«Coffee max» – стартап з ароматом кави

3
0

Франшизи, схожі на «Urban coffee» чи «Aroma kava» вже давно заволоділи ринком міста Лева. У Львові Ви не знайдете нікого, хто хоча би раз не був їхнім клієнтом.  Здавалося б, починати тут нову подібну справу – великий ризик, який не принесе бажаного успіху… Проте, ми розповімо Вам про хлопця, який попри очевидну конкуренцію наважився відкрити свою кав’ярню.

В лютому 2017-го Василь Бизов, власник «Coffee max» на вул. Генерала Чупринки, 57, відкрив свою першу справу. Зараз йому 26 і він одружений. Заклад приносить прибуток, тому поки що зупинятись він не збирається. В інтерв’ю на 890 слів він розповів, як усе починалось, з якими проблемами доводилось стикатись, а також про те, як виникла ця ідея.

Чим ти займався до відкриття кав’ярні? Де працював і на кого навчався?

Я пройшов економфак Львівського аграрного університету (в Дублянах). З п’ятого курсу я працював контролером в «Планеті кіно». Після трьох років там я став продавцем-консультантом у «Золотому віці»(півтори роки), після чого під впливом мотиваційної літератури вирішив зайнятись чимось своїм. Це збіглось з одруженням. Можна сказати, що у мене з’явилась фінансова подушка, і я вирішив, що можна піти у свій бізнес. Проте не хотілось залучати весільні гроші, було спокійніше від думки про те, що в крайньому випадку буде, на що прожити .

Тобто рішення відкрити кафешку більше спонтанне, аніж сплановане

О, так. Абсолютно спонтанне. Я вирішив, що хочу зайнятися бізнесом, але не знав яким. Не можу сказати, що колись любив каву, мені просто хотілось мати власну справу і віддаватися їй на повну. Бо до цього я навіть не працював баристою, ніколи з цим не стикався і абсолютно не вмів варити каву. На перших етапах після відкриття за апаратом стояв навіть не я, а моя колега. Перший тиждень вона мене супроводжувала і готувала для людей сама, а я продовжував навчатись.

Робочий день в «Cofee max» починається о 9:30 та триває до 20:00. Це доволі довгий робочий день. Як до цього ставиться твоя дружина?

Дружина ставиться позитивно та підтримує нашу власну справу. Розуміє ще й тому, що півроку я аналізував ринок та працював без вихідних. Зараз є хоча би півтори вільних дні на тиждень. Тому вона задоволена.

Ти одразу знав, якою буде твоя кав’ярня в плані меню та інтер’єру, чи ти довго та послідовно до цього йшов?

Так, довго та послідовно. Певна база була спочатку. Я знав, що це має бути не дуже велика кав’ярня, але зі столиками. Було сплановано, що перший час я працюватиму сам, а по мірі можливостей найматиму продавців, відкрию, можливо інші точки… Тобто база була – посидіти тут або взяти каву з собою. Все інше я допрацьовував. До сьогодні вчився на власних помилках, на вказівках гостей і вдосконалювався по мірі можливостей.

Важко було знайти приміщення?

Так. Це зайняло найбільше часу. Я просто сидів та моніторив. Я вже знав, що маю відкрити кав’ярню, дійшов до цього, ця тема була для мене найближчою. А потім був пошук приміщення. Він був складним: пропозицій небагато, особливо по тих фільтрах, які були мені потрібні. А коли з’являлись поодинокі пропозиції, я цілими днями нічого не робив окрім того, щоб їздив та дивився приміщення. На це пішло два місяці, коли я цілий день сидів і нічого не робив в очікуванні підписання договору. Не міг зайнятись чимось іншим. Це здавалось для мене дуже довгим і важким періодом. Два місяці кожного дня ти шукаєш. Здавалося, що ніколи його не знайдеш, хоча гроші потрібні зараз.

Згадай свій перший робочий день і порівняй з сьогоднішнім. Що змінилось?

Кардинально все. Нам з колегою місця бракувало, і виходило так, що ми заважали одне одному. Хоча ніби й хотіли допомогти одне одному. В подальшому я зрозумів, що навіть при великій навалі людей двом немає сенсу працювати.
Перше меню було дуже маленьким, лише кілька пунктів. Не встиг знайти спільну мову з постачальниками, було майже пусто. Можна було випити чашку кави, до якої ще нічого не було. Першого дня я був сильно розчарований, хоча і не сподівався на аншлаг, але не уявляв, що людей буде настільки мало.

Ставлення до роботи: для тебе це рутина, чи ти відпочиваєш?

Почуття змішані. Звичайно, робота класна, кав’ярня рентабельна та вміру розкручена, людей не бракує. Проте бувають ситуації, властиві майже усім закладам, коли справа стоїть. Саме цей період несе за собою рутину. Нікого обслуговувати, виникають фінансові питання, не вкладаєшся в терміни. Виходить так, що воно чергується. Якби не було таких пауз, я жив би суто в задоволенні.

Наскільки я розумію, ти одночасно виконуєш функції баристи, офіціанта та кухаря, так?

Кухар – не зовсім, але все інше так. Сюди можна додати роботу бухгалтера та прибиральника.

Для тебе ці обов’язки нероздільні, чи є справа, яку ти любиш найбільше? Що взагалі не до вподоби?

Мені не подобається багато моментів. Я визнаю, що не можна бути універсальною людиною. Я не можу бути класним в усьому, чим займаюсь. Звісно, є робота, яку хочеться на когось перекласти. Тим не менш, усе лежить на мені.

Що було складним на початку?

Тут не виділиш щось конкретне. У цій своєрідній системі всюди було складно. Зараз я просто розігріваю випічку, а раніше прорахувати складники рецепту та самостійно їх укладати було складно. Космосом здавалась бухгалтерська справа. Крок за кроком я черпав. Не секрет, що найважче в приготуванні кави – це збивання молока. Навіть цьому я довго навчався.

Твоя кав’ярня знаходиться майже в центрі. Вулицею завжди проходить багато людей, а через дорогу факультет журналістики. Як це впливає на бізнес?

Ніяк. Обивателі факультету здебільшого мене обходять. Генерала Чупринки – транзитна вулиця. Вони рухаються з пункту А в пункт Б. І рідко хто хоче зупинятися перед моєю точкою. Навпроти факультету продають багети, майже поряд «Aroma kava». І хоча мій заклад ближче, з роками повелося так, що всі вони йдуть саме туди. Мої клієнти – це студенти, так. Але вони не складають і половині від кількості усіх гостей. Навпроти мене лікарня. Зазвичай до мене приходять звідти. Пацієнти, лікарі, та відвідувачі лікарні, що прийшли зустрітись із хворими. Абсолютно всі, хто колись туди заходив.

Олексій Манютін

Олексій Манютін – студент факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається