«Ой, хто-хто Миколая любить?»

3
0

e1f5b3c90a48a0f6c33fb5af41763557_xl19 грудня – День Святого Миколая. На це свято з нетерпінням чекає кожна дитина. Ще змалку нам розповідали цікаві історії про Святого Миколая, заохочуючи нас бути слухняними. Так добрий дідусь став улюбленцем дітлахів і красивою зимовою казкою. Але мало, хто знає, що Святий Миколай існував насправді.

Згідно із переказами, Святий Миколай, або Ніколаус, був цілком реальним візантійським єпископом.  Чоловік прославився своєю безмежною любов’ю до дітей і бідних. Легенда походження теперішнього свята розповідає, що Ніколаус таємно вночі допомагав людям, які потребували грошей. В одній сім’ї жило три сестри, які повинні були вийти заміж. Та за тодішніми законами дівчина, яка не мала приданого, не могла стати комусь вірною дружиною. Три ночі підряд Ніколаус залишав крізь прочинене вікно шматки золота у кімнатах дівчат. Подібні справи чоловік робив і для інших людей в місті. Він намагався залишатися непоміченим і тим самим став для жителів справжнім чудом. Та допитливі міщани простежили за ним і викрили свого добродія. Після того люди обрали Ніколауса своїм єпископом. І навіть після його смерті дива не припинились. Кожен хворий, що навідував могилу Ніколауса, – зцілювався. А його образ захищав тих, хто вирушав у мандри. Тоді єпископа Ніколауса внесли до ряду святих і він став більш відомим як Миколай Чудотворець.

Образ Миколая Чудотворця

Образ Миколая Чудотворця

Сучасна традиція батьків дарувати подарунки дітям, ймовірно, сформувалась у Німеччині. Саме там напередодні Різдва дітлахам купували новий одяг, шкільне приладдя та всілякі ласощі. Для того, аби дітям було цікавіше, батьки робили це вночі, таємно, запевняючи малюків, що то Святий Ніколаус приходив до них, бо вони були слухняними увесь рік. Таким способом дітей навчали хороших манер, та впливали на їх поведінку. Адже неслухняним святий принесе хіба що різочку. Згодом така традиція поширилась й на інші країни Європи, зокрема й на Правобережну Україну, яка тоді була у складі сучасної Польщі.

На теперішній час свято не лише не втратило своєї популярності, а й, навпаки, набуло набагато ширших обертів. Якщо колись діти чекали на груші та яблука, або ж на книжечку чи новеньку хусточку, то зараз такі дрібні символічні подарунки залишаються поза увагою. З часом свято стає все «дорожчим» та «дорожчим». Щороку діти пишуть довгі листи доброму дідусеві, де розповідають про усі хороші справи, які здійснили і просять цілісінький список усіляких подарунків. На жаль, підґрунтя і моральна основа свята повільно відходять на другий план. А ж раніше в Україні День Святого Миколая асоціювався не лише із гостинцями.

Існувало багато різних традицій, які приходили у дію саме 19 грудня. Починався цей день молебенем у церкві, де всім селом ставили велику свічку, аби Чудотворець оберігав парафію від бід. А опісля починалося свято й для дорослих – братчини. Найкращі господарі в селі збирали гостей і варили пиво. Цього дня влаштовували справжні гуляння, куштуючи хмільний напій та катаючись на санях, у які впрягали коней, по усьому селу. Так би мовити, перевіряли, «чи слизький сніг випав цього року». Дітям дарували печиво – «миколайчики».

Інша давня українська традиція зобов’язувала господаря дому 19 грудня першим перейтися подвірям. Він повинен був прокинутись раніше за всіх та обійти худобу зі словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!»А на Київщині господар кропив свою хату свяченою водою та просив у Миколая захисту від нечистої сили. На Харківщині в цей час навіть варили кутю і узвар. Вірили, що це забезпечить добрий урожай у новому році. Також 19 грудня укладали найважливіші договори і вирішували складні справи, бо всі вірили, що цього дня ніхто не насмілиться вчинити нечесно.

А ще наші предки мали цілий список погодніх прикмет на 19 грудня: «Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба», «Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину», «Морозяний день – на уроду хліба й городини», «Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від до самого Різдва».

Санта Клаус

Санта Клаус – американський «родич» Святого Миколая

Святий Миколай «живе» у кожній країні. Проте святкують цей день 19 грудня лише на наших теренах. Під час Реформації у Західній Європі образ Миколая був замінений на Ісуса Христа. Тому подарунки там і зараз прийнято дарувати саме на Різдво. Згодом християнські образи і традиції викорінились, залишивши місце комерціалізованим героям. Саме так і виник такий популярний у нас час Санта Клаус, чиє ім’я, якщо приживитись до нього уважно, є аналогом Святому Миколаю (Saint у перекладі з англійської означає «святий», і Claus, що є нічим іншим, як скороченням від Nicolaus). В Америці Санта Клаус літає на оленях, пролазить крізь димар і залишає подарунки під ялинкою. Йому обов’язково потрібно залишити печиво і склянку молока.

А от в Німеччині Гайліґе Ніколаус їздить а ослику, такому ж, на якому Ісус Христос завітав у Єрусалим. Чекаючи святого, діти завжди залишають морквинку для тварини. У Австрії вірять, що Миколай розганяє всю нечисту силу, яка цієї ночі бігає по світу. У Чехії Святий ходить із ангелом та демоном, котрі знають усі хороші і погані справи кожної дитини та вирішують, чи дістанеться їй подарунок.

Тісно пов’язаний із Миколаєм і радянський Дід Мороз, який вже так глибоко вкорінився й у нашу культуру. Оскільки Святий Миколай – християнський образ, в атеїстичному СРСР місця йому не було. От і вигадали на заміну Діда Мороза, який їздить на санях із внучкою Снігурочкою та приносить подарунки на Новий Рік.

Ким би він не був і як би його не називали, Святий Миколай назавжди залишиться для кожного дитячою радістю, улюбленим святом і справжнім зимовим дивом.

Ярина Пришляк

Ярина Пришляк – головний редактор «Креденсу», студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається