0
0

Відомо, що до середини XVII сторіччя в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Осередками тодішнього освітнього та культурного життя були церковні братства. Шляхетська Польща чинила опір створенню вищих шкіл, що могли стати небезпечними культурними та політичними центрами.

Однак 1658 року, згідно зі статтями Гадяцької угоди між Україною та Річчю Посполитою, польський уряд зобов’язався відкрити у майбутньому в Україні дві школи-академії. Першу — у Києві, другу — там, де знайдеться для цього відповідне місце. Академіям надавали такі ж права, якими користувався Краківський університет. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав чималі надії на свій осередок у Львові.

Єзуїти з’явились у Львові наприкінці XVI сторіччя і 1608 року відкрили у нашому місті свою середню школу-колегію. У XVII столітті вона занепала, але була відновлена за покровительства польських магнатів. Єзуїти постійно домагалися перетворення своєї колегії в академію, адже розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету. 20 січня 1661 року, після неодноразових клопотань членів ордену, король Польщі Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання усіх тодішніх університетських дисциплін, присудження учених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора.

1758 року король Август ІІІ затвердив диплом від 20 січня 1661 року, і аж до 1773 року Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. Університет очолював ректор. Приміщення університету було поблизу сучасної вулиці Краківської. Однак навчальний заклад купував і будував нові зали, мав свою бібліотеку і найбільшу друкарню у Львові.

Університет складався з двох факультетів — філософського і теологічного. Історичні джерела засвідчують, що 1667 року виш налічував 500 студентів та 8 викладачів. У середині XVIII сторіччя кількість студентів збільшилася до 700 осіб, викладачів — до 17. Серед них було три чверті поляків, решта — українці та представники інших національностей.

На філософському факультеті студіювали філософську систему Аристотеля. Це сукупність логіки, фізики й метафізики, розглядали також елементи математики, астрономії, біології, метеорології, у складі метафізики — питання психології та етики. Також вивчали грецьку мову, історію, географію. Навчання тут тривало до трьох років. Після закінчення факультету можна було здобувати богословську освіту. На теологічному факультеті навчалися довше — чотири роки. Тут читали лекції з історії церкви, вивчали Старий і Новий Заповіт, догматичне і моральне богословіє, канонічне право, казуїстику, староєврейську мову.

Наукові знання розширювались. У зв’язку з розвитком природничих наук, у XVIII сторіччі у навчальному процесі університету відбулися зміни. 1774 року було відкрито кафедру математики, її очолив професор Гродзіцький — автор підручника з архітектури і математики. Того ж року створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську астрономічну обсерваторію. Окремими предметами стали мови — польська, французька, німецька, а також географія та історія.

1772 року Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Уряд імператора Йосифа ІІ, з метою централізації та германізації, приділяв значну увагу освіті. Після розпуску ордену Єзуїтів 1773 року, університет закрили. Але виш став основою для Йосифінського університету, якому передали приміщення, що належало колись ордену Пресвятої Трійці. Персональний склад викладачів та бюджет університету був визначений 17 червня 1784 року урядовим рішенням. У жовтні того ж року видано диплом та інструкцію для університетської адміністрації. Виш складався із чотирьох факультетів: філософського, юридичного, медичного і теологічного. Урочисте відкриття університету відбулось 16 листопада 1784 року.

1784 року була створена гімназія, яка займалася підготовкою абітурієнтів. Навчання велось латинською та німецькою мовами, а тривало воно 5 років. Перші три роки студенти навчалися за програмою філософського факультету. Він був загальноосвітнім. Згодом студенти мали змогу поглиблювати знання у галузі окремих наук, або переходити на один з вищих факультетів — юридичний, медичний чи теологічний. 1825 року було відкрито кафедру польської мови і літератури.

У 1787 році при теологічному факультеті функціонував studium Ruthenum — українські курси з дворічним навчанням українською мовою. Діяли вони до 1806 року. Львівський університет перших десятиліть пов’язаний з видатними діячами українського відродження — Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Юрієм Гуцою.

Події польського національно-визволь­ного повстання 1830–1831 років та революції 1848 року сильно вплинули на університет. Активну участь у цих подіях брала студентська молодь. Під час листопадового повстання згоріла наукова бібліотека, яка на той час нараховувала 51 тисячу томів.

У листопаді 1891 року австрійський імператор Франц Йосиф І розпорядився відкрити медичний факультет. Це відбулося 9 вересня 1894 року.

Кожен факультет мав своє керівництво, яке складалось із ради професорів або колегії, до якої входили декан, продекан, усі професори і два виборні представники від доцентів.

У вересні 1894 року було утворено університетський архів, йому передано всі справи і книги, видані до 1848 року.

Кількісний склад викладачів університету постійно збільшувався. Якщо у 1850/51 навчальному році було всього 27 викладачів, то вже у 1913/14 навч. році — 169. Студентство Львівського університету теж поділялося на певні категорії: звичайні студенти (ординарні), надзвичайні студенти (екстраординарні) та вільні слухачі. Вільнослухачами були й жінки, які відвідували лекції за домовленістю з викладачами. У 1851 р. в університеті навчалося 699 студентів (з них на юридичному факультеті — 302 особи, на філософському — 89, на теологічному — 308), у 1890/91 навч. році їх було вже 1255 (відповідно по факультетах: 683, 189, 358 осіб), у 1900/01 — 2060 студентів (юридичний факультет — 1284 особи, філософський факультет — 309, медичний факультет — 127 і теологічний факультет — 340), а в 1913/14 навч. році — аж 5871 студент (відповідно: 3493, 1229, 971 і 358 осіб).

1897 року жінкам дозволили навчатися на філософському факультеті, а 1900 — на медичному факультеті та відділі фармацевтики.

Для більшості студентів навчання було платним. Безкоштовно навчались лише майбутні теологи. Були також і стипендії. Стипендійний фонд складався переважно з пожертвувань приватних осіб. Найвідомішими були стипендійні фонди імені Кароля Людвіка, Словацького, Цалевича, Гаєцького. Студенти мали гуртожитки, проте кількість місць у них була обмежена.

На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному — п’ять, на фармацевтичному відділі медичного факультету — два або три роки. Навчальний рік поділявся на два семестри: зимовий (жовтень — початок березня) та літній (кінець квітня — кінець липня). Студенти мали право вибору навчальних дисциплін. До 70-х років XIX сторіччя навчання на всіх факультетах відбувалось в основному німецькою мовою, на теологічному — латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова спеціальним розпорядженням імператора була визнана офіційною в цілому краю — поступово відбувалася полонізація Львівського університету.

1870 року польською мовою викладали 13 предметів, німецькою — 46, латинською — 13 і українською — 7. 4 липня 1871 року імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою — 5, латинською — 14 і українською — 19.

У 70-х роках XIX сторіччя на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч.

На початку 1880 було створено кафедру географії, яку очолив професор Антоній Реман (1840–1917), відомий працями з фізичної географії Карпат.

Українську філологію викладають в університеті з 1848 року, коли кафедру «Руської філології» очолив Яків Головацький (1814–1888), автор праць «Граматика руського языка» та «Народные песни Галицкой и Угорской Руси».

Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичину захопила Польща. Міністерство віровизнань і освіти Польщі бере Львівський університет під свою опіку, і присвює йому ім’я короля Яна Казимира. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді обмеженим доступ до навчання в університеті.

За кількістю студентів Львівський університет був одним з найбільших у Польщі. З 1919/20 до 1937/38 навчального року їхня кількість збільшилася з 2647 до 5026 осіб. Був упроваджений принцип «numerus clausus» — не більше, ніж 15% українців-абітурієнтів і більше, ніж 50% поляків.

23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який і став головним корпусом університету.

У міжвоєнний період були відкриті нові кафедри на медичному факультеті: кафедра біології (1920), технології ліків (1932), фармацевтичної хімії (1932), охорони здоров’я та історії медицини (1930), мікробіології (1936).

У 1925–1935 роках в університеті функціонували кафедри арабської, ста­ро­єврейсько-арамейської, турецької, монгольської, індійської, іранської філології та історії Сходу.

За статтями таємного протоколу до угоди СРСР з Німеччиною від 23 серпня 1939 року Західна Україна потрапила в зону впливу Радянського Союзу. 22 вересня 1939 р. у Львів увійшли радянські війська. Відповідно до Статуту про вищу школу СРСР, проведено докорінну організаційну перебудову університету як вищого навчального закладу з безоплатним і вільним навчанням для всіх громадян.

Теологічний факультет було ліквідовано. Медичний (із фармацевтичним відділом) реорганізовано в медичний інститут. У жовтні 1939 року створені нові кафедри: історії марксизму-ленінізму, діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, української мови, української літератури, російської мови, російської літератури, історії СРСР, історії України, фізичного виховання.

На початку 1940 року в університеті було п’ять факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий.

Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім’я видатного українського письменника і мислителя Івана Франка.

1942 року німецька окупаційна влада закрила вищі школи в Україні. До Німеччини вивезли обладнання кабінетів і лабораторій фізико-математичного і хімічного факультетів, бібліотеку кафедри фольклору та етнографії, яка налічувала 15 тис. томів. З наукової бібліотеки університету, в якій було зруйновано головний читальний зал, вивезено 20 тис. томів найцінніших книг, близько 5 тис. стародруків та інкунабул, 500 цінних рукописів.

Після війни в університеті тривали структурні зміни. 1945 рік — створено хімічний факультет. Наприкінці 1950 року зі складу філологічного факультету як окрема структурна одиниця виділяється факультет іноземної філології. Отже, всього в університеті діяло дев’ять факультетів. Водночас відкрилися нові кафедри, кількість яких збільшилась до 71.

У 1953 р. на базі фізико-математичного факультету утворилися два нових: механіко-математичний і фізичний, а з 1975 р. — механіко-математичний факультет поділився на математичний та факультет прикладної математики і механіки.

1959 року для викладання іноземних мов на неспеціальних факультетах створено загальноуніверситетську кафедру іноземних (англійської і німецької) мов.

Для підготовки працівників преси у 1953 р. у складі філологічного факультету було відкрито кафедру журналістики, а з наступного року організовано окремий факультет журналістики.

Із проголошенням незалежності для Львівського університету настали істотні зміни. 1990 року виш очолив професор, доктор фізико-математичних наук Іван Вакарчук.

1992 рік — відкрито факультет міжнародних відносин, філософський факультет; 1997 — факультет доуніверситетської підготовки. У 1992 році засновано Інститут історичних досліджень. Очолив його доктор історичних наук Ярослав Грицак.

11 жовтня 1999 року Указом Президента України Львівському державному університету імені Івана Франка надано статус «національний».

Сьогодні Львівський національний університет імені Івана Франка є одним із провідних вищих навчальних закладів України та Європи. У структурі Університету функціонують 18 факультетів, Інститут післядипломної освіти, 3 коледжі, 7 науково-дослідних інститутів, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Наукова бібліотека, 6 музеїв. Здійснюється підготовка фахівців відповідно до отриманих ліцензій за 16 галузями, 52 напрямами та 91 спеціальністю. Сьогодні в Університеті функціонує 130 кафедр.

На фронтоні головного корпусу Львівського національного університету — гасло: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни — окраса Батьківщини»).

Підготувала Христина ГОРОБЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *