2
0

6ncINpg3xSAСьогодні в нас на обід – кісточки української антиутопії «Маша, або постфашизм». Увага! Під час приготування цієї, кхм, екстравагантної справи жодна жива істота не постраждала, хіба що головному кулінарові, Ярославу Мельнику, доведелося не солодко. Отож, ніж і виделка – в руках, критичне мислення і неупередженість теж при собі – можемо розпочинати трапезу.

Про що роман? Про мірило людського в людях. Про межі жорстокості та її витоки. Про гуманізм в умовах безмежного і безбожного антигуманізму. Про нове осмислення теорії вищої раси. Про кохання. Насамперед про кохання.

Що ми маємо на тарелі? Четверте тисячоліття. Третій Рейх. Прикрасою страви є людське (чи то пак «сторяче», висловлюючись мовою автора) серце під кисло-солодким соусом та хрусткі вушка у фритюрі.

Цивілізація канібалів? – запитаєте ви.

«Боронь, Боже!» – відповість Вам Ярослав Мельник та на додачу виправить вашу обурливу версію: «Оновлене постфашистське суспільство, у якому власне люди, «високоморальні» громадяни планетарної держави Четвертий Рейх, відокремились від сторів».

Хто ж вони такі, ті загадкові істоти на «с», і чому персонажі роману без докорів сумління смакують їхніми вушками?

Стори – це свійські тварини із людською подобою. Живуть у хлівах, дають молоко, орють поля. Це безвольний і не надто розумний скот, худоба худобою – нічого надприродного.

Отак виходиш зранку на ганок, дожовуєш сандвіч зі сторячим беконом, а твоя худобина, брудна і гола, тілесно із тобою ідентична, вже пасеться на полі за парканом. Заганяєш стадо до хліва, доїш одну-дві самки і попиваєш парне людське молочко.

Хіба погано? Ти звик, тобі зручно (ти ж бо людина справжня, розумна): роботи менше, м’яса більше! Надто вже ти вподобав ніжні реберця сторячих малят, щоб розгледіти у своїх улюблених стравах собі подібних істот.

Істот, між іншим, здатних до навчання й мислення, здібних любити і вибачати (що властиво не всім «справжнім» людям), проте з твоєї волі знекультурених і здичавілих, привчених до стійла й кайданів.

А що, як твоя худоба насправді не дурніша від тебе? Що, як ти раптом закохаєшся в одну з тих самок, яку ще вчора доїв у хліву? Що, як сторів можна перевиховати, переграти всю постфашистську історію людства на новий, дійсно гуманістичний лад? Що буде тоді?

Відповіді шукайте на сторінках роману. (Та чи знайдете…?)

melnuk_lviv_4
Презентація книги у Книгарні “Є”

Мельникова книга за могутністю думки, проникненням у надра людської сутності, глибиною аналізу соціуму як хаотично-утопічного механізму стоїть на рівних позиціях із шедеврами всесвітньо відомих авторів.

Однак дошкульне, нещадне до людського самолюбства ідейне осердя роману обрамлене у фальшивий словесний скелет.

Зі сторінок виринає позерство з претензією на орвеллівсько-гакслівську манеру. Вчинки, репліки, фабульні піруети здебільшого просякнуті фальшем. Мотивація персонажів не виправдана, психологія примітивна, а дії награні. Автор керує героями, смикає їх, наче ляльковод, якого тільки-но дивом узяли на перший курс театрального інституту.

Так чи інакше, Мельник змалював незоране поле проблем, що ставлять під сумнів людську спроможність бути, власне, людяними. Співіснувати. Жити цивілізованим соціумом, а не табуном каннібалів.

Шкода, що на цьому полі проросли одні лише знаки запитання.

На відповіді, вочевидь, у автора не стало добрива. Можна його за це охрестити невмілим фермером (чи то пак писакою), а можна розгледіти в його невдалій агрополітиці філігранну меліоративну роботу: він посадив у свідомість кожного читача зерно сумніву, задобрив його власними філософськими роздумами, проте ростити відповіді і висновки залишив нам.

Смачного Вам, панове фермери, і добрих урожаїв!

1 Comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *