Поет і система: незнищенні корені комунізму

2
0

2503141532_2071879231

Нам, людям, які щодня переглядають новини по телебаченню, шелестять сторінками газет та заглядаються на обкладинки глянцевих видань, складно зрозуміти, що можуть бути інші фактори й способи  впливу на свідомість і формування суспільної думки. Коли інформація чітка, пряма як лезо ножа, подекуди прикрашена різноманітними домислами, неприхованою агітацією і рекламою, залишається лише слухати і кривитись від беззахисності перед впливом. Але тоді реципієнт розумнішає й вимагає чіткої інформації для аналізу.

Якщо ж повернутись на сторіччя у минуле, можна помітити, що преважали інші способи впливу на маси. Одвічний метод «батога і пряника» на звільнених від царського гніту неосвічених селян діяв безвідмовно. Залякування й покарання всіх, хто хоч у думках наважиться до чогось контрреволюційного, більшовики чергували із пропагуванням романтичної ідеї світлого майбутнього. І  рупорами перевороту, які б ненав’язливо підтримували революційні утопічні ідеї радянська влада обрала саме поетів, що було безумовно чудовим ходом. Нещодавно звільнений від тяжкого гніту народ потребував не грубого тиску, а чогось зовсім протилежного. Не всі люди у той час були письменними, не всі змогли б прочитати агітки й плакати, а ось слухати вірші – залюбки.

Було ухвалено рішення: «зачесати» всіх митців у русло революційної поезії. Хтось, захоплений романтикою ідеї, натхненно слідував за червоними стягами, а незгодних просто списували в утиль й назавжди ставили на них хрест, найчастіше дерев’яний.

Ось одним із таких натхненних барабанів революції був Сергій Олександрович Єсенін, російський поет, хоча із цією роллю він зовсім не впорався. На відміну від псевдозавзятих поезій завербованих авторів, його щирі вірші швидко здобули прихильність аудиторії, яка росла з неймовірною швидкістю. Він зачаровував м’якістю лірики, оспівуванням одвічних християнських цінностей, що суперечило різким настроям та атеїстичній політиці того часу. Але народ слухав, народ просив ще. Єсенін отримав не аби яку владу над людськими душами, й більшовики очікували рано чи пізно  остаточно перетягнути його на свій бік, та впровадити у його лірику більше червоного кольору революції.

З легкої руки Троцького була організована творча мандрівка країною для поетів, з метою культурного просвітлення селян. Люди негативно сприйняли затягнуту червоною тканиною, засипану букетами гвоздик сцену разом із жорсткою спонукальною поезією. Врятувати ситуацію міг лише Єсенін, та він наполегливо відмовлявся виходити, поки не приберуть агітаційні декорації. Що стало першим кроком до неприязного ставлення влади до поета. Після виступів  із віршами повними любові до Русі, в яких пріоритетом виступали моральні цінності, а не «праця на благо Вітчизни», селами пронеслась хвиля повстань, яка була негайно придушена, поета повернули до Москви і організували за ним стеження.

Сергій Єсенін - російський поет

Сергій Єсенін – російський поет

Після цього, у Єсеніна, який більш за все любив і оспівував свій народ зникла прихильність і віра у правильність революції.  В 1923 році Олександр Сергійович у листі А. Кусикову написав: «Перестаю розуміти до якої революції я належав. Бачу лише одне, що ні до лютневої, ні до жовтневої…». Цього ж року «зверху» вирішили здійснити ще одну спробу приборкати поета. Троцький запропонував Єсеніну очолити журнал селянських письменників і дав гроші на його видання, на що отримав відмову автора. Поет розумів, що свобода його творчості у випадку прийняття пропозиції буде обмежена, писати доведеться те, що скажуть. Але аргументував відмову тим, що він слабкий у фінансових  питаннях  і  «не хоче заробити собі на спину бубнового туза», таким чином здобув ворога у обличчі Троцького.

У 1925 році більшовики остаточно зрозуміли, що «приручити» Єсеніна їм не вдалось. Не став він трубадуром революції.  «Божа дудка» – так говорив про себе поет. Радянська влада побачила в ньому ідеологічну і духовну загрозу. Лише всесвітня слава рятувала митця від стін ВЧК.  Підстав звинувачувати його у контрреволюційній діяльності просто не було.

27 грудня  1925 року  Сергій Олександрович Єсенін трагічно загинув. Протягом вісімдесяти років версія про самогубство вперто впроваджувалась у свідомість радянського народу. І лише у 1997 році в газеті «Известия» директор Особливого архіву А.С Прокопенко заявив: «Дослідники причин смерті Сергія Єсеніна давно прийшли  до висновку про пряму причетність ОГПУ І ЧК до загибелі поета. І документи про це є в архівах КГБ, але ось вже вісім десятків років не дають їх читати…».

Якщо відкрити російську статтю Вікіпедії про поета, ми там знайдемо вибірково й логічно викладено біографію, цитати із листів сучасників Єсеніна, які м’яко нас підводять до висновку про його адикцію до алкоголю, й часто неадекватний стан. У графі «загибель» чисто формально наведені дві версії: самогубство і вбивство.  І ось після стількох років розслідувань, очевидних доказів щодо вбивства версія, про самогубство все одно «является ныне общепринятой среди академических исследователей жизни Есенина».

Стаття справляє видимість послідовної, чіткої, скороченої біографії поета, й написана так, щоб питань більше не залишалось. Але якщо знайдеться допитлива людина, яка не захоче вірити цьому матеріалу, то вона буде зобов’язана прочитати акт складений в день смерті Єсеніна, і тоді зауважить очевидні речі, які є швидше доказами у  користь вбивства, ніж контроверсійними, непевними фактами.

АКТ

28 декабря 1925 года составлен настоящий акт мною уч. надзирателем 2-го от. Л. Г. М. Н. Горбовым в присутствии управляющего гостиницей Интернационал * тов. Назарова и понятых. Согласно телефонного сообщения управляющий гостиницей граж. Назарова В. Мих. о повесившемся гражданине в номере гостиницы. Прибыв на место мною был обнаружен висевший на трубе центрального отопления мужчина в следующем виде: шея затянута была не мертвой петлей, а только правой стороны шеи, лицо обращено к трубе, и кистью правой руки захватила за трубу, труп висел под самым потолком и ноги были около 1 1/2 метров, около места, где обнаружен повесившийся лежала опрокинутая тумба, и канделябр стоящий на ней лежал на полу. При снятии трупа с веревки и при осмотре его было обнаружено на правой руке повыше локтя с ладонной стороны порез на левой руке на кисти царапины, под левым глазом синяк, одет в серые брюки, ночную рубашку, черные носки и черные лакированные туфли. По предъявленным документам повесившимся оказался Есенин Сергей Александрович, писатель, приехавший из Москвы 24 декабря 1925 года”.

За понятых под этим “Актом” расписались Всеволод Рождественский, П. Медведев, М. Фроман и В. Эрлих (все – литераторы).

Варто зазначити, що АКТ  – це документ, що фіксує факт, який вже відбувся. Слідчий апріорі не мав права складати цей документ. Адже  це мав бути протокол з місця події, який фіксує процес, поки слідство не завершене. Це одна з неточностей. Також  дільничний фактично не оглянув місце події, не зафіксував наявність крові на підлозі чи столі, не з’ясував  звідки була взята мотузка для повішання, не долучив до справи речові докази. Він не вказав дуже важливу обставину: чи було ввімкнене світло, коли знайшли загиблого. Не згадав про стан замків в готельному номері готелю «Англетер», де знайшли загиблого. Як ці особи потрапили туди також не зазначено. Також немає в акті часу огляду, імен і телефонів понятих, які б могли б підтвердити істинність написаного.

Кримінальна справа не відкривалась, ніяких розслідувань причин смерті не проводилось.  Складається враження, що акт був складений поспіхом, або навмисне халатно. І це лише одна із темних плям.

Великий вклад у розробку версії про вбивство вніс слідчий Московського карного розшуку, полковник у відставці – Едуард Хлисталов. Хід його розслідування чітко викладений у статті «Таємниця загибелі Єсеніна. Записки слідчого з «Англетер»  і містить вичерпні факти на користь даної позиції.

То чому ж після стількох років досліджень, очевидних фактів та падіння комуністичного ладу з поета не знімуть клеймо самогубця, хіба це не в інтересах самих росіян – виправдати народного співця, очорненого генія? А все просто, тоді б всім, в тому числі і «вершкам» держави довелось визнати надзвичайну жорстокість минулих правителів. Вважається, що все змінилось у 1991 році, коли СРСР розпалась, але якщо заглибитись, то до влади прийшли ті самі люди, тобто там і залишились…І визнавати, а тим більше докопуватись до істини у справі Єсеніна їм не вигідно. Навіщо компрометувати себе?

Справа Сергія Єсеніна лише маленька цеглинка у стіні тюрми, в якій перебуває істина. Поет був занадто щирим, занадто відкритим для наскрізь просякнутої лицемірними гаслами ідеї.  Один злочин, один неправдиво звинувачений розкриває те, наскільки глибоко пустила корені  тоталітарна радянська політика на теренах Росії. Багато років по тому ніхто не збирається визнавати власних злочинів, навіть по відношенню до «своїх». Що  вже казати про нас, українців? Росія ніколи не визнає Голодомору, мовних (і не тільки репресій). Коли настане час і хтось нарешті розрубає ці прогнилі корені і назавжди відіб’є у «великої держави» бажання розростатись та процвітати за рахунок інших? Риторичне запитання.

Вікторія Черноусова

Вікторія Черноусова – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається