Щастя – це рішення або Ода рутині

3
0
Кадр із фільму "Патерсон"

Кадр із фільму “Патерсон”

Що ми хочемо відчути, коли йдемо в кіно? Бажаємо відпочити, розважитися, іноді – пороздумувати, здивуватися надсучасним спецефектам. Тому, хто любить екшн у фільмах, раджу дивитися «Патерсона» стоячи, щоб не заснути. Хоча тут знайдеш щось важливіше і цінніше, аніж 3D ефект.

Від понеділка до неділі

Дія кінострічки відбувається у провінційному містечку Патерсон, у штаті Нью-Джерсі. Головний герой – теж Патерсон (до кінця фільму ми так і не знаємо, ім’я це чи прізвище). Він працює водієм автобуса. Сюжет складається з опису кожного дня чоловіка – від понеділка до неділі. Власне, ці дні один від одного не надто відрізняються. Щоранку він прокидається о 6:15, цілує свою дружину Лауру і пішки йде на роботу. Перед початком маршруту записує вірші у свій паперовий блокнот. Під час їзди Патерсон дослухається до розмов пасажирів. Після роботи вигулює свого бульдога та заходить у бар випити пива. А в генделику ніколи нічого не змінюється: ті ж відвідувачі, а власник щоразу грає у шахи із самим собою.

Головний герой у виконанні Адама Драйвера. Кадр із фільму.

Головний герой у виконанні Адама Драйвера. Кадр із фільму.

Вірші про сірники

Патерсон – цілком нетиповий водій: їде тихо і спокійно, зупиняється на кожній зупинці, пропускає усіх пішоходів на переходах. А ще у нього немає смартфона. І ноутбука. І навіть планшета. Його поезія – нетипова. Патерсон пише про сірники, молекули та їжу. І читає їх лише своїй дружині. Вона вважає ці вірші геніальними. У житті головного героя не відбувається нічого особливого. Кожен день схожий на попередній. Хоча іноді й трапляються цікаві зустрічі. Нема нічого такого, про що можна було б похвалитися у Facebook чи Instagram. А попри те – Патерсон щасливий. Він умиротворений та природний, він не намагається нікому нічого довести, ні з ким не змагається. Навіть постійні скарги його колеги на життя не вибивають Патерсона з колії. Він знайшов гармонію зі світом всередині себе.

Чорно-білі ромбики як пристрасть

Лаура – цілковита протилежність своєму чоловікові. Попри те, що вона не працює і увесь час проводить вдома, у неї всередині нуртує енергія і творчість. Дівчина просто не може нічим не займатися. Найперша її пристрасть – це чорно-білі ромбики. Вона вдягається лише в одяг з таким орнаментом. Малює такими фігурами стіни. Переробляє штори і фіранки. Так прикрашає навіть кекси. До речі, випічка – ще одна її пристрасть. Вона цілий тиждень чекає ярмарку, щоб продемонструвати свої кулінарні таланти. Лаура переконана, що кекси спричинять фурор. Інтуїція її не підводить. І це ще одна характерна риса гармонійного життя зі світом.

До речі, режисерові фільму, Джимові Джармушу, закидали те, що він зобразив Лауру як домогосподарку, яку використовує її чоловік. Той відповів: «Лаура сама приймає рішення. Вона живе так, як хоче. Робить кекси, які приносять непоганий прибуток. Її ніхто не пригнічує. Лаура абсолютно незалежна. Та й я сам фемініст».

1482482794_image00003

Голшіфте Фарагані у ролі Лори. Кард із фільму.

Шлях до щастя

Лаура і Патерсон – це два способи стати щасливими, дві половинки одного цілого щастя. Шлях Лаури – це робота над тим, що приносить задоволення і насолоду. Це абсолютне розчинення в улюбленій справі. Це певною мірою фанатизм і відданість. І тоді – знаходження щастя і гармонії. Шлях Патерсона – це щастя через споглядання за світом, пошук позитиву і казки у кожному буденному моменті життя. Патерсон пасивно пливе течією щоденності, але він щасливий, бо бачить сенс у кожній секунді буття, у кожній краплинці життєвого моря.

Післясмак без попкорну

Цінність фільму – у його післясмаку. І я не про попкорн. Коли вийшла з кінозалу, в моїй голові крутилося лише одне запитання: «То у чому ж сенс життя?» Не пам’ятаю іншої картини, яка б спонукала мене до таких роздумів. Фільм завершується на вечорі неділі. Глядачі прожили з героями цілий тиждень. І все закінчилося дуже органічно. Підсвідомо я розумію, що немає потреби показувати наступний тиждень їхнього життя. Він буде схожим на попередній. То для чого тоді усе це? У чому сенс усього нашого життя, якщо дні зливаються у тижні, а тижні повторюються одним за одним? Запитання залишається відкритим. 

Ірина Ладика

Ірина Ладика – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається