Американські боги підкорюють світ

3
0

5-9-e1487925568502

Наприкінці квітня 2017-го року світ побачив прем’єрну серію телесеріалу «Американські Боги». Фанати фантастики та вуличного фентезі чекали на цей момент протягом довгих 4-х років, тож ця подія сколихнула спільноту (на жаль, переважно – американську) й приємно вразила кіно-критиків (цей серіал отримав 92% позитивних відгуків на популярному ресурсі – «Rotten tomatoes», який враховує лише критиків).

Вже не одну дуже позитивну рецензію цього серіалу можна знайти в англомовному медіапросторі (й не так багато в україномовному). Проте, хвалебні відгуки про першоджерело – однойменний фентезійний роман Ніла Геймана – можна побачити лише на декількох форумах від звичайних читачів. Невже можна пройти повз таку разючу фактичну відсутність уваги до неперевершеного представника школи сучасного фентезі? Аж ніяк.

«Американські Боги» – це четвертий прозовий роман Ніла Геймана, майстра фантастики й фентезі, який продовжує традиції класиків жанру (Дж.Р. Толкіна, Л. Дансені, Д.Б. Кейбела тощо), при цьому, вносячи принципово нові елементи (персоніфікація сил природи, далека інтерпретація міфів різних народів тощо). Цей роман – безсумнівно magnum opus письменника. Він набув неабияку популярність у штатах, але не дуже поспішав розривати рамки англомовних спільнот. Так чи інакше, цей роман, зрештою, переклали українською й зараз його можна знайти в книгарнях різних міст України (в тому числі й Львова).

Така популярність книжки й любов до неї багатьох людей пояснюється атмосферою буденності, до якої автор опускається у висвітленні богів й істот з легенд різних культурних пластів. Таким засобом користувалися греки в античності, прописуючи до найменших деталей свої міфи. Ідея полягає у тому, щоб реципієнт вважав будь-кого з богів схожим на себе, зі слабкостями й вадами, й відчував емпатію, яка базується саме на тотожності сутності богів і людей.

Роман розповідає нам про Тінь, звичайну людину. Ну, принаймні, на перший погляд (добре-добре, більше без спойлерів J). Обставини змушують головного героя погодитися на роботу, що йому її пропонує старий дивак. Саме таким чином, поглиблюючись в історію життя й будні свого роботодавця, Тінь дізнається про другу іпостась відомого йому світу – божественну. Головний герой розуміє у якийсь момент, що паралельно із людьми на планеті живуть і боги, які підпорядковуються фізичним законам нашого всесвіту, за єдиним винятком: коли божественна істота втрачає тих, хто в них вірує й приносить жертви, вона вмирає або ж губиться серед мільйонів пересічних людей, втрачаючи своє божественне єство.

Постер до серіалу.

Постер до серіалу.

Розвиток подій у книжці досить стрімко висвітлює читачам початок війни між богами старого (образи зі стародавніх міфів і легенд) і нового пантеону (персоналізовані абстрактні божества сучасності, як от: техно-хлопчик, бог медіа, бог телебачення тощо). Цей конфлікт був розв’язаний роботодавцем головного героя з його найближчими прибічниками задля того, аби відвоювати право на краплю людської віри й секунду людської уваги.

Кульмінація невимовно шокує реципієнта своєю ризикованістю й здоровим нахабством, змушуючи читачів зрозуміти, що автор лише грався з їхніми розумами й почуттями протягом всієї книжки. Й тільки наприкінці він відкрив нам повну картину того світу й величної події, свідком якої ми стали. Розв’язка не буде найнесподіванішою, але панує думка, що це жодним чином не корелюється з якістю цього роману.

Окремо варто відзначити богів, із якими нас познайомив Ніл Гейман. Автор зробив очевидний акцент на північно-германську й єгипетську міфології. Проте це не означає, що він обмежився лише двома пантеонами. Гейман також розкриває нам представників давньо-африканського фольклору, індуського та слов’янського пантеону богів, духів із вірувань вуду тощо.

Ніл Гейман не пожалкував часу й місця серед сторінок свого роману, аби вигадати деякі деталі багатьох богів і вставити їх замість міфічних відповідників, згідно зі своїми планами. Автор не боїться змінювати канонічні історії, не боїться ризикувати, не шукає свого читача, але робить, натомість, усе, аби кожен з читачів став «його».

Невже ви, справді, пройшли повз цей роман?..

Родіон Холодков

Родіон Холодков – студент факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вам сподобається