Дмитро Романко: «Справжнє кохання виражається через те, що інша людина стає продовженням тебе»

5
1
Дмитро Романко

Диякон УГКЦ, координатор руху «Справжня любов чекає» Дмитро Романко. Фото зі сторінки Дмитра Романка у вКонтакте

Коли руйнуються стосунки між закоханими людьми чи подружніми парами, ми схильні здебільшого звинувачувати в цьому кого або що завгодно, тільки не самих себе. Часто забуваємо, що збагачувати стосунки потрібно не лише матеріально, але й духовно. Саме про це я поговорила з Дмитром Романком, дияконом УГКЦ і координатором руху «Справжня любов чекає».

– Пане Дмитре, Ви проводите, подорожуючи Львівщиною, лекції для старшокласників і студентів на тему стосунків. Як з’явилася така ідея?

– Якось я побачив результати цікавого дослідження. 85% молоді позитивно ставиться до дошлюбних статевих стосунків. Тоді я зрозумів, що в цьому полягає корінь майбутніх невдач у сімейних стосунках.

– Чого навчили Вас ці мандрівки?

– Поїздки навчають, що всі люди гарні. Тобто за цей час я не зустрів жодної людини, яка б могла викликати в мене неприйняття. Навіть та людина, про яку дуже негативно відгукуються, насправді є глибоко зраненою й потребує підтримки. Тому ці поїздки навчили мене краще розуміти інших.

– Мабуть, кожна людина замислювалася над тим, як має виглядати справжнє кохання. Тож яке воно?

– Це питання, на яке дуже легко відповісти, й водночас, аби знайти відповідь, потрібно все життя. Бо ж ні про що так багато не написано і не сказано, як про кохання. Але ні про що так мало не говорять, як про кохання. Ось такий парадокс виходить. Справа в тому, що справжнє кохання подібне до золота – в тому сенсі, що воно цінне й рідкісне. Воно є рідкісним, бо вимагає, щоб людина вкладала не половину себе, а віддавалася повністю. Тобто це має бути щось, за що людина готова віддати своє життя. І не просто вмерти вмить, а щоденно «помирати» від якихось своїх бажань, від яких довелось відмовитися. Кохання передбачає дарування себе один одному. Мрії стають не твоєю особистою власністю, а спільною. Справжнє кохання виражається через те, що інша людина стає продовженням тебе. Ви стаєте одним цілим. Натомість закоханість – це своєрідна залежність. Це коли добиваєшся людини не так для того, щоб зробити щасливою її, як ощасливити себе. Це егоїзм. Кохаючи, ти дивишся на усмішку цієї людини і хочеш, аби вона ніколи не сумувала. І не тому, що це тебе засмутить, а тому, що сумуватимеш разом з нею. Кохання – найвища форма емпатії.

– А чому, на Вашу думку, люди ревнують?

– Людина ревнує, коли всередині неї панує глибока недовіра до іншої особи, коли вона не впевнена в собі. Ревнощі – це закритий простір, як квітка, що не пускає двох людей, і стосунки просто не ростуть. Якщо цього не побороти, то відносини між коханими приречені на провал.

– Пане Дмитре, хочу ближче підійти до питання сім’ї. Чи віра в Бога є складовою успішних сімейних стосунків? Якщо так, то чим це можна пояснити?

– Я припускаю, що є сім’ї, яким комфортно без віри в Бога. Шекспір сказав: «Закохані є найбільш нещасними людьми тільки через те, що бажають того, що ніколи не здійсниться, – постійно бути разом». Християнство стверджує, що людська душа є невмирущою, вмирає лише тіло. Таким чином кохання вічне. Важко сказати, що сім’я може сміливо дивитися в майбутнє без віри в Бога. Без віри спільне щасливе проживання – це очікування кінця. З вірою кінець не є страшним. Тому, на моє глибоке переконання, без християнства сподіватися на щасливі сімейні стосунки просто неможливо.

– Усім відомо, що побут здатен «вбити» найміцніший шлюб. Але як із цим боротися?

– Побут – це те, у що ми вкладаємо велику частину себе. Кохання не може ніяким чином не те що зруйнуватися, а навіть захмаритися ним. Подружнє життя саме по собі складається з побуту. Він не тільки не руйнує, а й наповнює кохання, дає можливість виявляти один одному свої почуття. А якщо стосунки двох людей захмарюються, то варто задуматися над тим, чи справді це є кохання, можливо, це всього-на-всього пошук комфорту за рахунок один одного.

– На завершення хотілося б узагальнити нашу з Вами розмову. Ви багато спілкуєтеся з людьми, знаєте їхню психологію, тому, вважаю, зможете відповісти, чого ж не вистачає сучасній людині?

– Кожному не вистачає чогось свого. Можу сказати, чого бракує нещасливим людям, бо щасливим вистачає всього. Їм бракує розуміння цінності кожного дня, себе, свого життя та інших, того, що кожна мить є неповторна. Тому найбільше, чого не вистачає теперішнім людям, – це вміння цінувати кожну мить.

Анжела Намачинська

Анжела Намачинська – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

1 Відповідь

  1. Irene сказав:

    Гарна стаття. У кожній школі та ВУЗі би такі зустрічі, молодь була би щасливішою і більш впевненою в житті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається