи ГЕС. До таких належить і Японія. І хоча цунамі тут не дивина, перенести углиб країни атомні електростанції країна також не має змоги: для охолодження реакторів потрібна велика кількість води, тому доцільніше їх споруджувати на березі морів чи океанів. Це замкнене коло, з якого важко вирватися, — трагічне для людини. Не можна сказати, що це ніхто не усвідомлює, проте й ставки у боротьбі природи з власними бажаннями людина часто робить на свою користь. Комфорт коштує дорого…

Сторінками преси

Горе, яке переживає Японія, нікого не залишило байдужим. Кожен співчуває, намагається підтримати якщо не матеріально, то морально. На сторінках української преси чи в ефірі радіо і телебачення можна знайти сотні співчуттів і обговорень проблеми. З України в Японію виїхали спеціалісти з атомної енергетики, чекають на сигнал про допомогу українські добровольці, президент Віктор Янукович заявив про підтримку японського народу і відправив першу гуманітарну допомогу.

Газета «День» у номері, присвяченому японській трагедії, зібрала не лише коментарі людей, яким не байдужа доля Японії, а й проаналізувала наслідки катастрофи, залучивши до обговорення спеціалістів у галузі енергетики та сейсмологів.

Активно про катастрофу пише сусід — Російська Федерація. ЗМІ країни зорієнтовані переважно на проблему з атомною електростанцією «Фукусіма», найбільше статей присвячено якщо не розгляду подій навколо неї, то можливій загрозі Російській Федерації. Скажімо, газета «Известия» відрядила спеціального кореспондента на місце трагедії, проте репортаж, який хоч і дає повну картину ситуації, не допомагає читачеві зосередитися на самій суті трагедії — ані слова про жертви, лише про вдаваний спокій Токіо і паніку через спустошені полиці. Та й газету, вочевидь, не цікавлять страждання японців, на першому плані — бізнес, мовляв, Японія тепер — ласий шматочок для акціонерів. Постійні згадки про цвітіння сакури видаються трагічними: «В Японії зацвіла сакура. Та японцям не до споглядання», «Сакура цвіте і в посольстві Росії в Токіо. Саме під нашим трикольором. Симпатично так. Але часу на споглядання і тут немає»…

Чи не найактивніше про Японію згадує «Комсомольська правда», журналісти якої багато уваги приділяють саме японському характеру як феномену у боротьбі зі стихією. Керівник Центру досліджень Японії Інституту Далекого Сходу при Російській академії наук Валерій Кістанов в інтерв’ю КП визнає японців як націю надзвичайно стійку, мужню і з розвинутим почуттям взаємодопомоги, націю, яка має унікальні риси характеру, практично не притаманні росіянам. Науковця навіть дивує саможертовність цього народу, його розвинене почуття колективізму (до речі, заакцентовано на тому, що російський народ до таких масштабів колективної праці дорости за СРСР так і не зміг) та дотримування чітких прав та обов’язків: «Такий характер, така стійкість, така повага до інших виховані тисячоліттями. Японський характер можна пояснити також тим, що це гомогенна, однорідна нація», інакше світ би не дивувався з боротьби японців, а спостерігав масові грабежі та паніку.

Але не всі громадяни Росії співчувають японському лиху. Опозиційна «Нова газета», яка нещодавно розкривала справжні наміри Росії щодо Курил, написала: «…Частина нашого суспільства може радіти. Наприклад, мені в Токіо вже подзвонила зовсім незнайома людина, яка розщедрилася на міжнародну розмову, аби висловити захоплення «божою карою, що впала на японських реваншистів». Цікаво й те, що російські ЗМІ, пишучи про Фукусіму, постійно згадують про Чорнобиль, який, як не дивно, називають своїм.

У японській трагедії винні ми всі

11 березня 2011 року в історії стане ще одним чорним днем. Землетрус не лише зруйнував міста і життя людей, він розхитав нестійкі позиції матеріалізму. Японія, одна з найпотужніших країн світу, нині стоїть знову на початку. І річ не в тім, що цій маленькій державі з величезним культурним та інтелектуальним потенціалом доведеться розгрібати залишки цивілізації, аби знову вкласти гроші в руїну, біда у тому, що, незважаючи на увесь свій геній, людина не може протистояти природі.

Японська трагедія змінить світ. Уже заговорили про вдосконалення атомної енергетики і про будівництво сейсмостійких конструкцій, вчені знову з головою поринуть у пошуки нової панацеї від усіх бід, яка рано чи пізно всіх же ж і вб’є, рано чи пізно людство знову згадає про релігію як шлях спасіння. Крім того, відбудеться переорієнтація сили. На сході, принаймні кілька наступних років, правила диктуватиме Китай. США залишаться без партнера у великій грі в політику, а Росія, з одного боку, позбудеться набридливої тяганини за Курили, а з іншого, потрапить у ще більші обійми Китаю. Японія, судячи з усього, відновить свій потенціал так само швидко, як і після 1923 чи 1945 року, проте постає одне «але». Тодішні умови для всіх країн були більш-менш однаковими, нині ж Японії важко буде наздогнати своє друге місце в G8, навіть не зважаючи на те, що усі японські бізнесмени не почали витягувати гроші з країни (як це б одразу зробили наші олігархи), а навпаки переправляють кошти на допомогу рідній державі. Звісно, не залишиться байдужою й світова спільнота, та, окрім матеріальних втрат, зостануться й духовні, рани, які не зможуть загоїтися, доки дракон не засне навічно.

«Увесь світ, крім Японії, потопає». Фільм з такою назвою японці зняли у 2006 році, пророкуючи… у 2011 потоп на планеті, під час якого врятується лише Японія (однойменна стаття з’явилася в «Комсомольській правді»). Кілька днів тому світ побачив інший сценарій. Ми лише можемо здогадуватися, накликає людство на себе біду чи це лише збіг обставин, але однозначно — планета вирішила зробити «чистку» і почала вона з високоцивілізованої людини… У пам’яті одразу зринають слова українського художника Миколи Стороженка: «Коли в людини немає душі, вона оскверняє ауру Землі. І, зрештою, ми всі причетні до того, що сьогодні відбувається в Японії, і не лише. Бездуховність не має перспектив, вона — приречена». І хочеться вірити, що не лише японському народові вистачить сили піднятися, а й інші поглянуть на світ іншими очима.

Алла САДОВНИК

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *