0
0
Сцена з вистави
Сцена з вистави. Фото із сайту театру ім. Марії Заньковецької

Вечір п’ятниці. Довкола театру імені Марії Заньковецької збираються люди. Потроху вилаштовується черга до головного входу, проте ми до неї не приєднаємось. Сьогодні наш шлях веде до камерної сцени театру. Незабаром тут розпочнеться вистава із солодкою назвою «Смак до черешень» Агнєшки Осецької.

Заходимо до малого залу. Тут усе в темних тонах, приглушене світло, мінімум декорацій. Від сцени глядачів відділяють лише три сходинки. З одного краю розташувались музиканти і вже починають налаштовувати свої інструменти.

Поволі гасне світло, ансамбль грає перші акорди, десь із темряви чутно спів акторів. Через залу вони рухаються до сцени. На ній лише кілька стільців та вікно потягу – маленький світ, у якому пройшло усе життя героїв – Марека і Зосі.

У ролях – Роман Біль та Ольга Бакус
У ролях – Роман Біль та Ольга Бакус. Фото із сайту театру ім. Марії Заньковецької

Щойно Роман Біль та Ольга Бакус, виконавці головних ролей, обмінюються поглядами і розпочинають свою першу розмову, як лінія між залом і сценою зникає. Тепер кожен глядач стає учасником подій.

У цьому поїзді на шляху із Варшави зустрічаються двоє, що ведуть себе, як незнайомці, проте чи то серце, чи інтуїція підказує: вони знайомі давно і добре. І у цій нетривалій подорожі Марек і Зося згадують одне одному все: і першу зустріч, і останню зраду.

Щирий сміх чути в залі, коли Марек описує історію їхнього знайомства в ту пору, коли починають цвісти черешні. Музика, танці, спів – усе минає разом із безтурботною молодістю. Мабуть, найсильніша фраза усієї п’єси викликає море аплодисментів: «Коли мужчини занадто чогось прагнуть, жінки мусять народжувати багато дітей, бо буде війна». Сміх змішується із болем – усе, як і в житті. Кожен розповідає про свої образи, до горла підступають сльози. Перецвітають сади, і в життя приходить осінь.

Фото із сайту театру ім. Марії Заньковецької
Фото із сайту театру ім. Марії Заньковецької

Стихає музика, завершується історія, і слова останньої пісні доспівані: «Co było, to było,/minęło jak miłość,/prześniło, przelśniło –/wyśniło się do dna».

Знову з’являється світло, шум оплесків, але за усім цим залишається порожнеча. Приходить усвідомлення того, що щастя не буває вічним, будь-яке літо рано чи пізно змінить осінь, а найсолодші черешні з часом викличуть оскому.

Напевно, на усе в житті відведений свій час, і на «Смак до черешень» в тому числі. Є той вік, коли цю виставу бачити ще зарано, але нема такого, коли уже запізно. Багато речей після неї можна переосмислити, в цьому, мабуть, цінність такого мистецтва. Очевидно, що шкодувати про витрачений на «Смак до черешень» час ви точно не будете. Історія Марека і Зосі варта уваги, хоча б тому, що це історія майже кожного з нас.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *