Нью-Йорк і кохання на сцені

2
0
Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Тема кохання у мистецтві вічна, як і сама любов. І де ж ще показувати справжні почуття, як не в театрі, на камерній сцені і з приглушеним світлом прожекторів? Тут потрібна неабияка точність, щоб не сфальшивити й лукаво не перебільшити. Ми усі звикли до історій, де коханих розділяють вороже налаштовані родини, слава, смерть і ще десятки різноманітних причин. Коли земне перемагає те, що не з світу цього. Але «Небесна земля» зовсім не про це. «Ma-na Hat-ta», як її нарекли курбасівці, про любов, яку не погасить ніщо, окрім самих закоханих.

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Стільці для глядачів стоять обабіч залу, а на сцені височіють картонні хмарочоси Мангеттену. Почалось усе з виходу судді з намальованим білим жабо. Це наче з самого початку промовляє, що це несправжній суд. Суддя грайливо обводить поглядом зал й зупиняється на одній із глядачок. Виводить її до танцю, сміливо кладе руки на стегна. Така от родзинка театру Курбаса – взаємодія з залом. Актори не лише просто грають у постановці, а й запрошують побути у ній. Але танець припиняється, бо до суду двійко хлопців заводять звинуваченого. Розпочинається мова про якесь вбивство, але жоден глядач ще не розуміє, кого вбили й навіщо. Чоловік в кайданках одягнений дивно: на його рясі зображені схожі будинки, як на сцені з декораціями. Цей чоловік, мабуть, невидимий. Він… Бог?

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Через кілька хвилин розпочинається основна історія, «обрамлення» з двох персонажів відходить на другий план. Вищезгадані хлопці починають якийсь дивний танок, і ми розуміємо, що події відбуваються на вокзалі. Головна героїня – Дженіфер – одягнена у коротеньку рожеву сукню, що робить її схожою на безтурботну дитину. З притаманною їй, на перший погляд, безпосередністю, вона знайомиться з Яном, який щойно приїхав. Чоловік спочатку неохоче, але все ж погоджується прогулятись з новою знайомою. Так починається їхня історія.

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Першу ніч, сп’янілі від почуттів і алкоголю, закохані проводять у брудній кімнаті готелю, з вікон якої навіть не видно сонячних променів. Та з кожним новим днем пара підіймається все вище і вище по сходах будівлі, саме так, як розгоралося їхнє почуття. В один момент стає зрозуміло, що цей підйом закінчиться різким спуском. Ян – людина, яка любить, аби все йшло своїм ходом. Для нього випадати на кілька днів з реальності важко, й він каже Дженіфер, що таки сяде на корабель до Європи. Дівчина йде з номеру, але вже за кілька хвилин Ян кидається на її пошуки. Отакими вони є: «обнімаючи один одного, думають про наступні обійми».

Після довгих гулянь, розмов, ігор вони таки дісталися найвищого, п’ятдесят сьомого поверху, з вікна якого відкривається краєвид на всю «Небесну землю». Їхні ночі стають все палкішими, а дні − нестерпнішими через душевні терзання. Останнього дня хлопець вирішує побути на самоті, випити склянку віскі. А у цей час Дженніфер, яка в силу своєї дитячої наївності віддає почуттям усю себе, ступає через вікно.

Суд доходить до кінця. Щоб довести свою непричетність до вбивства, Бог промовляє таку фразу: «Любов – це від темної сторони життя». Й єдиний спосіб вберегтись − її уникати. Засудженого виправдано.

Трагічна історія, яких багато. Але у «Ma-na Hat-ta» героїв розлучила не смерть, а їхня любов. Бо так вже сталося, що закохалися протилежності, яким ні разом, ні нарізно спокою не буде. Ян – земля, Дженніфер – небо. Коли вони перетинаються, виходить щось або дуже прекрасне, або вбивче.

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Фото з офіційного сайту театру імені Леся Курбаса

Вистава «Небесна земля» приковує погляд багатогранністю, насамперед, щоб не пропустити жодної деталі, яка виливається у сенс. Вона змушує сміятись й паралельно занурюватись у свої внутрішні переживання. Вона неординарна, як і весь театр ім. Л. Курбаса. Це вихід за рамки й межі сцени. Це коли ти заходиш з думкою: «А куди цього разу вони поставили стільці?» Це декорації міста, які весь час переносять, це реквізит, який підпалюють на очах у зачудованих глядачів. Мабуть, для того, щоб сльози висохли після глибоко-драматичного моменту. Цей театр і ця постановка – дві складові для магії на сцені і в душах глядачів.

Софія Порада

Софія Порада – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається