Комунікативістика vs. журналістика

7
0

communications-head

Декілька тижнів тому в журналістському середовищі розгорілася нова дискусія. Як це часто трапляється, охопила вона хіба певне обмежене коло зацікавлених, тим часом цілком варта того, аби про неї оповісти й менш метким, хто ще не встиг вникнути і збагнути: про що вони там сперечаються?

2 листопада у столиці на вул. Грушевського зібралося товариство, інспіроване Міністерством інформаційної політики України (МІП), аби обговорити (не)певні моменти стосовно журналістики, які муляють ще з 2016-го. Вищезгадане Міністерство пропонує запровадити галузь знань «комунікативістика», що начебто повинна подарувати державі вже найближчим часом справжніх фахівців, на які є реальний попит на ринку праці. І тут журналістика повинна трішки «посунутись» – адже ініціатива передбачає перейменування галузі знань «06 журналістика» на «06 комунікативістика», що спричинить і відповідні зміни у навчальних програмах та підготовці фахівців загалом.

Пояснює Сергій Даниленко, голова правління Фундації «Суспільність»: «На наш погляд, таке рішення сприятиме власне журналістиці, яка уникне неприродної для цього фаху «відповідальності» за такі спеціальності, як зв’язки з громадськістю, реклама, видавнича справа, урядові комунікації тощо, які сьогодні «вмонтовані» у галузь знань 06 «Журналістика». До того ж це стане адекватною відповіддю на запит ринку праці, який чекає на фахівців із широкого спектру комунікацій».

Засідання ініціативної комісії в Міністерстві інформаційної політики

Засідання ініціативної комісії в Міністерстві інформаційної політики. Фото із сайту МІП

І поки одні підтримують, інші за голову хапаються від таких ідей. Скажімо, на сайті факультету журналістики ЛНУ серед останніх новин з’явилася стаття-заклик «Рятуймо українську журналістику!», що її оперативно написав Василь Лизанчук, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення. Дослівно цитуємо звідти таке: «Якщо цей проект як постанову підпише прем’єр-міністр України В. Гройсман, то журналістику відкинуть на задвірки, перекреслять сутність її як провідного соціального інституту, метою якого є забезпечення правдивого, всебічного та об’єктивного інформування суспільства про соціальну дійсність на засадах україноцентризму, формування в людей державницького мислення як мислення національно-гуманного, демократичного, правового, громадянського, відповідального за особисту долю, долю родини, долю України».

Без фахівців у тонкощах нового законопроекту нам з вами не розібратися – тому запрошуємо до детальнішої розмови доцента кафедри нових медій ЛНУ ім. Івана Франка Наталію Ґабор та професора кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ ім. Івана Франка Мар’яна Житарюка.

– Орієнтуємось, що вивчає журналістика, однак доволі туманними є наші уявлення про комунікативістику. Що пропонують вивчати студентам цієї галузі?

Наталія Ґабор

Доц. Наталія Ґабор. © journ.lnu.edu.ua

Н.Ґ.: Насамперед «журналістика» й «комунікативістика» мають між собою такі спільні риси: вони працюють зі словом, часто мають на меті переконати свою аудиторію. Далі їх функції й методи роботи розходяться. Справді варто було б розмежувати рекламу, РR та журналістику. Проте вони досі мирно співіснують під «дахом» факультетів журналістики, оскільки в Україні (РR та реклама) порівняно недавно з’явилися в стінах університетів і, мабуть, логічно було, що це «народження» трапилось саме на журналістиці, адже ніяка інша галузь знань на той момент не могла запропонувати свої послуги.

Програми з комунікативістики, як і журналістики, можуть бути різними. Скажімо, університет Амстердаму, програма з комунікативістики якого була визнана другою у світі в 2017 році за QS World University Rankings, пропонує своїм студентам вивчати розважальні комунікації, комунікації-переконання, корпоративні комунікації, політичні комунікації і журналістику, і належить до напрямку Sciences (науки). У той самий час в американському університеті Айови бакалаврська програма з комунікативістики належить до Liberal Arts (вільних мистецтв) і пропонує критично аналізувати та оцінювати комунікативні практики та вміти застосовувати практичні усні, письмові та візуальні комунікативні навички та знання. Кафедра анонсувала курси, присвячені ролі засобів масової інформації у суспільстві, міжособистісному та груповому спілкуванню, професійні та міжкультурні комунікації або курси, що розвивають навички спілкування, аргументації, вміння переконувати. Тобто тут журналістика – не основне, хоч без розуміння, як вона функціонує у суспільстві, тут теж ніяк не обійтися.

Мар’ян Житарюк

Проф. Мар’ян Житарюк. © vspu.edu.ua

М.Ж.: Комунікативістика цілком може бути у частині «міжнародної інформації», «теорії переговорів» тощо, але не коштом журналістики. Це те саме, що об’єднати математику і фізику, фізику і хімію, географію і біологію тощо.

Журналістика є в цілому світі, вона має свою історію − і в теорії, і у практиці, ніде від неї не відмовляються. Навіщо нам ліквідовувати ще те, що залишається?

Мабуть, тільки тому, що журналістикою важко керувати, важко зробити її цілком підконтрольною, нав’язувати їй «темники» і «порядок денний», нехай навіть і модерно названий «медіарегулювання», а комунікативістика, вочевидь, тут буде більш податлива…

– Як Ви особисто ставитеся до цих ініціатив і як, на Вашу думку, вони вплинуть на підготовку фахівців у цій сфері та на журналістику загалом?

Н.Ґ.: Насамперед такі ініціативи варто обговорювати у значно ширшому колі зацікавлених осіб. Свого часу, коли журналістика перейшла з «філологічних наук» під напрямок «соціальних комунікацій», можливо, останній теж був не найкращим, проте він дуже вчасно надав журналістикознавчій теорії значно ширших можливостей, аніж це було в рамках філологічних наук. Журналістика і як наука, і як практика розвивається, тому варто думати, чи буде користь від такого переходу в «комунікативістику», чи ні. Як на мою скромну думку, ні. Проте, можливо, інші колеги по цеху мають аргументи, які засвідчать, що для журналістики як освітнього та наукового напрямків перспективнішою буде комунікативістика. Тут важливо не поспішати, не вирішувати справді важливі справи кулуарно, не «спускати» готових рішень згори, а спільно проаналізувати всі «за і проти», задіяти експертів, проаналізувати зарубіжний досвід.

М.Ж.: Я б так не захоплювався реформаторством медіаосвіти. Усе-таки комунікативістика – це не журналістика. Журналістика – не просто творчий цех, не просто інформаційно-публіцистичні жанри, не просто архітектор і конструктор життя, не просто комплекс видавничо-поліграфічних, радіо- і телевізійних комплексів… Журналістика – це соціокультурна система, частина глобальної політичної, національної, історичної, ментально-ціннісної, геополітичної та й інших систем, без яких колесо історії України не обертатиметься, а скрипітиме і, врешті, розвалить усе довкола.

Нещодавно ліквідували творчий конкурс на журналістику. Без сумніву, було багато недоліків, однак можна працювати над їх усуненням, над удосконаленням конкурсу, аби забезпечити його чесність та прозорість. А просто ліквідувати – означає позбавити журналістику творчого імпульсу взагалі. Це був перший небезпечний сигнал. А зараз тривають розмови про те, аби й саму галузь фактично повільно знищити шляхом впровадження комунікативістики як першооснови…

Думаю, тут можна віднайти компроміс: скажімо, зі ста студентів, що можуть стати магістрами журналістики щороку, тридцять можуть бути від галузі «комунікативістика». Таким чином зберігатимемо оптимальний баланс.

– Цікаво, який досвід західних країн, які вже перейняли подібні зміни?

Н.Ґ.: Західні країни навчають журналістики як Communication і Journalism and Communication, просто як Journalism, а також як Media Studies. Кожен університет формує власні пріоритети, добирає необхідних спеціалістів, пропонує свої унікальні програми. Вони не намагаються все уніфікувати. Там абітурієнт зважує всі «за» й «проти», і часто саме відмінності в журосвіті допомагають зробити вибір.

М.Ж.: Наскільки мені відомо, за кордоном цілком мирно вживаються і журналістика, і комунікативістика при паралельному співіснуванні. Тож не бачу потреби у впровадженні змін, які при необережній поведінці з ними цілком можуть призвести до ліквідації факультету журналістики взагалі.

* * *

Бачимо, що попри полярні оцінки нового освітнього проекту, наші співрозмовники все ж одностайні в одному: будь-які зміни, особливо ті, що стосуються освіти, повинні бути добре вивірені і проаналізовані, перш ніж впроваджені. Тож читаймо, аналізуймо і робімо висновки.

Марія Кіндратович

Марія Кіндратович – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

1 Відповідь

  1. Назар сказав:

    Тема справді цікава. Очевидно, що сама журналістська освіта в нас потребує оновлення. В ідеалі, журналістами мають ставати люди, які вже мають глибші знання в тій чи іншій сфері науки – чи то економіці, чи то філології, чи то фізиці, чи то інформатиці і т. д. Петраючи у конкретному фасі, людина може розумніше писати матеріяли про свою галузь зацікавлень, а не просто вдовольнятися роллю обслуги, себто посередництвом між читачем-глядачем-слухачем та особами, яким він надає слово.

    Утім, з комунікативістикою поняття журналістики, звісно, не тотожне.

    Дякую авторці за добрий текст, що заохочує до пошуку оптимальних рішень порушеної проблеми.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається