8
0

іван

Студент факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка Іван Гарапко успішно дебютував в амплуа молодого письменника. Його новела «Райські плоди» була опублікована в альманаху «Вулиця Літературна» за сприянням Центру літературної освіти. Презентація книжки відбулася 7 квітня у Першій Львівській Медіатеці. Нам вдалося поспілкуватися із автором та розпитати його про подальші письменницькі амбіції.

– Іване, розкажи, коли ти відчув у собі потяг до письменства?

– Ще змалку, під враженням відеоігор, я писав невеличкі історії, малював власні комікси зі своїми героями та їх, як здавалось мені на той час, неймовірним життям. Зараз я переглядаю ці свої починання і стає по-доброму смішно. Декілька років тому я загорівся бажанням написати науково-фантастичний роман. І таки написав! Ще й не малий – на 150 сторінок А4. Та, звісно, тоді у мене не було ніякого досвіду, мова – занадто бідна і примітивна. Я не надто добре продумав своїх персонажів і допустився помилки: не склав «хребет» роману, чітку лінію ключових подій, а просто імпровізував. Тому мої думки часто губилися, я ніяк не міг довести ідею до кінця. Так, моя велика спроба зазнала фіаско і я, чесно кажучи, трохи розчарувався у письменстві.

– І що ж стимулювало тебе почати знову?

– Моя подруга порекомендувала мені піти на курси від Центру літературної освіти. Вони передбачають зустрічі з відомими письменниками, тренінги і рекомендації щодо покращення власного стилю. Оскільки бажання творити мене не покидало, я подумав: «а чому б і ні?» Під час занять я познайомився з Любком Дерешом, який сказав, що мої «Райські плоди» насправді варті уваги. Це повернуло мені бажання продовжувати шлях письменника, адже, коли людина із таким вагомим літературним ім’ям пророкує тобі успіх, значить, ти, направду, здатен його досягти.

Автори альманаху на презентації книги. Фото із сторінки Ірини Осадчук у Facebook
Автори альманаху на презентації книги. Фото Ірини Осадчук

– То ти знову повернешся до свого роману?

– Так, але трохи згодом. Я маю за мету написати декілька романів і об’єднати їх у фантастичну сагу. Але на курсах мене навчили важливої речі: не варто починати із великих творів, коли ти ще не набив руку. Романи потребують особливого вміння – не перевантажувати сторінки, аби читачеві не доводилось напружуватись, щоб охопити їх зміст. Тренуватися треба на коротких новелах, згодом – на оповіданнях, що я зараз, власне, і роблю.

В мене вже готові 7 повноцінних новел, кожна приблизно на 20 сторінок, а тепер я працюю над розповіддю. Вона трохи більша за обсягом, десь на 40 аркушів. Усі мої твори об’єднані спільним героєм – Новаком. Чому саме це прізвище, не питайте, сам не знаю (усміхається – авт.) Події відбуваються у вигаданому мною Всесвіті – планеті, яку колонізувало людство після того, як покинуло Землю. Згодом саме ці новели переростуть у мої омріяні повноцінні романи.

– Чому ти обрав саме науково-фантастичний стиль?

– Чесно кажучи, фантастика – це просто фон, який я використовую, аби донести до читачів свої погляди на загальнолюдські проблеми. Відхилення від звичної реальності створює певну динаміку і допомагає «склеювати» сюжет. Загалом, я пишу про те, що мене турбує, намагаюся передбачити наслідки тих рішень, які людство приймає тепер. До прикладу, я пишу про майбутнє, де не має місця демократії, а панує диктатура, але не сліпа, а розумна і твереза влада людини, яка здатна тримати світ у своїх руках задля його ж блага. Це моє бачення правильної політики, і я ділюся ним у вигляді фантастичних історій.

Єдине – я проти стандартних кліше фантастичних романів із жорстокими злодіями і благородними та милими головними героями. Такий сюжет вже трохи застоявся і став показником відсутності смаку у автора. Добро, насправді, теж буває хамовитим і з кулаками, а справжнє зло приховує свої пазурі за солодкими усмішками. Це – реальність. І найкращий спосіб її показати – фантастика.

Фото зі сторінки Івана Гарапко у Facebook
Фото зі сторінки Івана Гарапко у Facebook

– У вступі до своєї новели ти писав, що хочеш підняти українську літературу на новий рівень. Що ти мав на увазі?

– Вся наша вітчизняна література наскрізь просякнута сентименталізмом, стражданнями та історичними відлуннями. Вона занадто україноцентрична, а мені не надто подобається такий формат. Я хочу рівнятися на зарубіжних письменників-фантастів, які створювали власний новий світ, де не описували те, що було колись, не розповідали тяжку історію свого народу, а дивились у майбутнє. Велика майстерність полягає у тому, аби не натякати на свою національність на сторінках роману, але писати так, щоб читачі впізнавали її між рядків. Я хочу, щоб українська література стала міжнародною, щоб її вважали взірцем, бестселером.

– Зараз ти опановуєш журналістський фах, але чи плануєш працювати у сфері ЗМІ? Чи все ж підеш дорогою письменника?

– Головна мета працівника масмедіа – донести до людей якусь ідею, якусь правду. Я ж хочу перенести журналістські цілі в художні способи їх досягнення. У своїх творах я висвітлюватиму ті ж самі бачення та проблеми, на які роблять акцент у своїх статтях періодичні видання. Мислити, як журналіст, але писати художньо – ось, як я бачу своє майбутнє!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *