Без права на вибір

0
0

Страшно — це коли найрідніші люди стають чужими, просто проекціями у твоєму житті. Так, вони живуть з тобою на одній території, але — у різних світах. Навіть називаючи маму мамою, а тата — татом, батьки від цього рідними людьми не стають. Отже, проблема батьків і «викинутих» у життя дітей.

В Україні на кінець 2009 року налічувалося 100 тис. 787 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Понад 5 тис. дітей усиновлені і ще понад 8 тис. влаштовані у прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Решта — у державних закладах.

У нашій країні таким дітям здебільшого немає місця: життя у дитячих будинках — гірке, а рожева мрія про справжню сім’ю, аби хоч раз побачити маму і тата, дуже часто залишається мрією.

Ті, хто говорять про заборону абортів, рідко замислюються над тим, що про отаких небажаних майбутніх громадян наша країна не дбає, а добровольців, які альтруїстично займалися б вихованням дітей-сиріт, занадто мало.

За статистичними даними, щонайменше 20% випускників інтернатів не мають змоги продовжити навчання або знайти роботу, 60% не мають житла. А 50% матерів, які відмовляються від своїх дітей у пологових будинках, — це якраз випускниці інтернатів. Сумно, що у підлітковому віці ті, хто не мав належного батьківського піклування, стають клієнтами пенітенціарної системи.

Давно відомо, що система державної опіки і виховання не ідеальна. Виховуючи неконкурентоспроможних громадян, держава створює собі проблеми у майбутньому. Вихованці інтернатів не можуть реалізувати свій потенціал. Їм дуже важко конкурувати з однолітками і, як наслідок, їхні шанси самореалізуватися  — мінімальні порівняно з ровесниками із благополучних сімей. Значна частина 17-річних випускників інтернатів, як правило, не може належно соціалізуватися. Окрім того, відповідні державні органи, які мали б усіляко допомагати цим дітям гармонійно влитися у суспільство, переважно просто закривають очі на факти жорстокого поводження з ними.

За словами Дарії Касьянової, керівника програм і проектів фонду «Розвиток України», життя дитини в інтернаті «засноване лише на залежності від інтернату, він нічому не навчає, окрім того, як жити в цьому ж таки інтернаті». За межа­ми дитячого будинку підлітки (або вже дорослі сформовані люди) стикаються з «непідйомними» проблемами і дуже часто залишаються з ними наодинці.

Як стверджують науковці, за розвиток соціальних здібностей людей відповідає орбітально-лобова кора головного мозку, яка виконує роль контролера емоційної поведінки та реакцій. Ця частина мозку розвивається у немовлят протягом перших трьох років життя.

Різноманітні дослідження форм виховання дітей засвідчують, що, коли дитина дивиться на матір, батька або іншу людину, до якої у неї виробилася прив’язаність, й отримує позитивну реакцію (усмішку, словесне схвалення), це стимулює нервову систему дитини й дає змогу дитині розвиватись психічно здоровою. За відсутності чи браку цих реакцій розвиток гальмується, відтак дитина не може розвиватися повноцінно.

У 2003 році за підтримки Єврокомісії було проведено дослідження щодо впливу форм виховання на дітей раннього віку. Як з’ясувалося, немовлята, які перебувають в опікунських закладах до шестимісячного віку, вже мають затримки у своєму розвитку. Опинившись у турботливому сімейному середовищі, вони найчастіше надолужують відставання у фізичному й інтелектуальному розвитку. Однак труднощі із соціальною поведінкою та прихильністю можуть продовжуватися, тож залишається велика ймовірність подальшої антисоціальної поведінки та проблем із психічним здоров’ям.

Додається ще й те, що дитина, почуваючись покинутою, завжди свідомо занижуватиме власну самооцінку… Все життя їй бракуватиме батьківського тепла, що досить часто може виливатися в агресію до оточення.

Найстрашніше те, що усі наведені факти і статистика — реальні. Дітей кидають напризволяще, відбираючи право вибору. Навіщо народжувати дітей? Аби їх «викинути»?

Я не закликаю робити аборти, я просто нагадую, що «діти — не іграшки» — як мовиться в одній соціальній рекламі.

То що ж гірше: фізичне чи моральне вбивство? — легко здогадатись…

Марія РОГОВСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається