Інший Париж

0
0

Соломія Коновалик

Їхати в Париж з певним уявленням про нього – справа невдячна. Аби перетворити першу зустріч зі столицею Франції на «свято, яке завжди з тобою» (Хемінгуей), а не на повне розчарування, потрібно забути те, що написано у книжках. Бо не все так, як собі уявляєш.

Не загубити карту і знайти велосипед

Аби дізнатися, чим насправді живе місто, – потрібно побачити його з іншого боку. Екскурсії для туристів показують лише фасад, але всередині завжди все найцікавіше. Єдине, що знадобиться людині, яка намагалася сама познайомитись із королівським містом – карта. Бо в Парижі краще не губитися. Можна дороги до свого автобуса так і не знайти – ніхто не підкаже. І не тому, що французи такі невиховані чи не люблять туристів, просто – вони майже не розмовляють англійською. Варто запам’ятати одне золоте правило: їдете до Франції – прихопіть словник.

Збираючись у подорож, я думала, що в Парижі не ремонтують дороги, там не обвалюються будинки, немає тисняви на дорогах, а від француженок не можна відвести погляду. Деякі мої уявлення розвіялись одразу ж на головній паризькій  площі – Конкорд (або, як її ще називають, Площі Згоди), де, окрім ремонтних робіт, які там проводилися, було дуже гамірно і людно. Назвати француженок «іконами стилю» – означає перебільшити з означеннями. Звісно, не можна не брати до уваги усі модні доми, розташовані на найдорожчій вулиці Парижа, і тиждень високої моди, який щороку відбувається у столиці, але звичайні француженки зовсім не відрізняються від інших європейок.

Проте особливо в Парижі здивувала невелика кількість автомобілів і безліч велосипедних доріжок та велосипедистів. Недарма у Франції є знаменитий «Тур де Франс», учасників якого мені також вдалося побачити. Трапляється, що навіть чиновники добираються до роботи на велосипедах. Транспортна система також працює як годинник. Французи, мабуть, і не знають, що воно таке – час-пік. На відміну від України, де – що не година, то пікова. Може, нашій владі, яка обіцяє нам європейські стандарти життя, варто пересідати з кортежу на велосипед?

А от, чекаючи на зелене світло світлофора на переході, я відчула себе як вдома. Це не лише українці люблять переходити дорогу на червоне світло. Я розумію, що парижани всі кудись поспішають (щоправда,не розумію, куди), але ігнорувати правила дорожнього руху – для них нормально. Незвично було таке бачити. Ще один міф про те, що європейці дотримуються всіх писаних і неписаних  правил, – розвіявся миттєво.EFOwJzEkNzU

Зустріти своїх і не тільки

Перейти від площі Конкорд до Лувру – хвилинна справа. Головне, добре розумітися на карті. Навіть без орієнтирів ви зможете знайти одну з найголовніших пам’яток Парижа – там завжди юрмляться туристи. І, за моїми власними спостереженнями, найбільше китайців. Надзвичайно цікаві люди, адже, окрім палацу, в якому знаходиться один  із найбільших музеїв світу, вони фотографували усіх навколо. Я не знаю, яку естетичну цінність становили перехожі, але для китайців це було захопливим заняттям. Щоб побачити Мону Лізу, як є найрозрекламованішу картину (у всіх сувенірних лавках можна купити магнітики, сумочки чи блокноти з її зображенням), потрібно вистояти чималу чергу. І усього дня буде замало, щоб оглянути понад 380  тисяч експонатів. Тому, поглянувши на чергу, що сформувалася біля входу до Лувру, я кинула монетку в фонтан, щоб повернутися і все-таки побачити не Мону Лізу Леонардо да Вінчі, а улюбленого Моне.

Біля Люксембурзького палацу, де засідає Верхня палата французького парламенту сімейна пара попросила мене виконати роль фотографа. Згодом з’ясувалося, що вони приїхали на екскурсію з Одеси. Як дивно влаштоване життя: в Одесі чи у Львові ми б не зустрілися ніколи.  Люксембурзькі сади, які займають 8 гектарів площі, мабуть, є місцем зустрічі сусідів. Повертаючись і прямуючи туди, заради чого я й приїхала в Париж, натрапила на групу росіян. Вони чомусь страшенно зраділи зустрічі зі мною, ще й фото на згадку попросили і розповідали, як їм подобається Україна. Мої знання про специфічну «любов» росіян до українців трохи похитнулися. Париж – місто, яке спростовує стереотипи.SIt78B1R8iE

«Ейфелеву вежу не купите»

Не буду приховувати, що я нічим не відрізняюся від усіх туристів, які приїжджають в Париж насамперед, щоб побачити відоме творіння Альфреда Нобеля.  Вежа є і залишається навідвідуванішою і найфотографованішою туристичною пам’яткою. А ще під Ейфелевою вежею можна зустріти безліч афропарижан, які пропонують за декілька євро купити мініатюрні зображення найпопулярнішого туристичного об’єкту Парижа. Досконалість у простоті – так можна охарактеризувати зовнішній вигляд Ейфелевої вежі. Спостерігаючи за людьми, які продають різні сувеніри на Марсовому полі, чи на безліч жінок-мусульманок на вулицях, пригадала політику мультикультуралізму Ніколя Саркозі, яка з тріском провалилася. Тепер французи болісно відчувають наслідки цієї політики. Можливо, з приходом соціалістів на чолі із Франсуа Олландом стануться зміни в житті французів. Адже Париж стежить за політичним життям. Навіть за українським. На одній будівлі я побачила плакат із портретом Юлі Тимошенко: там тривала виставка робіт, українського журналіста Мустафи  Найєма, які ілюстрували події, пов’язані з ув’язненням українського екс-прем’єр-міністра.

Париж розвіює міфи і створює нові. Місто неможливо пізнати і зрозуміти. Навіть не варто намагатися це зробити. Адже поряд із королівським шармом і блиском, яким так славиться столиця Франції, є чимало інших, інколи незбагненних речей. Щоб пізнати справжній Париж – потрібно походити вузькими вуличками, завітати в першу-ліпшу кав’ярню, з не завжди ввічливими офіціантами, але, звісно ж, не забувати про відомі туристичні об’єкти. Враження мають бути різними. І не читайте книжки, в яких описують Париж, – автори таки перебільшили. Створюйте власні міфи – і французька столиця вам у цьому допоможе.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається