Науці теж властиве почуття гумору!

6
0

Цьогоріч сталося те, на що так чекали українські прихильники фейманівського гумору та шанувальники гострого розуму цього славнозвісного вченого! У видавництві «Наш Формат» вийшла друком перша частина відредагованої збірки спогадів нобелівського лауреата з фізики – «Та ви жартуєте, містере Фейнман». Записані на плівку розповіді вченого були опубліковані ще 1985 року у США і за цей час встигли знайти фанатів по всьому світу. Що ж особливого приховують сторінки відомої книги, та про що так палко жартує містер Річард Фейнман?

Загальна фізика

Якщо ви вважаєте, що ця книга про науку, то ви маєте рацію. Якщо ви кажете, що це одна із численних біографій відомих людей – то ви, безперечно, праві! Якщо ви бодай на секунду вирішите, що книга нудна і замудра, як багато книг про фізику, або занадто ординарна, як більшість біографій, то ви помиляєтесь на всі 99,9% (від сьогодні жодних 100%! Вшануймо пам’ять Річарда Фейнмана і не забуваймо, що похибка можлива навіть у найточніших дослідженнях, а «приховувати її не можна»!).

Отож, це ніякий не збірник наукових теорій чи систематизованих дат і подій. Перед вами – справжня колекція жартів, кумедних випадків, незручних ситуацій та іронічних фраз із життя відомого вченого. Не завжди у хронологічному порядку, але завжди доцільно і влучно Річард Фейнман розповідає про своє незвичайні пригоди, які, здається, траплялися з ним на кожному кроці, романтичні походеньки, що часто не закінчувалися нічим хорошим, визначну наукову діяльність, що становила вагомий вклад в історію усього людства та просто неймовірні захоплення, які не залишають байдужим. А тепер заглибимось у світ елементарних частинок та їх дослідника!

Механіка сейфів і технології бразильської самби

Після того, як ви перегорнете останню сторінку книги, ймовірно, ви задумаєтесь над тим, про що ви завжди мріяли, але ніколи собі не дозволяли. Про все, що вам подобалось, чим ви хотіли займатися, але ж десь, у якихось неписаних законах, це виявилося забороненим з погляду неприбутковості, неможливості застосування, просто ліні чи браку вільного часу.

Що ж – у Фейнмана таких думок, напевно, не виникало ніколи. Адже ця людина за своє життя, здається, перепробувала все. Абсолютно все, що лише цікавило, приваблювало чи здавалось неможливим, а тому приваблювало ще більше! Курси художників, японська мова, майстерність відкривати сейфи, гра на барабанах і ще мільйони захоплень – те, з чого складається увесь Річард Фейнман. Це талант? Можливо! Це вміння жити на повну! О, так!

Своїм безтурботним і абсолютно вільним ставленням до життя Фейнман демонструє, що кожен з нас може навчитися грати на традиційному бразильському інструменті, бо він вам просто сподобався, стати художником і продавати власні картини, уклавши парі, або вивчити португальську замість потрібної для роботи іспанської, лише тому, що в ту групу записалась симпатична блондинка. Ваше життя належить лише вам. Тож перший і головний урок від Річарда Фейнмана – яка різниця, що скажуть інші?

Термодинаміка почуттів або уроки флірту від (для) Фейнмана

Якщо ви вважаєте, що вчені – люди, які день і ніч думають про те, як винайти машину часу чи створити вічний двигун, то Річард Фейнман повністю спростовує цей нажитий роками стереотип. Його улюблена головоломка поза стінами університету – скількома коктейлями треба пригостити привабливу дівчину, аби вона нарешті погодилась переспати, а не залишила сидіти дурнем в барі? Що ж, якщо на участь в розробці ядерної бомби пішло чимало місяців, то на уроки правильного флірту Фейнману знадобилося чимало років!

Цікаво те, що Річард Фейнман у своїх історіях практично нічого не розповідає про своє подружнє життя, хоч дружин у нього було декілька. Про одну ми чуємо лише уривки та натяки на їхні стосунки. Згадка про іншу є доволі сумною і приносить саме той ліричний і мінорний присмак, який має бути у кожній книзі, і який зволожує очі, усіх, кому притаманне співчуття.

Зате для своїх численних походеньок до, між, і під час 🙂 статусів одруженого чоловіка Фейнман не шкодує жодних деталей! Зацікавлений читач дізнається, як великий вчений витрачає зарплату на сумнівних дівчат в барі, а натомість іде додому сам з порожніми кишенями, і про те, як випробовуючи теорію «жінки люблять брутальних самців», він лається на дівчину, що йому сподобалась, і змушує її купити йому випити! І ще багацько таких і зовсім інших випадків, коли фізика відходить на другий план, даючи волю почуттям (чи правильніше сказати бажанням?).

Що ж, видно, Фейнман вважав, що подружнє життя не така вже й весела штука, аби виділяти для неї місце у своїй біографічний книзі 🙂

Оптика часу: велична історія крізь зменшувальне скло

От що справді дивує, захоплює і просто вражає у цій книзі, то це та невимушена легкість, з якою Фейнман розповідає як про науку загалом, так і про свої досягнення. Вклад у Другу світову війну, робота над атомною бомбою, власні винаходи та експерименти – все це подано так просто і «лайтово», наче вчений переповідає сюжет фільму, який подивився вчора ввечері. Мимоволі виникає відчуття, що автор абсолютно не пишається своїми здобутками, а без жодних чванливих помислів прирівнює свою роботу до роботи будь-кого іншого. Від початку і до кінця книги Річард Фейнман дивиться на свої видатні досягнення крізь зменшувальне скло і саме таку перспективу вважає істинною.

Абсолютна скромність, простодушність і відкритість людини, яка, здається, до кінця свого життя так і не визнала, що вона вже доросла, просто не дає шансу залишитись холодним і байдужим читачем. З перших сторінок, де описана дитяча пристрасть до чогось незвичайного, наукового і механічного, аж до вручення Нобелівської премії історія просякнута чимось наскільки близьким і теплим, що, здається, це біографія не далекого американця, а опис життя, яке вже певною мірою належить і тобі, бо ти прожив його із Річардом Фейнманом. Ви разом зламали сейф у секретній організації і залишили там жартівливу записку, вкрали двері у сусідів, аби посміятися, хотіли заночувати в купі опалого листя, аби не шукати готель, і просто відкривали цей прекрасний світ сповнений див так впевнено, легко і вільно, як може лише Річард Фейнман.

Ярина Пришляк

Ярина Пришляк – головний редактор «Креденсу», студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається