Сповідь офіціанта-інтроверта

3
0

Головне

Мій стаж роботи офіціантом – майже 9 місяців. Чесно кажучи, я собою пишаюсь. Це одне з небагатьох занять, на яке я витрачаю доволі багато сил та часу. Останній раз, пригадую, подібне було в початковій школі: на курсах акторської майстерності та в секції синхронного плавання. Щоправда, гроші тоді не платили.

Брехати не буду, для мене робота офіціантом – це дійсно робота, і частка хобі в ній становить лише 10-20%. Покажіть мені людину, яка погодиться на волонтерських засадах обслуговувати з усмішкою більше сотні людей за день. Хоча я бачила одну таку: нею була я у вересні минулого року, коли з радістю підходила до кожного нового столика, могла 5-7 хвилин детально розповідати про кожну зі страв, ділитися рецептурою, кримінальним минулим рідного міста і навіть власними планами на майбутнє. Усіх відвідувачів позаочі називала гостями (а це престиж!), завжди йшла назустріч, якщо вони бажали якось змінити технологію приготування чи замість одного інгредієнта використати інший. Я викладалася на повну і бачила результат, відчувала віддачу у вигляді безкінечних «дякую», «нам дуже сподобалося», «ми обов’язково повернемося». І вони таки поверталися…

Кожен заклад – це такий собі рівносторонній трикутник офіціант–бар–кухня. І лише в тому випадку, якщо лінія, проведена від однієї вершини до іншої, є суцільною, а не пунктирною, система обслуговування в закладі дійсно налагоджена. Прошу вибачення за мою французьку, кхм, тобто за мої математичні пояснення – за плечима економічний ліцей і мамине #у_тебе_ж_аналітичний_склад_розуму. Тому тут без коментарів. Але зараз мій аналітичний склад розуму, мабуть, напідпитку, адже схему внутрішньої роботи закладу виклав, а пояснювати «навіщо» (!) доручив гуманітарному. Так от, вела я до того, що досить часто домальовувати суцільну лінію поверх пунктирної доводиться саме офіціантам. Кухня чи бар можуть помилитися, занадто довго видавати замовлення чи взагалі забути про нього, а виправдовуватися, червоніти, безглуздо усміхатися буде саме той, хто це замовлення прийняв, бо він уже апріорі асоціюється із закладом. Саме він, а не заклопотаний кухар Ваня чи сонний бармен Стьопа.

Офіціанти - популярні персонажі відомих фільмів. Про їхні драми знята не одна комедія. Кадр із фільму Алекса ван Вармердама "Офіціант".

Офіціанти – популярні персонажі відомих фільмів. Про їхні драми знята не одна комедія. Кадр із фільму Алекса ван Вармердама «Офіціант»

Можливо, більше півроку тому я мала схильність до мазохізму, занадто мало любила себе чи занадто сильно любила свою роботу, але всі ті «витанцьовування» перед гостями були для мене як котику сметанка. Я щиро вірила (і вірю зараз), що з початком моєї роботи офіціантом інтровертивна частина мого характеру притупилася. Я перестала боятися людей, яких бачила вперше, набула впевненості в собі та ще більшої самостійності, юнацької незалежності. Але, незважаючи на все перелічене, я вірю (поки що не зовсім щиро), що, занурившись із головою в роботу офіціанта, інтровертивна частина мого характеру знову вийшла на передній план. Відчуваю себе Коцюбинським: мене втомили люди, мені потрібне intermezzo… У кононівських полях, славських горах чи на узбережжі одеського моря – я хочу відпочинку.

Той, хто не працював у сфері обслуговування, ніколи не зрозуміє, наскільки можуть дратувати ті дрібнички, коли стикаєшся з ними кілька разів на день: сміття замість недопалків у попільничці (у-у-у, рагулі), звичка сідати за неприбраний стіл (у-у-у, нетерплячі), бурмотіння собі під ніс або довгі вагання (у-у-у, тормози) та багато чого іншого. Мене дратує, коли я тільки хочу піти пообідати, як прийшли нові клієнти (бачите, уже не гості!), а попередні тільки-но щось доїли і просять рахунок. Так, ви не винні. Так, це моя робота. Так, ви думаєте, що ми вас любимо. Не всіх. Так само, як і не всі ви любите нас. Так само, як і в будь-якій іншій роботі присутній момент емоційного вигорання, коли ти віддаєш іншим усе, а сам залишаєшся з low emotional battery.

Щоб не закінчувати надто песимістично, спробую підсумувати реалістично:

а) від моєї сповіді нічого не зміниться: ні у львівському ареалі, ні у всьому світі;

б) дратівливі клієнти були, є і будуть;

в) дратівливі офіціанти були, є і будуть;

г) пам’ятаєте притчу про метелика? усе в твоїх руках (!);

є) важливо завжди ставити себе на місце іншого;

ж) ви не помітили, що я пропустила літери;

з) усміхайтеся!

P.S. Не думайте, що це всі офіціанти такі. Це я така. Але за весь час роботи постраждав лише один чоловік, якому я випадково вилила каву на бежеві (!) штани. Чувак, хоч ти це й не читаєш, вибач, га?

Ольга Лисенко

Ольга Лисенко – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається