Коли батьки стають казкарями

4
0

oblozhka-1024x1024«Книга, прочитана в дитинстві, стає частиною нашої особистості тією мірою, якою вже не зможе стати жодна інша, прочитана у дорослому віці», – говорить власниця невеличкої книгарні Кетрін Келлі у фільмі «Вам лист». І має рацію, адже більшість із нас досі пам’ятає улюблену казку, яку ми малими змушували батьків перечитувати щовечора…

Власне, за втілення ідеї такої доброї книги для дітей взялись засновники проекту «Щастя у віконці» на чолі з Іриною Астаховою, головою благодійного фонду «Щастя завжди поруч». Головна його мета – створення збірки казок, яка б розповідала дітям, що ж таке щастя, і вчила, як його творити, роблячи добрі справи. Здавалося б, ідея досить поширена у наш час, проте є в цієї акції одна дуже важлива відмінність: роль казкарів на себе приміряють батьки. Саме їхні історії та ілюстрації будуть використані у книжці.

Презентацію збірки планують провести напередодні Дня Святого Миколая, 17 грудня, на щорічному «Карнавалі казок». Першими матимуть змогу прочитати передсвяткову новинку діти з багатодітних сімей та діти-сироти, адже, як розповідає сама Ірина Астахова, «це має бути мотивуюча та позитивна історія для дітей. Щоб маля, прочитавши казку, повірило, що все буде добре, навіть у найскрутніший момент життя».

Ідея доброї книги починається з доброї мети. Саме вона змогла об’єднати навколо себе людей таких різних професій – вчитель початкових класів, архітектор, PR-фахівець, журналіст, менеджер із продажу та психолог. Я вирішила поцікавитись, чому ж кожен із них вирішив долучитись до проекту. І ось що мені розповіли.

Леся Кічура

Леся Кічура, мама двох дітей, авторка, журналіст, викладач

«Якщо відверто, то казки я любила з дитинства. В помешканні батьків досі зберігаються кілька моїх улюблених дитячих книжок. Звісно, коли народились мої діти, моя любов перейшла на них. Казки читати стало приємніше, бо з’явилися дуже уважні та прискіпливі слухачі. Якогось вечора народилася перша історія, коли присипляла сина. Зараз я вже й з рахунку збилася. За 11 років написала досить багато. Казки росли разом із моїми малюками (синові – 11 років, доньці – 9).

Про цей конкурс мене повідомила подруга – їй велике дякую. Тож я вкотре зрозуміла, що соцмережі неймовірно гуртують людей довкола проектів та ідей.

Було цікаво долучитися і стати однією з тих мам, які пишуть для своїх і про своїх дітей. Бо ж мамину казку дитина запам’ятає найкраще, це всім відомо.

Моя донька не раз запитувала, чи ми колись видамо книжку маминих історій з гарними малюнками, тож, сподіваюся, це гарний шанс, аби здійснити її бажання і мою давню мрію.

Для кожного дорослого казка – це можливість повернутися в дитинство. Бо писати їх, хоч і важко, але неймовірно приємно. І, як не дивно, не на всі сюжети мене надихають діти.

Не так давно спілкувалася зі своєю колегою, котра вийшла заміж. Поміж іншим запитала в неї, чи, бува, не чекають вони поповнення в родині? На що вона відповіла, що поки ні. Хотілося її підбадьорити, тож я сказала: «Ймовірно, Бог на небі ще не зліпив твоє немовлятко. Процес чарівного дійства триває»…

З цієї фрази народилася казка «Як Бог немовлят роздавав»… Звісно, першою її читачкою стала моя подруга… (усміхається. – Г.К.)

Дуже часто говорять, що приходить вік, коли людина стає настільки дорослою, що знову починає читати дитячі казки. У своїх дітях я намагаюся виховати культ паперової книжки. Тому часто ми влаштовуємо сімейні читання ввечері за горнятком липового чаю чи какао і разом ділимося враженнями від тієї чи іншої історії. Розумієте, коли є для кого, ти не можеш не писати. Конкурс «Щастя у віконці» – справді дуже потрібний, аби плекати культуру домашнього читання, гуртом – батьки разом із дітьми».

Тетяна Новацька-Тітаренко

Тетяна Новацька-Тітаренко, журналіст, редактор

«Про книжковий проект «Щастя у віконці», який започаткувала чудова Ірина Астахова, я довідалась із соцмережі. Новина про цю соціальну ініціативу з’являлась ледь не щодня на сторінках друзів і надалі продовжує поширюватися уже не лише просторами Інтернету, а й на екранах ТБ, радіо… Це й не дивно, адже із добрими справами завжди так буває!

Звісно, мене захопила мета проекту – популяризація читання серед дітей. Я – завзята книголюбка і мрію про те, щоб ними захоплювалися не лише дорослі, а й малята. Тому не тільки дарую діткам своїх друзів, а також улюбленим племінничкам Вікусі та Діанці дитячі книжечки, а й пишу для них казочки.

Усе починається з книги… І це прекрасно, коли дітки занурюються в неї, а не проводять своє дозвілля перед екранами ТБ чи комп’ютера. Книга виховує, формує з маленької людину Велику. А добра книга – ще й ощасливлює, розфарбовує дитинство, творить його!

Підкуповує й назва ініціативи – «Щастя у віконці», вона дуже світла й навіть лагідна! А також основна ціль – подарувати книгу із чудовими історіями від казкарів з усієї України, гарно проілюстровану талановитими художниками, діткам-сиротам та дітям із багатодітних родин. Пройти повз такий проект-ініціативу я не змогла. Тому залюбки надіслала на розгляд дві свої казочки «Добре діло роби сміло» та «Друзі-мурахи, Або Як Поліна заприятелювала з Веронікою».

Радісно, що до участі в конкурсі долучається багато талановитих авторів та ілюстраторів! Впевнена, що збірка, написаних казкарями зі всієї України, – це лише початок. Згодом буде чимало ідей та проектів. А «Щастя у віконці» – вдалий старт на доброму шляху!»

Інеса Кіфара, архітектор

«Коли я дізналась про конкурс “Щастя у віконці”, то подумала: “Яка прекрасна ідея! Скільки мам, тат, бабусь і дідусів зможуть поділитися своєю творчістю!”. Тож я теж захотіла долучитися до цього чудового проекту і подала на конкурс дві свої казки, колись написані для моїх дітей. На одну із них мене надихнув тато своїми історіями, які розказував мені в дитинстві, а на другу – мама своїми колисанками.

Казка – це особливий, дуже древній інструмент зв’язку між поколіннями. Для дітей – це таємничий чарівний світ, а для дорослих – можливість через образи і метафори донести до малечі життєву мудрість, навчити справлятися з різними ситуаціями і знаходити відповіді на питання. І як добре, що традиція казки продовжується в нашому суспільстві, а проект “Щастя у віконці” підтримує і спонукає до її розвитку».

* * *

За менш ніж місяць існування ініціативи до неї долучилось уже понад сорок авторів з усієї України, а кількість надісланих історій вдвічі перевищила запланований обсяг збірки – 50 казок.

Додам, що конкурс триватиме до 1 жовтня. Тож, якщо ви хочете поділитись своєю чарівною історією чи мрієте, щоб ваші ілюстрації ожили на сторінках дитячих книг, долучайтесь до проекту й допомагайте творити щастя маленьких читачів.

Ганна Коваль

Ганна Коваль – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається