Антиутопії та почуття: червоні квіти тоталітаризму

9
0
Ілюстрація Лори Ліптон

Ілюстрація Лори Ліптон

За часів тоталітаризму страх, ймовірно, куди частіше явище, ніж будь-коли раніше; але він втратив тут всіляку практичну доцільність, бо керовані ним дії вже не можуть допомогти людині уникнути небезпек, що викликають цей страх.

Ганна Арендт. Політична філософиня ХХстоліття

Він панує у політичному житті країни, вимагає необмеженого керування підлеглими, підпорядковує собі усі сфери життя, ізолює або вбиває потенційно незгодних з ним. Він – тоталітаризм. Він – Великий Брат, який завжди слідкує за тобою, з антиутопії «1984» Джорджа Орвелла. Він – споживацьке суспільство з роману «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі. Він – Єдина Держава на Землі з книжки «Ми» Євгенія Замятіна. Він – Адольф Гітлер. Він – Беніто Муссоліні. Він – Йосип Сталін. Він – безліч проявів найжорстокішого та антигуманного ставлення до людини. Він – те, що не поєднується з людяністю. А чи можливе його співіснування з коханням?

Людина в тоталітарній системі – гвинтик. Зважаючи на гігантські розміри самої системи, існування окремого ґвинтика важливої ролі не відіграє. Кожен елемент перебуває на обліку. Тож якщо він іржавіє або, до прикладу, хитається, його усувають. От і все рішення проблеми.

Гай Монтеґ з роману Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» – звичайний пожежник, який палить заборонені державою книги, просто виконує свою роботу. З плином подій у книжці Гай починає чинити опір системі і на завершення тікає на вільну територію. Держава намагається його перехопити, проте це одиничний випадок, коли їй не вдається знищити головного героя. А от, приміром, Вінстону Сміту не вдалася втеча від Великого Брата. Протагоніста з роману «1984» внутрішня партія знайшла ще до того, як він запланував відступ.

Втім, для тоталітаризму важливе існування всієї системи. Тому більшість елементів повинні досконало функціонувати, аби механізм великої людиноненависницької машини працював. Коли досконала праця не можлива, тоді нехай окремі елементи не заважають.

Керівники з верхівки знаходять досить багато варіантів, аби люди були задоволені. Як от в «451 градус за Фаренгейтом», мешканці весь час слухають капсули у вусі та дивляться на екран. У антиутопії «Прекрасний новий світ» працівники дотримуються вільних стосунків з партнерами. Для них якнайбільша кількість коханців явний плюс, а от моногамія сприймається з огидою. Вільний час призначений для відпочинку та проведенню часу з протилежною статтю.

Кадр із екранізації одноіменного роману Рея Бредбері

Кадр з екранізації однойменного роману Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» (режисер – Франсуа Трюффо)

У романах-антиутопіях простежується подібність з історичними подіями, а саме з умовним періодом Другої світової війни. Це закономірно, адже всі тоталітарні держави за своєю структурою схожі. Пригадаймо гетто та розділення на арійську та не арійську расу, на уберменшів та унтерменшів. Так само у «1984» присутні проли – недосконалі народні маси, в романі Олдоса Хакслі – касти альфа, бета, гамма, дельта, іпсилон, а у книжці Ярослава Мельника «Маша або постфашизм» поряд з людьми живе така собі худоба – стори, які є точними копіями людей. Сторів їдять та утримують у стайні, але наприкінці роману виявляється, що це ті самі люди, проте не соціалізовані та залякані.

Однак, «навіть у найтемніші часи, любов здатна освітити шлях». Історія знає де-факто, що тоталітарні системи руйнуються. Антиутопії демонструють та пропонують варіанти загибелі цього режиму або ж згасання людини у цьому режимі.

Візьмімо роман «Маша або постфашизм», де головний герой Дмитро закохується у самку стора, яку назвав Маша. Це його самка, вона живе в його стайні, за якою він доглядає. Автор зазначає, що книга про любов. Проте я дещо скоригую, адже роман про еволюцію почуттів, які зароджуються із тваринної пристрасті. Роман про тваринне в людині. Про людське в тварині. Про співіснування одних з іншими. Про крихкі межі понять. Про перспективи майбутнього. Про погляд у минуле. Про творення ідеального/неідеального сьогодення. Стосунки зі стором – скотолозтво, що є протизаконним. Проте є група людей, які впевнені, що стори – люди. Ця група навіть довела це шляхом соціалізації сторів. Головний герой Діма покидає свою сім’ю та вирушає з Машею в гори, щоб приєднатися до тих, чиї інтереси він поділяє. На жаль, у їхньому таборі за наказом держорганів провели чистку, тому всі були змушені тікати за межі Євразійського Штату Рейху. Виявилося, що вічні переконання, буцім за межами нічого не існує, − брехня. Тому модель розвитку подій від Ярослава Мельника така: за умови, якщо в державі з’явиться ідейно опозиційна група людей, яким вдасться уникнути репресій та покинути межі впливу тоталітарного режиму, то для них відкриваються перспективи розвитку нормального майбутнього.

Кадр із екранізації роману Джорджа Орвелла «1984»

Кадр із екранізації роману Джорджа Орвелла «1984» (режисер – Майкл Андерсон)

За приклад візьмемо ще одну антиутопію «1984». Джулія закохана у Вінстона Сміта, що заборонено законом. Інститут сім’ї в реальності Великого Брата викривлений – працівникам партії не можна заводити стосунки один з одним. Головні герої під час особистих зустрічей переховуються і таємно обмінюються записками. Також вони запалилися ідеєю стати прибічниками ворога держави Голдстейна. Джулію та Вінстона заарештовує поліція думок, а згодом їх катують у Міністерстві Любові, де вони відрікаються від своїх поглядів та любові. Така модель Орвелла вчить, що не можна втрачати пильність та недооцінювати псів системи. Жорстокий режим нічого не пробачає та усуває/ремонтує зіпсовані елементи.

Схожу до попередньої моделі демонструє Замятін у романі «Ми». У головного героя так само зароджується кохання, яке не нормальне в Єдиній Державі. Спочатку його агітують приєднатися до змови, далі у процесі все більшого пізнання кохання та забороненого перегляду живої природи за Стіною, у головного героя з’являється душа. На жаль, змову викрито, кохана жінка вмирає, а новоз’явлену душу/фантазію видаляють та повертають до попереднього життя.

Ще одну модель бачимо у книзі «Прекрасний новий світ». Людина не з системи потрапляє у неї й це її вбиває. Дикун Джон народжений природним шляхом поза інкубатором, що бентежить місцевих. Він повертається з резервації «додому». Закохується у бета-медсестру Ленайну. Джон не приймає усталений стан речей щодо вільних стосунків. Це на нього психологічно тисне, призводить до нервових зривів, а в самому кінці він лінчує свою кохану і, збожеволівши, вкорочує собі віку. Модель про те, що, потрапивши у систему, потрібно або прийняти її закони, або система тебе розчавить.

А до чого тут кохання, запитаєте Ви? Кохання – рушій усіх змін та зсувів. Спочатку ці зміни відбуваються у свідомості, а надалі − у системі. У кожній з представлених антиутопій точкою відліку був момент зародження почуттів. Схоже до сонячного проміння, яке краплина за краплиною розтоплює айсберг. Комусь із героїв цього тепла вистачило, аби на залишку крижини попрямувати у відкрите плавання, а чиєсь сонце заховалося за хмарами. А от Дикун Джон, на жаль, самотужки намагався лупати свій айсберг, що було безрезультатно.

Валентина Рущак

Валентина Рущак – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається