0
0

Чи то з Кастальського джерела черпає натхнення письменниця Ева Гата, чи то львівські музи нашіптують їй романи, та книги одна за одною виходять у світ і знаходять свого читача. Ева Гата (вона ж Ольга Коссак) — авторка відомих романів «Очищення, або роблю, що хочу», «Тут і там, або стежка між Парнасом і Олімпом», «З варяг у греки, або історія, накреслена рунами». Цьогоріч її книгу «Три чесноти, або казка про оріхалк» номінували на «Найкращу книгу ВВС». Талановита письменниця та водночас доцент факультету прикладної математики Франкового Університету стверджує, що Україна на шляху повернення до трьох чеснот: віри, надії та любові.

У своїх книгах Ви згадуєте слов’янську, грецьку та навіть скандинавську міфологію. Звідки у Вас, людини-математика, такий потяг до культурології?

— Кожна людина повинна бути усебічно розвиненою, адже життя не однобічне. Всі відомі математики були й відомими філософами водночас. Математикові, на мою думку, набагато простіше написати будь-який твір, адже в нього працює логіка. Люди, в яких немає математичного способу мислення, дуже часто алогічні. Є причина і є наслідок — цьому треба слідувати, тому що цей закон діє у цілому світі. Ніщо з нічого не береться. Ніщо без причини не зникає.

Ви надаєте багато уваги символіці. Чи знаходить вона якесь відображення у Вашому житті, чи залишається лише на сторінках книжок?

— Звісно, знаходить. Поганий той філософ, який хизується лише знанням,чи товстезними книжками. Справжній філософ повинен застосовувати філософію навіть у побутових справах. Навіть перебуваючи на кухні і чистячи картоплю, прибираючи помешкання, пишучи наукову статтю.

Чи траплявся з Вами «синдром Булгакова»? Тобто, коли Ви писали книгу, а потім щось з її сюжетної лінії відбувалось у Вашому житті?

— Та постійно. Тому, коли пишу у книгах про когось з реальних людей, запитую: «Ким Ви хочете бути?» Адже я тим самим пишу їм майбутнє. Інколи навіть боюся писати, бо знаю, все, що напишу, — збувається. От нещодавно я написала оповідання «Карменсіта із Потсдама». Це оповідання про реальну особу. Образ взято з моєї подруги, яка живе в Німеччині. От телефонує вона мені та описує все те, що я написала в оповіданні, що вже насправді відбулось, і каже: «Ох дякую тобі, що ти так назвала цей твір».

Можете дати якесь раціональне пояснення таким загадковостям?

— Я тепер не намагаюся давати пояснення. Таємницю не можна розкривати, тому що вона перестане бути таємницею.

Ви вірите в забобони?

— Ні. Радше навпаки. Наприклад, одного вдалого дня йду я вулицею. І раптом із-за рогу виходить така страшна-страшна бабуся з двома порожніми відрами. Подивилася на мене так зловісно і лихо. Але тієї миті я подумала: «Та жінка перейшла мені дорогу з відрами, повними повітря!» А коли повернула за ріг, побачила, як дядько перейшов мені дорогу з ящиками, повними коньяку.

Тож, якщо трапляється щось, що наче передвіщає невдачу, хід подій можна легко змінити. Все залежить від вас. Тому забобонним бути недоречно.

Одна з Ваших книжок присвячена темі українських заробітчан. Самі Ви багато перебуваєте за кордоном: співпрацюєте з грецьким університетом і багато подорожуєте. Але чи ніколи не задумувались над тим, аби переїхати туди жити?

— Ні, ніколи. Я мала дуже серйозні пропозиції, але ніколи не думала про виїзд. Бо тут я народилася і повинна в цій країні жити, працювати для неї. Я всім повторюю: «Який сенс життя, якщо ти мав зробити життя кращим тут, а натомість втікаєш?» Мені не потрібне ще одне авто чи ще одне помешкання…

Кут зору «З варяг у греки, або історія, накреслена рунами» — ця книга дає відповіді на складні запитання, які виникають перед людьми, що шукають кращої долі. У книзі авторка намагається винайти основні закони життя та істини щасливого існування у суспільстві. Василина любить міфи і малювання, але жінці, яка мешкає в селі та має сім’ю, ніколи не вистачає на це часу. Розлучившись з чоловіком-п’яницею і залишивши сина з бабусею, вона їде на заробітки до Греції. Тут на неї чекають тяжкі поневіряння з роботи на роботу. Згодом жінка виходить заміж за грека, і от воно здовалося б щастя, але… «Та хоч я і не маю вищої освіти, але ж хіба можна порівняти, скільки літератури я перечитала, а скільки вони? Цікаво, чи моя нова блакитнокровна родина знає, хто такий Олександр Дюма чи Конан Дойль?» Наші громадяни їдуть закордон у пошуках кращої долі. Та чи здобули вони омріяне щастя в далеких краях? Перед заробітчанами постає одвічне запитання: як стати щасливим на чужині? Відповідь на це запитання дає запропонована книга. Світлана ВОРОЩУК

У свої книзі «Три чесноти» ви розповідаєте про філософію трьох сонць: віри, надії та любові. Чи готова Україна зараз повернутися до такої філософії?

— Не тільки Україна, а увесь світ готовий. Людям варто лише захотіти, повірити — і мрії стають реальністю. Нове життя можна легко розпочати, варто лише цього справді захотіти.

Ви кардинально щось змінювали в своєму житті?

— Ні. Я ніколи не змінювала навіть своєї роботи. Майже все життя пропрацювала в Університеті. В цьому плані я навіть ходжу в ті самі ресторани. Хоча буває по-різному. Кажу: «Завтра летимо туди», — збираюся і наступного дня я вже не в своїй країні.

У романі «Три чесноти» можна зауважити цікавий збіг — схожість символу Трисону та України (тризуб). Це випадковість?

— (Усміхається). Географічно я там описую Атлантиду. А хто був її правителем? Посейдон. Його знак — тризуб. До речі, тризуб є тільки в нього і тільки в Україні.

У своїх книгах ви багато пишете про архетипи. Який архетип Ви вбачаєте у собі?

— Люди часто є не тим, за кого себе видають. Я видаю себе то кішкою (адже «гата» — з грецької означає «кішка»), можу бути королевою (маю внучку Соломію, і ми вже з нею домовилися, що вона принцеса, а я королева), інколи я буваю коником (внучка сідає мені на плечі й ми собі бавимось). Я є той, хто має розказати, донести щось до людей. Життя — то гра, яку треба приємно зіграти. Головне — фантазувати. І не мати меж своєму царству. Треба постійно переступати лінії надуманих обмежень.

Ваші мрії завжди здійснювалися?

— Здійснювалося те, чого я навіть не загадувала. А потім виявлялося, що те ще краще та цікавіше, ніж те, що загадувала. До прикладу, я ніколи не збиралася писати книги. Я такого не могла б і подумати. Але мрії збуваються, тому з ними треба бути дуже обережними.

Ваш роман номінували на «Найкращу книгу ВВС», але переміг «Ворошиловград» Сергія Жадана. Як охарактеризуєте літературний процес в Україні?

— Нам бракує оптимізму. Я не хочу говорити про когось… Але я не хочу більше негативу. У нас практично немає позитивних книжок. І складається таке враження, що цю тенденцію підтримують. Ви ж бачите, з телебачення йде суцільний негатив. Можна ж повідомляти про різних геніальних людей, про відкриття і, врешті, про народження, про одруження, про подорожі. А у нас натомість вибирається найнегативніше. Люди не хочуть іти вперед, а хочуть радіти, що їм ще не так погано, як іншим. Потрібен поступ. Коли ріка не протікає, вода починає гнити і утворюється болото. Потрібна свіжа вода, свіжа інформація, яка б цей негатив змивала. Де показано вектор, щоб завтра стати кращим, ніж сьогодні?

Як вважаєте, чи зрівнялівка через «прокрустове ложе», стереотипізація та песимізм охопили українську літературу?

— Мене запитують: «Чи Ви є членом спілки письменників?». Я кажу: «Ні». «А чому?» — «Тому що мені абсолютно однаково!». Я знаю, що маю робити. Якщо я буду дивитися на те, що робиться, і до цього пристосовуватися, то комусь це буде вигідно. Хочу зробити щось таке, чого не робили інші. Мені можуть давати нагороди, можуть не давати. Але визначає все читач. Ми суцільна енергія, суцільні коливання. Все людство коливається теж на певній частоті, яка знаходиться між минулим і майбутнім. І коли ми порушуємо ті теми, які проходять крізь усі віки, то доторкаємось до коливань найвищих частот. А ті, що викликають тимчасове збурення, — скоро відійдуть. Я вважаю, що всі книги письменники повинні видавати власним коштом. Тоді б відчували велику відповідальність за те, що пишуть.

На якій частоті коливається Ева Гата?

— Я вмію себе налаштовувати. Є люди, які чекають натхнення. Та я зрозуміла, що я на нього можу і не чекати, що його можна абсолютно самому викликати або зупинити.

Якби перед Вами на столі лежала недописана наукова робота і Ваш роман. За що б ви взялися?

— Те і те дописала б. Якщо є бажання, то допишеш все. Якщо немає бажання, то не напишеш нічого, а візьмешся взагалі за третє — підеш борщ варити.

У вас вже є двоє малих внучок. Хотіли б для них писати дитячі книжки?

— Хотіла б. І вже навіть була готова до цього. Але я зараз такий цікавий задумала роман, що складатиметься з різних оповідань. Його завершу і, може, тоді…

У романі «Три чесноти» Ви пишете про королівську дорогу, що складається з віх мудрості, в кінці якої чекає Софія. На якій з віх мудрості зараз стоїте Ви?

— Всі ми стоїмо на всіх віхах одночасно. Час — не лінійна субстанція. Минуле і теперішнє — в одній точці. Вони збігаються. Ми можемо охопити все.

Яка настільна книга зараз у Еви Гати?

— Моя настільна книга — Свято­слав Караванський. Також дуже люблю читати першоджерела. Я, звісно, читаю романи, але тільки на морі, на відпочинку. Не хочу ними зачитуватися, тому що вони мене збивають з сюжетної лінії. Тож надаю перевагу філософським першоджерелам. Люблю Еммануїла Сведенборга, читаю Ніцше, Сенеку. Нещодавно читала Юліуша Словацького. Франка просто обожнюю. У нього є неймовірний сонет. «Ні, не любив на світі я нікого так, як живому слід живих любить»… Всім варто прочитати.

Ярина МИХАЙЛИШИН, Олеся ЯРЕМЧУК

Фото: Олександр ЛАВРИНОВИЧ

 

 

1 Comment

  1. Добрый вечер!я посмотрела передачу с вашим участием,мне стало очень интересно прочесть вашу книгу,но немогу найти!вы немогли бы подсказать где можно преобрести ваши книги????зарание благодарна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *