«Добраніч, та нехай щастить» або «полювання на відьом» 50-х рр. ХХ ст.

4
0
Кадр з фільму.

Кадр з фільму.

Друга режисерська спроба Джорджа Клуні втілилась у екранізації титанічного протистояння репортера Едварда Мароу і сенатора Джозефа МакКарті, що в рамках антикомуністичного полювання звинуватив безстрашного журналіста у симпатіях до ворожої ідеології. Сполучені Штати – символ демократії у світі сьогодення. Однак більш ніж півстоліття тому реальність була дещо іншою. Країна балансувала на межі між свободою слова та жорсткою цензурою на зразок радянської, як би це іронічно не звучало.

Фільм-хроніка став зухвалим рішенням режисера поставити акцент на глибоких ідеях, а не масових тенденціях кінематографу. Він не досягнув рекордних переглядів та не зібрав великих кас. Проте висвітлена історія глибоко вразила глядача. Шарм чорно-білого кіно із нотками джазу, атмосфера телевізійної студії минулого століття, внутрішня боротьба людини проти викликів долі – кожна деталь картини створює цілісний образ драми того часу. А в «холодних» обличчях акторів відчувається неосяжний простір думок та почуттів. Власне саме тому внутрішній конфлікт героїв став кульмінаційним епіцентром викладу подій. Хоча й зовнішня дія також не понижувала напруги ще із перших хвилин.

Кадр з фільму.

Кадр з фільму.

Акторський склад фільму підібраний не менш вдало. Джордж Клуні, Роберт Дауні-молодший, Рей Вайз, Френк Ланджелла та Девід Стретейрн – всі вони зуміли по-справжньому пережити свої історії та уміло зобразили їх в дії. Елітарність цієї кінострічки можна віднести до прорахунків автора ідеї тільки у плані прибутковості. Що ж до якості її втілення, то складно віднайти хоча б які-небудь недоліки. Варто зазначити, що упродовж тестових показів глядачі стверджували, себто актор, який грає МакКарті, «сильно переграє». Проте, насправді, у фільмі використовувалась документальна хроніка за участі сенатора.

Хтозна, можливо, люди і справді потребують розваг, щоб бодай на мить втекти від мелодрам реальності, перепочити від життя та проблем, які завжди і повсякчас наздоганяють нас. Проте усвідомлення того, що відбувається сьогодні – це розуміння майбутнього і можливість щось змінити завтра. Але чи виграє правда в боротьбі з фікцією? І чи залишило телебачення ті цінності, до яких так прагнуло на початку свого існування? «Добраніч, та нехай щастить» – саме той фільм, який зуміє наблизити вас до відповідей на ці запитання.

Анна-Марія Штіль

Анна-Марія Штіль – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається