1
0

Торішні «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча навперебій вихваляли за колоритних персонажів та українську реальність, яка балансує на межі комедії та драми. Якщо ви у пошуках подібного українського кіно, то стрічка Аркадія Непиталюка «Припутні» саме для вас.

Дебютний повнометражний фільм режисера вийшов у 2017 році. Це авторське кіно, яке повністю занурює в українських побут.

Про що фільм?

Не вірте описам на сайтах, які дружно скандують: «Фільм про долю трьох жінок…». Це не зовсім так. До забитого села Припутні кожного року навідуються дівчина Свєтка та її мати Людка, аби здійснити невеселу сімейну традицію і погостити у баби Зіни. Цього року до села їх повіз ніжинський таксист Юра, який страждає від нещасливого кохання. А закручує всі ці долі у вузол місцевий алкоголік Славік. Цей звичайний день у Припутнях змінює життя кожного персонажа.

Об’ємні персонажі. Як не дивно, тут немає головних героїв. Всі вони рівноцінно присутні в картині. При цьому їх характери настільки різні, що невідомо, як вони уживаються на одній зупинці, в одній квартирі чи на одному подвір’ї. Юра – типовий сільський таксист, в спортивних штанах, з матюками у розмові, вічними сигаретами і патріархальними установками в голові. Як і всі, він хоче кохання, але не вміє приймати відмови і поводиться дуже агресивно.

Окремої уваги заслуговують сцени за участі Людки і баби Зіни. Це звичайні українські жінки, які все життя працювали за копійки і терпіли насилля в родині. Вони не вміють виражати свої емоції спокійно, наїжачені до всього світу, а тому – вибухають від найменших дрібниць. Не готові слухати одна одну, довго кидаються взаємними обвинуваченнями вдома та на кладовищі, куди прийшли прибрати могили. Це виглядає так яскраво та емоційно, ніби глядач спостерігає за звичайною сваркою своїх сусідів.

Це перший український фільм, де герої говорять повністю суржиком. І вийшло це, скажу я вам, до біса природно. Вам може не подобатись суржик як явище, проте це – частина наших реалій. Спробуйте, до прикладу, подивитись серіал «Школа» з його вилизаною українською мовою і штучним сленгом. Вам відразу стане зрозуміло, що звучить більш органічно в наших реаліях: літературна українська, яку ви чули хіба у творах зі шкільної програми, чи суржик, який знайомий багатьом з дитинства.

Гумор. А саме – відсутність туалетного гумору. До смішної ситуації підводять довго, вона утворюється не на порожньому місці, а шляхом сюжетних поворотів і взаємодії таких різних персонажів. До прикладу, той самий грубий провінційний таксист Юра в один момент в’їжджає в кадр на машині, з якої на повну гучність звучить Бетховен! Скоріше за все, у європейця більшість сцен не викликали б сміх. Все через те, що деякі моменти смішні просто тому, що показують нашу реальність. Погані дороги, сварливі бабусі, алкоголік, який шукає, де б напитись. Сміх і гріх, одним словом.

Це – не комедія. До певного моменту вам здається, що це комедійний фільм. Проте в другій половині відбуваються несподівані події, які повертають все у зовсім інше, більш трагічне русло. В один момент хтось із моїх друзів сказав: «До цього доклався Тарантіно?». Не хвилюйтесь, там нікого не будуть палити з вогнемета чи прострілювати голову, все трохи більш прозаїчно. Ти не очікуєш жорстоких вчинків героїв та сумних невідворотних подій. Тебе лякає деяка абсурдність і реалізм сюжетних поворотів. Режисер яскраво показав, як можна опинитись не в тому місці і не в той час. Тому фільм я би назвала трагікомедією.

Фінал, який дає надію. Зруйнувати все дуже легко, відновити – важче. Комусь може здатись, що режисер недостатньо дав зрозуміти, що ж буде далі з героями. А насправді, в найкращих традиціях життя, далі може бути все що завгодно. Так, фільм завершився трохи зашвидко, і відчувається деяка обірваність. Проте це не голлівудський блокбастер, де після кульмінації настає чітка розв’язка, а кожен з героїв стає на своє місце. Тут персонажі ще не знайшли своє місце і розв’язка навіть не настала. Тому у глядачів є надія, що у героїв все ще налагодиться.

Українське село. Мені цей фільм виглядає замальовкою з життя, шматочком побуту сучасного українського села. Когось може обурити, що це саме село показують у такому занепаді та через таких персонажів: в основному неосвічених, грубих, галасливих, з купою стереотипів в голові. У мене ж вони викликали якесь тепле відчуття, що всі ці образи я вже бачила і не один раз.

У фільми є свої недоліки, як от недосконала операторська робота та часом занадто довгі сцени. Проте він щиро запав мені в душу своїм українським побутом, живими і яскравими персонажами та їх конфліктами. А за це я пробачаю неідеальну картинку та не дуже чіткий фінал.

1 Comment

Залишити відповідь до Ovassehege Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *