Ти якого роду і племені?

7
0

Drawn_wallpapers___Painted_girls_The_girl_looks_at_the_endless_city_096262_Його мандри почалися давно, коли ще малим хлопчиком він тікав у сусіднє село красти з саду діда Миколи найсмачніші абрикоси у світі. Ніхто тоді й не куштував такого дивовижного фрукта, а цей дід мав цілих три дерева – йому син-військовий привіз із далекого-далекого закордоння.

Бабця Муся онука сварила: «Не личить лазити у чужі городи та й не варт того заморського дива їсти – хтозна шо воно за зараза така». А малий Сашко далі бігав смакувати жовтогарячими плодами. Він мріяв, що теж поїде у загадкове «закордоння» й перепробує всі-всі смаколики, яких цуралися його односельчани.

Одначе його набіги на абрикосовий сад не завжди були вдалими. Дід Микола, насправді, завжди помічав обтрушені гілки, але не хотів сварити хлопця. Він розумів, що бешкетника причарував незвичний смак і він не припинить цупити плоди. Одного разу дід Микола зловив на гарячому хлопця, але задля розваги, хотів поговорити з ним та й все.

– Чий будеш, малий?

– Нічий…

– Як це нічий?! Ет, так не буває. Ти он який чистий, підстрижений…хіба штанці забруднив, але то пусте. Безхатченки так не виглядають. То чий будеш?

– …

– Не з’їм я тебе і не видам. А як потоваришуємо з тобою, то може й про абрикоси тобі щось цікаве розповім. То що скажеш, хлопче?

– Ви точно обіцяєте?

– Точніше не буває.

– Добре, я Вороних онук. Ми з сусіднього села. Мене Сашко кличуть.

Повернувся Сашко з чергового обкрадання абрикосового дерева додому й сидить під ґанком. Хлопчик думав про бабцю, яка йому розповідала страхітливі байки про чужину, та про діда Миколу, який переповів йому закордонні історії свого сина. Сашко не міг зрозуміти, чому не відчував ніякої перестороги перед чужим краєм. Його навіть ображало, що це не його край, що хтось переситився персиками-абрикосами, які для нього недосяжні. Хлопчик вирішив, що від сьогодні все, що буде довкола нього – його край. Він сам собі визначає це і ніхто йому не вказуватиме. Поїде в далеку Африку, то вона буде його краєм. Поїде до холодних країн, там буде вдома. Він сам собі дім і ніхто йому не потрібен.

Portrait of a boy with the map of the world painted on his face.

Час спливав, а Сашко виріс у веселого та гарного парубка. Багато змінилося з дитинства, але мрії про далекі подорожі залишилися. Юнак переїхав у місто до татового брата і взявся за науку. Сашко мав хист до навчання та посидючість, яка йому допомагала у вивченні мов. Дядько Сашка був поважним доктором, тому перед хлопцем відкривалося багато дверей, коли дізнавалися, що він небіж Петра Вороного.

Сталося так, що Сашко вирушив у першу в житті подорож разом з дядьковим колегою Нестором Карповичем. Той запросив його разом з собою у санаторій. Нестор їхав працювати, а хлопця взяв за порадою Петра. Лікарі були не тільки колегами, але й друзями, тому Карпович знав, що хлопець мріє виїхати закордон.

Сашка зачарували мандрівки та життя у нових містах, от і вирішив переїхати. Мама застерігала сина: «Коли буде зле, вертайся! Тут твоя домівка, синку, тут твоє коріння. Наситишся чужинським життям – вертайся до нас!» А Сашко пам’ятав ще з дитинства, що сам собі обирає домівку. Він відчував приналежність до світового громадянства, йому подобалося пізнавати світ та людей, а от українські традиції його не надихали. Він не хотів бути скутим якимись рамками нації. Батьки сварили його за відсутність патріотизму та любові до рідної землі, а він не розумів їхнього обурення.

***

– Як Ваше ім’я?

– Александро.

– Ви звідки?

– Я космополіт.

– Вас вигнали з дому?

– Та ж ні, я космополіт.

– Ви хочете загарбати землю?

– Та ж ні, кажу Вам. Я – космополіт!

– Александро, хто його знає, що то за хвороба з Вами…

Сашка ніхто не розумів. Він вже й ім’я змінив на більш відповідне, інтернаціональне, так би мовити. Лише він пишався своїм статусом космополіта, а для решти це було дивно. Сашко сподівався, що у Відні знайде однодумців, але цього не сталося. Закордоння виявилося не таким, як уявлялося. Молодий чоловік починав сумувати і думав над тим, аби повернутися додому, але повертатися не було куди, адже він безрідний космополіт…

Валентина Рущак

Валентина Рущак – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається