Парасковія Дворянин: «Працьовитість — запорука успіху»

0
0
Параска Дворянин є однією з найвпливовіших жінок-журналісток мас-медійного простору міста Лева. Вона не тільки шеф-редактор телерадіокомпанії «Люкс» та ведуча новин, але й викладач факультету журналістики в ЛНУ імені Івана Франка. Її плідна праця, наполегливість і впертість у роботі знову і знову доводять, що професіональним журналістом можна стати тільки тоді, коли у тебе залізна воля, незламний характер і благородна мета — доносити людям чесну інформацію про події, які відбуваються довкола них.

— Якими були Ваші перші кроки після закінчення факультету журналістики у професії. Як Ви як молодий журналіст прокладали свій творчий та професійний шлях?

— Не можна сказати, що перші кроки у своїй професії я робила після закінчення факультету журналістики. Це відбулося, коли ще навчалась у школі. Вже в п’ятому класі зрозуміла, що хочу стати журналісткою. А, вступаючи до університету, написала шістдесят матеріалів до львівських газет.

Не знаю, що можна називати першими кроками — чи те, що писала до вступу на факультет, чи те, що писала під час навчання. Коли я навчалася — обов’язковими були свої надруковані публікації у газетах протягом навчального року. Викладачі з журналістської майстерності за наші матеріали виставляли оцінки. І, якщо ти не надрукувався протягом року, то не можеш бути студентом факультету журналістики, тому я публікувала багато статей, і зазвичай в газетах. Дотичності до радіо і телебачення, навчаючись на факультеті, я не мала. Друкувалася в львівських газетах «Молода Галичина» та «За вільну Україну» і в київській «Молодь України».

— А в яких саме виданнях Ви почали працювати після закінчення факультету?

— Спочатку я пробувала свої сили в «Молоді України», на обласному радіо недовго, далі в газеті «За вільну Україну», і невдовзі на радіо «Люкс».

— Ви працювали на радіо, а потім вже на телебаченні. Кажуть, специфіка роботи на телебаченні непроста. З якими труднощами Ви зіткнулись, коли почали працювати у цій сфері?

— Я починала з радіо, а потім компанія вирішила об’єднати два відділи — радіовідділ і телевізійний, створивши єдиний інформаційний відділ, де журналісти мали одночасно подавати інформацію і у радіо, і у телевипуски. Я очолила цей відділ.

Ми запроваджували нову систему — конвергентну. Я, як керівник відділу, її розробляла. Наш журналіст міг бути одночасно і радійником, і телевізійником. Це зробити було нескладно, адже у закордонних медіа такі схеми і такі ньюс-руми функціонують давно. Україна теж рухається цим шляхом. Не буде у чистому вигляді радійника, телевізійника чи навіть газетяра, або журналіста, який працює в Інтернет-виданні. Тобто, журналіст, який роздобув інформацію, повинен розповсюдити її відразу на чотири медіа. Ми йдемо саме таким шляхом. І на сьогодні інтернет-агенція «Zaxid.net», телерадіокомпанія «Люкс» і «24 канал» є зразком такої роботи.

— Крім того, що Ви працюєте шеф-редактором новин на ТРК «Люкс», Ви ще й викладаєте на факультеті журналістики. На Вашу думку, чи дає наш факультет потрібний багаж практичних знань і навиків, чи все, що отримують студенти, — це лише теорія?

— Впевнена — усе залежить від студента. Якщо він має бажання чогось навчитися, то факультет його навчить.

Я також закінчувала наш факультет, і від того часу він не змінився. У мене викладали, здебільшого, ті самі викладачі, що і у вас тепер. Я дуже хотіла бути журналісткою. Тому, навчаючись в університеті, не пропустила жодної пари, і водночас публікувалася в газетах протягом навчального року. Завжди підходила до викладачів і питала їхньої думки про події, які відбувалися, виконувала усі завдання, які давали викладачі опрацювати чи виконати. Не пригадую такого моменту, коли могла наважитись не виконати завдання викладача. Натомість, можу назвати кількісно, поіменно студентів нашого факультету, які часом роблять інакше.

Даруйте, але половина студентів факультету журналістики не розуміють, для чого вони сюди прийшли. Вони певні, що їх мусять навчити. Варто було б і самому для цього докласти трохи зусиль.

За кордоном, якщо ти не відвідав пару, то повинен її відпрацювати, написавши наукову статтю. Якщо ти пропустив три пари — тебе можуть відрахувати. У нас студент може успішно не відвідувати пари, виправдовуючись тим, що він працює. Думаю, що не всі студенти нашого факультету готові до праці. Коли приходять найматися на роботу, на моє запитання «Що Ви вмієте?», відповідають: «Поки що нічого, але думаю, що мене навчать». Отже, мушу запевнити — вчать, все-таки, в університетах, і хто хоче навчитися — той навчиться.

— А от, наприклад, студенти, які проходять у Вас практику або стажуються, — за якими критеріями Ви їх оцінюєте? Якими професійними вміннями вони мають володіти, щоб залишитися працювати на ТРК «Люкс»?

— Повинна сказати, що на стажування, а потім, можливо, і на роботу, зазвичай, беру тих студентів, які навчаються у мене на курсі. Адже з цими людьми працюю цілий рік, розповідаю їм, як функціонує радіо, як працює телебачення. З ними мені у редакції вже легше порозумітися, ми спілкуємося однією мовою. За рік вони вже почули достатньо теоретичного матеріалу.

А щодо критеріїв — вони такі ж, що й в університеті: має бути велике бажання працювати в журналістиці, а також величезне бажання займатися самоосвітою.

Студенти зараз майже нічого не читають, вони не розуміють, як влаштована політична система України. Вони, наприклад, не мають елементарних знань з мистецтвознавства, але пишуть про події у сфері культури. Як можна писати про те, чого не знаєш? Як можна писати про політику чи економіку, якщо не знаєш, як функціонує Кабінет Міністрів. Амбіції завжди мусять мати підґрунтя — базу знань та ресурс. Це не провина викладача, це радше проблема студента, який не бажає займатися самоосвітою.

— Існує такий стереотип, що високі посади займають, здебільшого, чоловіки. А чи Вам, як представниці слабкої статі, не важко керувати великим колективом та узгоджувати певні робочі моменти зі своїми колегами?

— По-перше, не вважаю, що займаю аж таку високу посаду, і не сприймаю це як посаду, а швидше як важку роботу.

По-друге, ніколи не думала про посаду. Просто багато і залюбки працювала. І керівництво, напевно, вже не знало, що зі мною робити, як мене заохотити. Адже справа не в посаді, важливо бути в команді, яку підбереш, ставити досяжні цілі людям, котрих ведеш за собою і йдеш разом з ними. І яка різниця тоді — жінка чи чоловік керує. Важливо це робити по-людськи.

— Робота тележурналіста займає багато часу?

— Коли щось робите з любов’ю, то не зважаєте на час. Якщо треба працювати вночі, то буду працювати вночі, а вже потім свої побутові справи залагоджу. Але я це роблю тому, що я це люблю.

— Як Ви вважаєте, чи може висвітлення новин — політичних, економічних — бути стовідсотково об’єктивним?

— Насамперед усе залежить від того, що ви вкладаєте в поняття об’єктивність. Якщо це філософсько-людський зміст, то об’єктивності в чистому вигляді не існує, так само, як ідеалу. Людина суб’єктивно мислить. Журналіст газети вибере такий коментар, радійник чи телевізійник — інший, хоча обидва були на одній прес-конференції. Бо люди суб’єктивно підходять до важливості подій. Проте журналістика мусить бути якісною, дотримуватись своїх непохитних правил. Зараз у медіа ми спостерігаємо бої без правил.

— А які саме правила журналістики Ви маєте на увазі?

— А ці правила відомі — давати усі точки зору, іншому дозволяти висловитись, не шкодити словом, а тим паче не займатись кілерством. Не можна висмикувати слів із контексту, не можна маніпулювати відео і монтажами. Журналіст мусить бути відповідальним за кожну букву, не те що слово.

— Яке Ваше ставлення до замовних матеріалів?

— Якщо це матеріал, який опрацьовує рекламний відділ компанії, і я отримую замовний лист, в якому чітко прописано, що приватна компанія хоче показати відкриття своєї крамниці, чи політик хотів би запрезентувати, що він зробив, то такі матеріали ми ставимо з відбивкою «на правах реклами» і показуємо поза версткою новин. Як приватна компанія, ми також заробляємо гроші. Проте приватно домовитись у нашій редакції з журналістами про такі матеріали нереально. Усі комерційні матеріали можна замовити тільки через рекламну агенцію.

Наша компанія також має певні правила. Матеріали, де хтось когось хоче звинуватити або очорнити, у нас не можуть з’явитися в ефірі. На чорному піарі ми не заробляємо. Кажуть, «Люкс» показує забагато позитиву. Краще бачити добрий приклад для себе і для когось, аніж на кожному кроці кричати, що той — дурень, і той — дурень.

— Нещодавно на львівському телепросторі з’явився новий телеканал «ZIK». Чи вважаєте Ви його своїм потенційним конкурентом, який може переманити вашу глядацьку аудиторію?

— Не вважаю «ZIK» своїм конкурентом, так само, як не вважає його своїм конкурентом і мій колектив.

Як можна вважати конкурентом телеканал, який є регіональним. Адже «24 канал», на якому виходять «Головні новини Львова», — загальнонаціональний канал. Хіба можна вважати конкурентами ту компанію, де працюють мої колишні працівники, люди, які вчилися на «Люксі». Вони прийшли в нашу компанію газетярами, працівниками інформаційних агентств — навчитися телевізійної журналістики. Навпаки, тішуся, що на «ZIK’у», може, не відразу, але таки зможуть запровадити правила і принципи, які завжди сповідували на «Люксі». То як «ZIK» може бути нашим конкурентом? Просто у телевізійному просторі Львова поширюються наші традиції.

— Чи можете Ви назвати кілька рис, які би характеризували образ ідеального журналіста?

— Не люблю ідеалів, зрештою — їх і не може бути, більше люблю життя і реальність. Я сформулюю цей образ із працівників моєї команди. На їхньому прикладі покажу вам сукупний образ телевізійника.

Журналіст мусить бути надзвичайно працьовитим. Працьовитість — це запорука успіху у будь-якій сфері. Той, хто подався у медіа, мав би бути шаленцем — не думати про гроші насамперед, забути про час, робити те, що подобається. І бути професіоналами — успішними будуть ті, хто прагне, і не боїться вчитися. Ще назву одну характеристику, яка дуже помічна, щоб зупиняти себе в неправильних кроках, — журналіст не може собі дозволяти агресії. Той, хто працює у ЗМІ, мав би подбати про те, як дати висловитися іншому. Тому ми запрошуємо до студії наших опонентів, якщо вони мають що сказати. Наша студія відкрита для всіх, а наші медіа є майданчиком для дискусій.

Розмовляла Лідія БАТІГ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається