«Нова школа» старої системи

4
0

Коли я чую слово «реформа», аж відчуваю як всередині починає клекотати скепсис. Ця абстрактна лексема в Україні – привід або ж для жартів, або для пасивно-агресивних розмов на кухні, але точно не для гордості. А якщо розмова торкається сфери освіти, яка здавна в нас фінансується за залишковим принципом і неохоче, очевидно, що це буде ще те видовище. Те, яке в Україні заміняє і хліб, і вино.

Аби не втомлювати увагу приналежних до вищої освіти, варто відразу зазначити: реформа вас абсолютно не торкнеться. Так, шановні доценти та професори, ваша зарплатня без надбавок фактично зрівняється із тією, що за новими правилами отримуватимуть вчителі без категорії. Студенти, частині з вас доведеться шукати роботу, адже вже цьогоріч видатки з бюджетних коштів, розраховані на видачу академічних стипендій, скоротяться на 82 мільйони. А до 2020 року щасливчиків із стипендією залишиться лише 15% від загальної кількості «державників». Низька фінансова мотивація праці викладачів, які готуватимуть спеціалістів для «нової школи» та безпосередньо майбутніх педагогів, які, втративши стипендію, з перших курсів будуть вимушені працювати офіціантами й кур’єрами… Хороша база для школи майбутнього, еге ж?

Нехтуючи проблемами ВНЗ, держава спрямувала зусилля виключно на шкільництво. Чи буде ефективною така сегментована реформа, навіть за ідеального втілення всіх планів? Приблизно як вживання жарознижуючих препаратів при запаленні легень. Добре звісно, але без комплексного лікування пацієнт швидко вріже дуба. Зате температури не буде.

Концепцію шкільної реформи розробляли протягом 3 років. Громадські слухання, допомога іноземних експертів, вивчення європейського досвіду. План змін підтримали й звичайні українці. Мовляв «щоб як на Заході». Та прагнучи вилізти із шкіри, аби притертися до привілейованих націй, ми знову опиняємося в ситуації, коли непідйомні європейські стандарти мертвим вантажем лягають на виснажені плечі українців, доконуючи все ще працездатну систему і не будуючи нової. Що ж не так з новим, світлим майбутнім, яке нам обіцяють в невизначеній перспективі?

12-річна школа. Задум додати ще один рік навчання, як Місяць в поезії Шевченка, «то виринав, то потопав». Адекватно пояснити потребу бавитися з впровадженням і скасуванням 12-річної школи не могли ні за президентства Ющенка, ні нині. Риторика зводиться до того, що в Німеччині так, і в ряді інших європейських держав. І взагалі, за словами заступника міністра освіти П. Хобзея, «тривалість навчання 12 років треба прийняти як аксіому». Мовляв, немає чого дискусії розводити зайвий раз. У всьому пострадянському просторі 11-річна система збереглась лише в Україні, Білорусі та горезвісній Росії. Та й ідею відновлення «одинадцятирічки» впровадив «лєгітімний», перервавши вже розпочатий процес. З одного боку є можливість ефектним жестом продемонструвати і Кремлю і ростовському ображеному вигнанцю, що ми обрали Європу і відмовились від «русского». А з іншого, 12-річна школа тягне за собою нові підручники, програму, а значить видатки, тендери і держзакупівлі, що залишає простір для корупційних схем. Навіщо державі, яка перебуває в стані війни і не вилазить з боргової ями, здійснювати кроки, які не матимуть ніякого практичного значення? Ще одна ремарка до попереднього пункту. Тривалість навчання на бакалавраті становитиме лише 3 роки. Таким чином останній клас школи перебере на себе функції першого курсу університету, а загальна тривалість навчання не зміниться. Той час в університеті, коли новоспечені студенти адаптуються до вузівських реалій та опановують вступні курси до обраних ними спеціальностей, вони неефективно витрачатимуть на дванадцятий рік вивчення шкільних предметів. Беззмістовна зміна для дітей та шкіл та проблеми для обділеної увагою вищої освіти.

Фото Укрінформ

Підвищення заробітної праці вчителів. Як тільки подробиці нової реформи були оприлюднені, інформаційний простір був переповнений популістськими заголовками на кшталт: «Вчителі отримуватимуть майже 10 тисяч», «Вже в наступному році вчительська зарплата зросте до 9600 гривень». Звісно, це викликало неабиякий позитивний відгук у суспільстві. Як я розумію, більшість читачів на радощах закидала газету подалі чи вимикала телевізор. А додаткову інформацію ігнорувала, як склад йогурту дрібним шрифтом. Міністр освіти Лілія Гриневич зазначала, що так як в бюджеті бракує коштів на реалізацію цього прагнення, збільшення заробітної платні буде поступовим. Тобто омріяну зарплату – 9 тисяч і 600 гривень вчитель вищої категорії отримає до 2029 року. За рахунок чого наш бюджет розшириться і стане спроможним покривати видатки на школи навіть в десятирічній перспективі? Інфляція? Закриття шкіл і скорочення робочих місць? Питання залишається відкритим. Проте є хоч якийсь елемент стабільності. Педагоги, через 10 років ви отримаєте свою заповітну, законодавче визначену і закріплену підвищену зарплату. І дай Боже, щоб гривня не девальвувала до рівня німецьких марок міжвоєнного періоду, якими палили печі взимку. Збільшуючи зарплатню вчителям, держава очікує від них відповідної віддачі. Згідно концепції, вчителі мусять зазнати перевиховання. Онлайн-курси, тренінги, семінари, практикуми, закордонне стажування. Серед фундаментальних принципів, якими мусять керуватися вчителі «нової школи»: справедливість, об’єктивність, таємність оцінювання, креативність, дитиноцентризм. Та чи можна змусити вчителів, які десятиліттями працюють в школі, вчитися: проходити сертифікації і дивитись вебінари? І чи допоможуть ці методи занудному чи несправедливому вчителю раптово перетворитися на «Мері Попінс»?

Матеріальне забезпечення шкіл. На думку авторів реформи, шкільна освіта має бути обладнана найновітнішою інфраструктурою: швидкий інтернет, сучасні кабінети природничих наук, комп’ютери, проектори, презентаційні магнітно-маркерні дошки. Окрім того, шкільний простір має бути облаштований таким чином, щоб викликати в дітей бажання вчитися. Хтось уявляє собі шкільних дизайнерів чи хоча б школу, в якій є необхідні реактиви чи прилади? І це все входить в план на 10 років. За які кошти держава зреалізує ці обіцянки абсолютно незрозуміло.

Фото: Politeka

Опорні школи. За словами Лілії Гриневич, «33% дітей навчаються в сільських школах. А таких шкіл в нашій країні аж 67%». А так як для держави це нерентабельно, кількість середніх навчальних закладів буде оптимізована. Нововведення передбачає створення системи опірних шкіл та шкіл-філій. Осердям шкільництва сільських районів ставатимуть ті, які переважають інші за кількістю учнів та якісно, за матеріальним станом. В них навчатимуться діти з 1 і до 12 класу. Школи-філії з’являтимуться на базі колишніх звичайних шкіл, проте відтепер навчатимуть лише учнів початкової, а в окремих випадках середньої школи. Державні дотації будуть спрямовані на опорні школи, тоді як школи-філії будуть приречені або на закриття, або повільне затухання. В короткочасній перспективі це призведе до безробіття і наростання хвилі суспільного невдоволення,а в далекій – смерть українського села, з якого тікатиме молодь, і доживатимуть роки люди поважного віку.

Інклюзивна освіта. Задум залучення до навчального процесу дітей із інвалідністю однозначно прекрасний. У перспективі діти з особливими потребами зможуть краще адаптуватися і знайти своє місце в суспільстві вже в дорослому віці. Та плани за якими до кожної такої дитини має приставлятися окрім основного вчителя ще й спеціаліст, який об’єднуватиме функції вчителя й психолога, виглядають щонайменше нереалістично. По-перше, в Україні фактично немає підготовлених для цієї місії кадрів. По-друге, це починання найімовірніше знову зіткнеться з проблемою браку фінансування. А оплачувати персонального вчителя для дитини протягом 12 років – це непідйомна задача для батьків, які й так перебувають в скрутних умовах через хворобу дитини. Знову гарна ідея без права на реалізацію?

В черговий раз наша держава опинилась на порозі реформ. Міжнародні організації вкладають в цю сумнівну затію кошти, ми, як платники податків, відповідно теж. А в результаті замість приставки «мі», до «ліція» додаємо «по», а до школи – «нова». Не можна загнаного коня змушувати бігти галопом. Досягнете лише протилежного ефекту і замість повільного коня отримаєте мертвого, якому вже все одно і на батіг, і на цукор. Напоїть його, дайте можливість отямитись, і лише тоді потрохи пришвидшуйтесь.

Наталія Карнаух

Наталія Карнаух – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається