Фотографи факультету журналістики: думки крізь об’єктив

9
0

tmb_136959_9537Фотографія – це чудове хобі, а якщо вміло знайти йому застосування, то ще й непоганий заробіток. На факультеті журналістики ЛНУ імені Івана Франка чимало студентів та викладачів, які добре ладнають із фототехнікою. Та є й такі, для кого фотографування – більше, ніж просто захоплення, ті, хто не уявляє без світлин свого життя. Отож, перед вами історії п’ятьох людей – у словах, і, що не менш важливо, у їхніх фото…


Олена Умрихіна: «Для мене
фотографія це мистецтво»

DSC_7387

Фотографією я займаюся з 12 років, тобто вже 9. А все почалося з художньої школи: справа в тому, що я дуже люблю малювати. Та в один момент раптом почала цікавитися фотографією і дуже вчасно знайшла фотокамеру батьків. Це був Sony Cyber-shot. Пам’ятаю, як тільки почала цю справу, одразу намагалась робити такі світлини, щоб донести своїм глядачам щось особливе, а не просто показати красиву картинку. Змалку любила вигадувати різноманітні образи та ідеї для зйомок. Спершу моделями були мої подруги, а потім вже почали цікавитися й інші люди, знайомі знайомих, а згодом вже й не знайомі. Насправді, звертатися за фотосесіями стали дуже скоро після початку мого фотозахоплення. Спершу я брала по 50 гривень за фотосесію, часто робила світлини безкоштовно, бартерно. Та у 14 років за корпоратив мені заплатили мої перші 100 доларів. Так фактично й почалась моя кар’єра фотографа.

Я дуже люблю людей! Так, емоції і люди – це моє все. Обожнюю і літніх людей фотографувати, і діток. Особливо, коли це все обрамлено в гарну композицію, коли є цікаві костюми, оригінальна локація. Більше за все мені до душі проектні фотографії, різноманітні образи і сюжети. Одного разу влаштувала фотосесію, де моделі були у ролі Сальводора Далі та Гали. Пам’ятаю, під час зйомки «Гала» одягена у купальник, а це був лише початок весни. Ми на її тілі розкладали равликів, тоді люди дуже дивно дивилися на нас і дітям очі прикривали: «Срам!». То було весело.

1)
« 1 of 10 »

Раніше я думала, що клієнти, які звертаються за професійними фото, зазвичай хочуть бачити себе природніми, а не в якихось образах. Але тепер цілком переконалась, що це неправда. В кожній людині є щось цікаве та індивідуальне, і я можу це підкреслити та розгледіти правильно за допомогою свого фотоапарата й оригінальної ідеї для зйомки.

Для мене фотографія – це мистецтво. Це щось глибше, ніж просто портрети. Я бачу натхнення у всьому, мені його приносить кожен день. Я не чекаю його, воно само приходить, коли я сідаю за робочий стіл і починаю продумувати нові образи для зйомки.


Руслан Бокало: «Я фотографую для душі»

23782297_1444065989039499_1618376462_n

Я почав фотографувати ще коли навчався у школі, у 10 класі. Мама привезла з Іспанії мильничку фірми Pentax, із роздільною здатністю 12 мегапікселів, але мене цей подарунок дуже тішив. Я бігав по району і знимкував своїх друганів. Потім це все фотошопив і скидав їм, а вони собі ставили на аватарки мої роботи. В принципі з того часу мало що змінилося 🙂 Просто тепер маю дзеркалку і підняв скілл у фотошопі, та й кількість дівчат на моїх роботах збільшилась відсотків так на 300%. 🙂

Коли вступив на факультет, то та мильничка зламалась, хоча декілька фото і відео я ще встиг зняти у 350 аудиторії. Потім мені сестра позичила дзеркалку Canon 550D для одного відео, і мені дуже сподобалось працювати з цією фотокамерою. Відтоді почав позичати фотоапарат друга та вчитися з ним працювати, а потім мені подарували власну дзеркалку Canon 700D. Це було десь два роки тому, та я ще досі з нею.

Фотографую я зазвичай для себе, для душі, так би мовити.Час від часу маю комерційні замовлення на різноманітну репортажку, чи портретну зйомку, інколи весільну, а інколи для журналів. Останнім часом замовлень більшає, але в більшості випадків я свої комерційні фото не виставляю нікуди, а ті, що в мене у соцмережах, я роблю просто так, тому що мені подобається цим займатися.

33678943123 8aa8a4c495 o
« 1 of 10 »

Я ніколи не відвідував ніяких курсів, деяким основам навчився в університеті на курсі зображальної журналістики, а все інше освоїв за допомогою Інтернету та практики. У всесвітній павутині є дуже багато статей, книг та відеоуроків, присвячених темі фото- та відеозйомки – ті, хто дійсно хоче чомусь навчитися, зможуть це легко зробити. Взагалі, я думаю, фотографом може стати кожен, насправді, будь-хто може стати будь-ким. Справа у наполегливості і праці над собою. Всі люди талановиті. Звичайно, у когось буде виходити краще, у когось гірше, але для середнього результату не потрібно бути генієм!


Зоя Мельнийчук: «
Фотографія справа всього мого життя»

23518813_288853711608214_2879374016019507758_n

Колись мій тато купив для себе фотоапарат, але він довго лежав на полиці без діла та припадав пилом. От я й вирішила пофотографувати квіти на вулиці. І, знаєте, з тих пір, ми з фотоапаратом не розлучаємося! 🙂

Я люблю фотографувати людей. Мені надзвичайно подобається знаходити підхід до кожного, на кого направлений об’єктив, підбирати образ, який підійде саме цій людині.

Коли ти працюєш з людьми, то на фотосесіях часто трапляються цікаві або й кумедні випадки. Мені добре запамяталось, як я знімала весілля в McDonalds. Тоді вийшли веселі і дуже нестандартні фото.

А моя кар’єра фотографа розпочалась давно. Якось раз я перевіряла камеру і зробила пару випадкових знімків, в результаті вийшла фотографія, яка принесла мені перші 2 долари: окрім зйомок я продаю свої роботи на фотостоках.

Фотобанк або фотосток – це велике сховище зображень, які будь-яка людина може купити і використовувати в різних своїх цілях. Для того, щоб почати працювати з фотобанками, вам необхідно зареєструватися на конкретному стоці, ознайомитися з його правилами, пройти іспит і, власне, почати продавати свої роботи.

17038494 181070502386536 6058157595021414576 o
« 1 of 10 »

Основні вимоги до світлин: jpg-файл максимальної якості (мінімальний допустимий розмір фото залежить від конкретного стоку, зазвичай від 3-4 MPx), мінімум шумів, хроматичних аберацій і інших артефактів. Фокус – саме там, де він повинен бути (на думку інспекторів 🙂 ), на фото має бути хороше світло (спалах «в лоб», недосвіт і переосвітлення – не підходить), ну і «сточна» спрямованість (ця фотографія повинна бути комусь потрібна, адже не кожна художня світлина має комерційну цінність). Тому я вважаю, що головне в роботі фотографа – зробити гарний кадр, відобразити дивовижну гру світла і кольору.

Для мене фотографія – це можливість показати світ по-іншому, передати красу природи, людей, відобразити стосунки між ними. Загалом, це статичне зображення, яке несе в собі не менше інформації, ніж динамічне. Фотографія – справа всього мого життя.


Єва Висоцька: «Я шукаю нестандартні поєднання»

21743007_1450090658371720_3747642859778576082_n

Кредом моєї фотодіяльності, яке я зазначила у власному блозі, є фраза: «See, what i see», тобто «Дивись, що я бачу». Фотографія для мене – не просто плоске зображення, а те, через що людина показує свою душу. Так ми можемо продемонструвати, як ми розуміємо цей світ, через яку призму намагаємось показати щось іншим людям.

Мені важко виокремити якесь конкретне вподобання у роботі: не можу одразу сказати, що люблю знимкувати більше – пейзажі чи архітектуру… Знаю точно, що дуже люблю фотографувати людей, але коли вони того не помічають. Так, це не завжди етично і правильно, але, я вважаю, що так виходять куди більш щирі зображення, ніж коли людина тобі позує. Також люблю шукати нестандартні поєднання людини і природи чи пейзажів та архітекрури. Незвичні кольори та форми – ніколи не проходжу повз таких речей, не сфотографувавши.

У мене було кілька виставок. Перша з них – у Кривому Розі у «Львівській кав’ярні». Мене попросили розвісити там свої роботи. Виокремити якусь одну тематику було складно, тому я вирішила зробити цілий фотопроект «Стильні люди Львова». Я просто ходила вулицями міста та придивлялась до людей довкола. Якщо мені впадав в очі хтось, хто подобався за стилем одягу, викликав якісь емоції, я просила цього перехожого, аби мені попозував. Зазвичай, не відмовлявся ніхто. Ось так, зробивши 15 цікавих фото, я розвісила їх у тій кав’ярні.

16463620 1248373018543486 233744862438290584 o
« 1 of 10 »

Але серйозна фотовиставка в мене відбулася у Львові у закладі «Green». Вона була цілком присвячена моїм фото з Індії. Я завжди думала, що для того, аби зробити власну виставку, треба бути крутим фотографом, а потім подумала, а чому я повинна робити так, як усі, а не так, як хочу того я?


Тетяна Гембара: «Колекціоную історії кохання»

OROkGveRf7E

У світі фотографії я вже років 10 точно! Спершу знімала на мильнички, 2МП-камери, напівпрофесійний фотоапарат, а далі воно все переросло в професію, дві камери, 7 об’єктивів, професійний спалах і власну фотостудію для експериментів. Чи моє це? Та кожна людина, займаючись якоюсь справою, і через 10, і через 20 років, перепитає себе, чи то її, і засумнівається. Поки люди будуть задоволені тим, що я для них роблю, – доти це буде моїм. Взагалі, для мене найвища похвала – коли мене радять своїм друзям, тоді я розумію, що «фото чудові» – це не пустий комплімент.

Найбільше я люблю фотографувати не людей, і не архітектуру, а емоції. Вони можуть бути навіть у білочки в парку. А щодо жанру, в якому знімаю найчастіше, – це портрет і весільна зйомка. Останню люблю найбільше: тут я організатор аж цілого дня, особливого і неповторного для пари і дуже відповідального для мене.

Кожне весілля – окремий проект: кілька зустрічей з нареченими, обговорення деталей зйомки і їхнього бачення по ту сторону фотоапарата; зазвичай, ще проводимо зйомку lovestory, аби більше подружитись до головного дня, далі зйомка розпису, яку, зазвичай, проводять за місяць, а то і більше до весілля, і, нарешті, головний день, де мені і моїй фантазії довіряють все. Тут я реалізовуюсь сповна, тому й люблю цей жанр найбільше. Але на цьому все не закінчується – далі післявесільна зйомка, де ми з нареченими спокійно, без зайвого шуму (що не характерно для весільного дня) виїжджаємо фотогафуватися на природу чи в інше місто, а то й в іншу країну. А потім я створюю для молодят фотокнигу, де є все-все від нашої першої фотозустрічі.

FRoAGF3c2fI
« 1 of 10 »

На цьому наш «проект» не закінчується, бо через рік-другий я вже фотографую народження нової людинки в сім’ї, члени якої мені вже як друзі. Зараз маю вже з десяток таких історій, а ще скільки попереду!..

Фотографія для мене – стиль життя, задоволення, самореалізація, вдосконалення, знайомства, яких я не мала б, якби не була у цій сфері, кар’єрний ріст, бо рости завжди є куди, джерело натхнення, бо без натхнення після попередньої зйомки не буде наступної.

Ярина Пришляк

Ярина Пришляк – головний редактор «Креденсу», студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається