Не завдяки, а всупереч

4
0

26047019_517865168591939_3975126182151738962_n

Факультету есеїстики присвячується…

Я люблю вчитись. Інколи – аж занадто. Здебільшого – фанатично. І багато хто з викладачів, позначених у цьому дописі, знають про це. Знають, бо відхрещуються від мого «а можна доздати?» своїм «у Вас не лишилося вільних клітинок». Ховаються у їдальні, поки «та божевільна студентка» оббиває пороги кафедр, аби розповісти про стилістичні можливості дієслова чи про імідж політичного лідера в ЗМІ.

Я люблю свій факультет. Затуляю пельку всім диванним студентам і тицяю їх носами у все те добро, яке нам дають, бо дають нам, направду, багато. Ходжу на пари не лише заради сирників і кави за сім дев’яносто чотири (а це в нас на факультеті показник старанності студента).

Хай там що, але любов сліпа не навічно. І коли волюнтаристи вчать тебе об’єктивності, хочеш-не-хочеш зрозумієш, що безмежна влада псує безмежно. Хоч-не-хоч розчаруєшся в журналістиці. Чи то пак есеїстиці. Чи то чого нас, зрештою, вчать…

Любов, панове, будується на взаємоповазі. А демократія – на рівності та дискусії. А отже, маю право вимагати поваги. Маю право думати вголос. Викликаю факультет на останнє, вирішальне рандеву, щоб вирішити, бути чи не бути нашим романтичним стосункам. Жити чи вмерти нашій любові.

За що я, власне, виступаю?

1) За прозору систему оцінювання в онлайн-форматі.

2) За конкретику у системі розподілення балів на початку кожного нового курсу з кожного предмету.

3) За оголошення джерел та списків літератури на початку кожного семестру із зазначенням режимів доступу.

4) За надання єдиної інформаційної бази обов’язкових до засвоєння відомостей із курсу (за умов відсутності підручників\неявки лекторів на пари\проведення лекцій у стилі «та заґуґліть – я вам краще розповім про історію становлення та розвитку двадцять четвертої маршрутки», студенти часто змушені самостійно шукати матеріали до практичних занять та до іспитів).

5) За збалансовані, єдині для всіх асистентів критерії оцінювання студентів (незалежно від характеру, настрою, симпатій, погоди, зарплатні, мігрені чи, знов-таки, двадцять четвертої маршрутки).

6) За організовану систему відпрацювань (через пропуски, спричинені як студентами, так і, зауважмо, викладачами).

7) За конкретику у завданнях: формат, жанр, обсяг, критерії оцінювання, дедлайн – і за оголошення всіх завдань на початку семестру (від «есе на вільну тему з вільним обсягом з вільною (читати – волюнтаристською, себто необ’єктивною) можливістю асистентів оцінювати, як їм заманеться» особисто в мене тіпається око. Обидва ока. І ліва рука посмикується. Про нудоту я вже змовчу).

8) За надання інформації про формат та зміст іспиту перед початком академічної сесії (а бажано – на початку курсу).

9) За можливість апеляції щодо балів за поточний семестр та балів за іспит (на офіційному рівні, без кумівства).

10) За справедливість (чи це вже занадто?)

Більшість пунктів можна вирішити шляхом створення кожним викладачем документа із зазначенням усієї необхідної інформації щодо його курсу. Ідеться про теми, літературу, джерела, роботи, обов’язкові до виконання студентом, критерії оцінювання, систему розподілу балів, відомості про іспит тощо. Такий документ студенти мали би отримувати кожного нового семестру з кожного предмету. Адже правила гри оголошуються перед її початком.

Навіщо баламутити звичний стан справ? Щоб потому, з церемонії Пулітцера чи, принаймні, Нобеля, переможці, ваші колишні випускники, говорили про факультет лише в контексті «завдяки», а не в контексті «всупереч».

Прозоро? Справедливо? Демократично? Повісьте мене на виноградній лозі при факультетській їдальні, якщо це не так.

Карина Сайфудінова

Карина Сайфудінова – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається