Другий шанс приходить до кожного, іноді – просто з вулиці

5
0
Джеймс Боуен і кіт Боб

Джеймс Боуен і кіт Боб

Стара, не раз заклеєна скотчем гітара, порвані джинси (радше за все, не через тонке відчуття сучасного стилю), великий рюкзак, у якому разом із хазяїном мандрує все його майно. Це – головний герой фільму Джеймс Боуен – вуличний музикант, занадто стандартний, занадто ординарний, аби запам’ятовувати його обличчя серед сотень і тисяч інших.

Акорд, захриплий голос, дзенькіт копійок. Холодна нічна злива, зневажливі погляди перехожих, перерваний поліцією сон під стіною якогось будинку. Акорд, захриплий голос, дзенькіт копійок. На обід все ще не вистачить…

Не знаю, як у вас, а у мене такі люди не викликають надто багато жалю. Джеймс – молодий, талановитий хлопець, який, замість того, аби просити милостиню і рахувати копійки, може знайти собі бодай якусь роботу і почати нормальне життя. Така думка першою промайнула у моїй голові після перегляду декількох хвилин фільму «Вуличний кіт на ім’я Боб». А далі… далі все перевернулося…

Життя – примхлива й непередбачувана річ. Сьогодні ти щасливий, у тебе є все, про що можна тільки мріяти: сім’я, дім, амбіції, плани на майбутнє, які вже завтра стануть реальністю. А потім раптом великий корабель, що мчав на всіх вітрилах до свого успіху, перевертається на хвилі шторму, яка з’явилася нізвідки… Тепер ти більше не капітан свого життя, тепер ти, вхопившись за уламок старої дошки, відчайдушно борсаєшся і мрієш бодай не потонути.

Звісно, нам страшно думати про такі життєві повороти. Кожній людині набагато легше і приємніше уявляти себе на вершині слави, аніж на дні помийної ями. Але, на жаль, аби досягти першого – треба наполегливо працювати, а щоб здійснилося друге, достатньо одного злого випадку.

Джеймс Боуен, залежний від важких наркотиків, вже вкотре стояв на порозі смерті. Вже вкотре намагався почати все спочатку, вкотре хотів зупинитися і вкотре ловив себе на думці: а для чого? Навіщо потрібно жити взагалі? Особливо, якщо твоє існування позбавлене будь-якого сенсу, коли твоєї відсутності навіть ніхто не помітить.

Ви задумувались коли-небудь, наскільки для кожної людини важливо бути комусь потрібною, належати до якоїсь компанії, банально – з кимось розмовляти? Життя втрачає будь-який зміст, якщо ти не маєш з ким його розділити. Усі дні стають однаковими, наче ти застряг у якійсь петлі часу. Допоки не зустрінеш того, хто вихопить тебе з неї і поверне до реального світу, хто дасть тобі сенс життя. Навіть якщо цей «хтось» – звичайний рудий кіт.

Кадр із фільму. У ролі Джеймса Боуена.

Кадр із фільму. Люк Тредевей у ролі Джеймса Боуена, кіт Боб у ролі кота Боба

Попереджаю одразу: не варто чекати від фільму вражаючої драми, неймовірних поворотів сюжету і хвилюючих кульмінацій. Він, як назве його більшість сучасних «критиків», трішки… банальний. Але є одне «але». Це саме той випадок, коли ніхто не має права казати, що режисери не допрацювали, бо сценарій писали не люди, а саме життя.

Історія Джеймса Боуена – реальна. Він – справжній вуличний музикант, який довгий час боровся із наркозалежністю і раптом став відомим на увесь світ, просто одного дня пригостивши молоком рудого кота на ім’я Боб.

«Руді коти приносять в дім щастя… Якщо рудий кіт вибере собі хазяїна, то буде з ним до кінця життя. Ви знайшли собі надійного супутника. Він кращий друг, ніж люди», – каже героїня фільму, добродійка, що любила пригощати Боба рибними консервами.

Не можу не відзначити оригінальну постановку самого фільму: частину сцен ми бачимо очима людини, іншу частину – із ракурсу кота. Це створює своєрідну динамічність і додає оригінальності. Погодьтесь, дивлячись якийсь фільм, ми намагаємось залізти в голову до героїв, «прочитати» їхні думки і зрозуміти вчинки. Але майже ніколи нас не цікавлять наміри тварин. Дивлячись на світ очима Боба, ти наче бачиш два фільми в одному, намагаєшся вгадати, що зараз він утне, куди це він зібрався?..

«Рудий кіт на ім’я Боб» – це не історія пухнастої тваринки, і навіть не історія невдахи-музиканта. Це розповідь про них обох, разом, вкупі, бо лише тоді, коли вони знайшли одне-одного, їх життя нарешті здобуло свій сенс.

Джеймс Боуен і кіт Боб

Джеймс Боуен і кіт Боб

«Я дуже вдячний цьому маленькому створінню. Кіт подарував мені усі ці можливості, він також змінив світогляд багатьох людей в усьому світі. Тож я дуже сподіваюся, що цей фільм дійде до публіки, для якої він призначений. І гадаю, він сподобається глядачам так само, як і нам подобалось над ним працювати», – каже в одному із інтерв’ю Джеймс Боуен.

Фільм знятий за книгою, автором якої є сам Джеймс Боуен. Режисер – Роджер Споттісвуд. У головних ролях – Люк Тредевей і кіт Боб, який майстерно зіграв самого себе.

Буду відвертою, після перегляду стрічки я не ходила декілька днів із переповненою думками і враженнями головою, не сходила з розуму від пошуку відповідей на філософські запитання. Але на душі було якось так тепло-тепло і спокійно, наче до неї притулився великий рудий кіт. Це одна із тих історій, що не вибивають тебе із реальності, а навпаки – повертають до неї. Змушують часом сміятися, часом плакати і просто шалено хотіти жити.

Дивлячись, як на чорному екрані біжать титри, думаєш про одне: там, нагорі, дають шанс на щастя кожному з нас. Головне – не проґавити свого рудого кота і вчасно пригостити його молоком.

Ярина Пришляк

Ярина Пришляк – головний редактор «Креденсу», студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається