Вона була рікою, що текла в океан

4
0
Чан Дзиї у ролі Саюрі

Чан Дзиї у ролі Саюрі

Маленьке джерельце вибивалось з-під землі, минало бруд та каміння і тоненьким струмочком вперто прямувало до великої річки, чиї води називають Умей ( з яп. – «доля»).

Японці вірять, що у кожній людині живе якась стихія, вона формує її тіло, характер і все подальше життя. Безсумнівно, Вона була водою. Тихою, ніжною водою, яка легко оминає найбільші перепони і знаходить найменшу щілинку там, де виходу, здавалося б немає. Так, у неї було багато імен, але для всіх вона назавжди залишалась однією із найвідоміших гейш Японії – Саюрі Нітта.

Для більшості людей Західного світу слово «гейша» асоціюється із повією. Та японські традиції вбачають під цим дещо набагато морально вище, чистіше і прекрасніше. Гейша у прямому трактуванні – людина мистецтва. Це дівчина, яка володіє мовою танцю, музики і є окрасою кожного святкового вечора. Стати гейшею може далеко не кожна, бо це потребує, як природної краси, так і багатьох років виснажливих тренувань. Але що означає слово «неможливо» для людини, якою керують мрії? А «мрії – дуже небезпечна річ: вони тліють, наче вогонь, і часом поглинають нас повністю».

Доля маленької Чіо (дитяче ім’я Саюрі) розпочинається із болю і страху перед невідомим, які супроводжують її усе життя. Води її Умей протікали повз найбільші міста Японії: Кіото, Токіо, – а думки весь час жили у маленькому тісному світі, що найбільше за все потребував трохи сонячного і людського тепла. Їй судилось стати гейшею проти власної волі. А хіба можна силувати річку змінити свою течію, доти допоки вона сама не захоче цього зробити?

Книга «Мемуари Гейші» – це маленький світ, у якому живуть лише жінки. Він пахне парфумами з чайного дерева, будоражить шкіру ніжним дотиком шовкових кімоно, звучить дзвінкою мелодією сяйсмина, перехплює подих рубіновими і смарагдовими шпильками для волосся і кокетливо усміхається, несміло піднявши очі. Так принаймні його бачать ті, хто не заглядає у серцевину… Насправді ж, це світ, де безперервно йде жорстока війна за місце під Сонцем. Це світ інтриг, лицемірства, обману і зради. Це боротьба, де головною зброєю є краса і хитрість, а ціллю – хоч одна хвилина людського щастя.

Кадр з однойменної екранізації роману. Режисер Роб Маршалл

Кадр з однойменної екранізації роману. Режисер Роб Маршалл

Так, Книга «Мемуари Гейші» – це маленький світ, у якому живуть лише жінки, але належить він винятково чоловікам. «Ми не стаємо гейшами, щоб насолоджуватись життям. Ми стаємо гейшами, тому що в нас немає іншого вибору», – сказала одного разу Наставниця Саюрі – Мемаха. Гейша не може робити те, що хоче, вона робить лиш те, що хоче її клієнт. Тому перед нею постає вибір: схиливши голову, виконувати всі накази, або змусити чоловіка захотіти того ж, що й ти.

Японії часів ХХ століття було невідоме слово фемінізм. Та мудрій жінці не треба бути при владі, аби досягти успіху. Вона може змусити чоловіка зупинитися одним лиш своїм поглядом. Нехай чоловіки керують державами, а жінки тим часом володітимуть ними. В цьому полягає майстерність справжньої гейші.

Історія Саюрі – це життєвий шлях маленького мишеняти, яке, якщо мріє стати кимось більшим, ніж служниця, що наливає клієнтам саке, повинне перетворитись на змію. Це шлях дитини, яка закохалась у вдвічі старшого за неї чоловіка і присвятила усе своє життя тому, аби мати змогу хоча б раз вдихнути запах його накрохмаленої сорочки.

Та гейшам не можна кохати. Не можна одружуватись і створювати сім’ю. Вони – втілення краси і мистецтва, яке не має права належати комусь одному. Але як жити, якщо все твоє існування зводитися до його імені і ти хочеш належати йому більше, аніж самій собі?

В такі моменти ріка Умей міняє свою течію, вона обгинає виступи скель, вислизає із обіймів дамб, стрибає водоспадами із крутих гір, аби прокласти шлях до свого щастя.

Кадр із фільму. Чан Дзиї у ролі Саюрі, Кен Ватанабе у ролі Засідателя.

Кадр із фільму. Чан Дзиї у ролі Саюрі, Кен Ватанабе у ролі Засідателя.

Можливо, у вас склалось враження, що сторінки «Мемуарів» просякнуті коханням та жіночими стражданнями. Насправді, це лише тоненька нитка сюжету, що виплітається у мереживо на фоні важливих історичних подій. Японія – фантастична країна контрастів. Її тіло вкривається металевою шкірою нового світу, а душа завжди пахне димом від згорілих ароматичних паличок та гірким чаєм. Якби не дати, які вперто вискакують на сторінках, ніколи б не повірила, що події книги «Мемуари Гейші» відбуваються у ХХ столітті. Автор Артур Голден відкриває перед своїми читачами завісу, за якою ховається минуле, що, мов вирваний із далеких віків епізод, насильно зашите у полотно реальності. Древні японські звичаї, традиції предків, сформований менталітет і алгоритми думок людини Сходу – те, що уважний читач немов шпигун відстежує десь між рядками життєвої історії Саюрі.

Якщо дивитись на світ книги поміж паперові ширми гардеробних, можна спостерігати коротку історію Японії у період Великої Депресії та Другої світової війни. А якщо бути точними, чорну сторінку в історії країні Ранкового Сонця. Різкий спад економіки, коли гейша не могла дозволити собі навіть маленьку баночку парфумів. Мільйони смертей від вогню, що падав із неба і забрав життя найпрекрасніших та найталановитіших майстринь. Роки війни, що змусили жінок перешивати найдорожчі колекції кімоно на парашути для армії. І поразка, яка знищила все. Чи можуть руїни знову стати палацом? Якщо ти зім’яв чистий аркуш паперу, а потів його розправив, на ньому все ще залишились сліди від численних згинів…

Спостерігати за історією країни на тлі життя однієї людини – кращий спосіб зрозуміти і пережити події того часу, аніж заглибившись у підручники. Автор то кидає в жар від хвилювань, то обпікає холодом страху. Як довго людині можна продовжувати мріяти? Чи варто їй зупинятися на якомусь етапі її життя і припиняти боротьбу? «Мрії схожі на прикраси для волосся. Дівчатам подобається носити багато таких прикрас, але коли вони старіють, то виглядають по-дурному навіть з однією такою прикрасою».

Та хіба може що-небудь у цьому світі зупинити річку, чиї води долають неймовірний шлях, аби врешті-решт злитися із безкрайнім океаном Сеймей (з яп. – «життя»)?

Ярина Пришляк

Ярина Пришляк – головний редактор «Креденсу», студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається